Тема 6. Україна в XVII-XVIII стст.

План

6.1. Гетьман України І. Мазепа

6.2. Посилення колоніальної політики Російської імперії й остаточна ліквідація автономного устрою України

6.3. Правобережна Україна кінця XVII – початку XVIII ст.

6.4. Соціально-економічний розвиток українських земель у XVII-VIII стст.

6.1. Гетьман України і. Мазепа

З літопису Григорія Граб’янки¹ про гетьманство Мазепи в Україні (1688-1693 рр.)

І. Мазепа є найбільш цікавою постаттю української історії кінця XVII – початку XVIII ст. У 1787 р. він обирається на гетьманство та розпочинає роботу з об’єднання всіх українських земель під своєю булавою, встановлення міцної автократичної гетьманської влади, формування станової держави європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою. Не менший внесок гетьмана був і в духовній сфері. І. Мазепа дбав про розвиток культури, освіти, релігії, через що його вважають найбільшим меценатом козацької України.

Після того як Самойловича взяли під арешт, 25 червня на гетьманування настановили Івана Мазепу. Мазепа, взявши владу, невдовзі послав за Дніпро за гетьманичем Григорієм, який в цей час перебував там і успішно воював татар. Без всякого спротиву взяли його, потім відвезли у Сивськ і там відрубали на пласі голову. А його брата Якова, генерала смоленського, що був зятем Швайковського, заслали в Сибір. Все це було справою рук підступного Мазепи…

Року 1689. Рано навесні Василь Васильович Голіцин та гетьман Мазепа і бояри Шейн, Долгорукий, Змійов, Шереметєв та Шепельов уже вдруге ходили з російським військом у Крим. Вирушили так рано, що уже в квітні місяці добралися всіма основними силами і обозом до Самари і, відпочивши там таки добре та привівши в порядок обоз, з божою допомогою до святої трійці підійшли під Перекоп. В час походу татари не раз нападали на табір, проте кожного разу великоруське та малоруське військо давали їм відсіч… Одного разу навальним нальотом вони таки пробилися в табір, Сумському та Охтирському полкам заподіяли відчутної шкоди в людях та возах, проте сердюки¹ гетьмана, що саме нагодилися на цей час, боєм вигнали татар з обозу. Потім татари побачили, що таку велику силу їм не сила утримати, повтікали у Крим і почали хитрувати. Коли наші війська зі своїми окопами почали під Перекоп підступати, тоді татари запросили миру, пообіцяли великому боярину викуп і обдурили його. Вони насипали в бурдюк² замість червінців ремінців, а зверху прикрили їх справжніми грішми і дали Голіцину. Тоді військо, що добралося до Криму з такими труднощами і з охотою добуло славу та здобич, змушене було неохоче відступати, на чім світ лаючи гетьмана. Гетьман змушений був виїхати до війська і вимовляти свою невинність та лагідними словами угомонити воїнів. Опісля Мазепу та полковників покликали в Москву, там царі Іван та Петро Олексійовичі щедро обдарували їх і тримали гостями від дня святого пророка Іллі до покрови святої Богородиці. А в цей час там за зраду скарали бояр, а Голіцина заслали в Сибір…

Року 1692 Мазепин канцелярист Петрик утік на Запоріжжя, а звідти в Крим. Навесні взяв підняв орду і запорожців, прийшов на Полтавщину, почав її пустошити та міста скоряти під свою руку. Та варто було Мазепі зібрати малоруські полки і виступити проти орди та Петрика, як вони відразу ж покинули Малоросію і втекли в Крим, [ 42; c. 162-163 ].

З Універсалу гетьмана І. Мазепи про дводенну панщину (1701 р.)

У соціально-економічній політиці І. Мазепа прагнув зростання ролі козацької старшини, зміцнення її економічної бази, соціального становища та перетворення на зверхній стан Гетьманщини, а тим самим і на провідну державну верству. З цією метою гетьман сприяв зростанню її землеволодінь і статків, що часто відбувалось за рахунок експлуатації селян. Яскравим прикладом цього є універсал про запровадження дводенної панщини селян на користь старшини.

