3.3. Набіги кримських татар на українські землі

Уривок з “Опису Брацлавського замку” про напад кримських татар на Брацлав і зруйнування міста (1552 р.)

У середині XIV ст. починається поступовий розпад колись могутньої монголо-татарської держави – Золотої Орди. Він був спричинений внутрішніми суперечками. Внаслідок відцентрованих тенденцій, поступово відокремлюється від Орди Крим, перетворюючись на окреме державне утворення. Цьому, крім закономірного процесу феодальної роздробленості Орди, сприяла підтримка його литовськими князями. Однак невдовзі колишні партнери перетворились на супротивників. Кримські татари, ведучи примітивне скотарське господарство, не змогли забезпечити нормального функціонування своєї економіки. Тому головним джерелом поповнення продовольчих ресурсів і товарів для торгівлі татар стали набіги на сусідні землі. Причому товаром для торгівлі здебільшого ставали люди – невільники, захоплені під час нападів. Їх продавали на спеціальних ринках Криму.

Людей при замку і в Острозі: землян, міщан і волощан було домів усіх сімсот і тридцять; церков грецьких – 7, восьма – латинська.

Сиділи в той час безпечно, бо було перемир’я в государя нашого з татарами і турками, а також тому, що недавно комісари на їх границю виїжджали і тому що посли царя перекопського¹ були в той час у государя нашого (для переговорів) про мир і спокій; і через таке убезпечення не мали про людей неприятельських печалі, ані вивідування.., ані сторожі жодної на полі… При такій необачності їх прийшов на них без сповіщення цар перекопський, теперішній Девлет (Давлет-Гірей), з усім військом своїм татарським і з командою турецьких людей – яничарів² …

Гармат з ними було… близько двадцяти п’яти; стріляно з них на замок з чотирьох боків… Почали були тури робити до штурму; однак довідавшись про безводдя в замку, припинили… А потім людей в полон забрав, а в неділю, спаливши замок і місто, пішов назад. А котрі люди відлучилися були від замка під час ворожого нападу, то тих побрано було по лісах, тільки близько двохсот осіб залишилося, котрі повтікали і котрі тепер ждуть (відбудови) замка на тому ж місці, бажаючи осістися назад на батьківщинах своїх з причини великих пожитків тамошніх, [ 101; с. 153 ].

Уривок з твору Курбського¹ про відмову польської шляхти захищати Україну від нападів турків і татар (друга половина XVI ст.)

Потерпаючи від постійних нападів татар, українське населення постійно скаржилося польському королеві. Перші спроби відсічі ординцям з боку польсько-литовської влади датовані кінцем 80 – початком 90-х років XV ст. Але уряд не мав ані достатніх коштів, ані енергії для здійснення ефективної оборони, а тому здебільшого відкуповувався від татар даниною (так звані упоминки). На пізніших етапах уся турбота про безпеку українських територій все частіше перекладалася на саме населення. Це змушувало українців самотужки споруджувати лінії укріплень.

…А тутешньому королеві було і дуже близько, але схоже на те, що його королівська висота і величність не до цього свій ум скеровував, а багато більше до різних танців та поцяткованих масок. Також і володарі землі цієї… гордовито один одного п’яні вихваляють, що не тільки Москву чи Константинополь, але ніби й на небі турок був… Якщо ж ляжуть на постелях своїх між товстими перинами, тоді, ледве в полудень проснувшись, ледве живі (бувають), поки, очунявшись, встануть… І через це забули про такий благополучний час для бусурман² і гірші від вищезазначених (печенігів), не піклуються про свою Батьківщину, не тільки про тих заведених (в полон), про яких раніше я трохи розповів, що в багатолітнім рабстві перебувають, але й про тих, що кожного літа перед очима їх жінок і дітей, а також і підручних в полон у великій кількості забирають, забувають, не піклуються про них, а що гірше, то це те, що ті, хто забирає в полон, є вище названі печеніги, і не обороняють (володарі) від них (людей своїх), [ 101; с. 154 ].