Жаловались нам жителі с. Смоляжі на п. Самуйла Афанасьєвича, сотника веркіївського, державцу цього села, что дозорца его, п. сотника, к ним назначений, великії і неістирпимії їм в работизні діял прикрості, незноснії чинячи обіди і в панщині непрестано вимисли, і просили нас, гетьмана, в том себі облегченія і защити. Ми призвали означеного сотника і поручили суду нашему генеральному разобрать діло; жалоба оказалася справедливою, за что сотника ми не похвалили; однако же не отбираєм от него того села, но приказиваєм, аби не больше, только два дні в тиждень, работу ему панщиною отправовали, а іншії дні на свої оборочали потреби, і в рок по осмачки овса от робочой товарний давали, надщо жодних податків і повинностей не маєть і не повинен буде он п. сотник вимагати, под неласкою нашою, [ 26; c. 156 ].

Уривок з листа Жана Балюза з характеристикою гетьмана І. Мазепи (1704 р.)

Жан Казимир де Балюз – французький дипломат кінця XVII – початку XVIII століття. Наприкінці 1703 р. відправлений французьким королем Людовиком XIV до Москви у справі торговельних переговорів та посередництва між шведським королем Карлом ХІІ та російським царем Петром І. Місія була невдалою. На зворотному шляху відвідав Батурин, де зустрівся з гетьманом Іваном Мазепою, котрого знав ще з Варшави. Балюз прагнув вивідати політичні позиції гетьмана та зібрати додаткові відомості щодо загального стану міжнародних відносин у Східній Європі.

З Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька день гостем володаря Мазепи, що держить найвищу владу в цій країні. …Колись він, хоч козак, але знатного шляхетського роду, мав надворну рангу при королі Казимирі. Батько мій і він зналися добре, навіть я замолоду бачив п. Мазепу, гарного й стрункого, при дворі (польському)...

Загалом він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й щодо перфектного й досконалого знання цієї мови може ривалізувати з найкращими отцями єзуїтами. Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших…

Володар Мазепа вже поважного віку, на яких десять літ старший від мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, й їздець із нього знаменитий.

Він дуже поважний у козацькій країні, де народ, загалом свободолюбний і гордий, мало любить тих, що ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою й розкішними прийняттями в своїй резиденції для козацької старшини.

Розмова з цим володарем дуже приємна, він має великий досвід у політиці й, у протилежність до московців, слідкує й знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видко латинські книжки, [ 74; c. 120-124 ].

З союзного договору між Україною та Швецією (1708 р.)

На початку XVIII ст. перед І. Мазепою постає ряд проблем. Найголовніша з них – загроза автономним правам Гетьманщини з боку реформаторської політики Петра І. Втягнувшись у Північну війну¹, Петро І починає активно використовувати козацтво, намагаючись трансформувати його військовий лад на європейський манер. Така тенденція до уніфікації в управлінні Україною не сподобалася гетьманові. Вона не лише послаблювала обороноздатність України, а й порушувала традиційні форми організації українського суспільства. Маючи дипломатичні зв’язки, Мазепа вирішує, що настав час для здобуття самостійності, і починає перемовини зі швецьким королем Карлом ХІ, а пізніше укладає з ним союз проти Росії.

1. Його королівська високість (далі Й.К.В.) зобов’язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні Й.К.В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й.К.В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.

2. Все, що воюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що – як виявиться, належало колись українському народові, передається й задержиться при українському князівстві.

3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім Князівстві і частинах, прилучених до нього.

4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути порушений у володінні цим князівством, по його смерті, яка – треба сподіватися – не наступить ще довго, стани України заховають всі вольності згідно зі своїми правами, стародавніми законами.

5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено, щодо герба й титулу князя України Й.К.В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.

6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і стани передадуть Й.К.В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, деякі з своїх городів, а саме: Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч, [ 101 ; c. 119 ].

З листа гетьмана І. Мазепи до Стародубського, полковника І. Скоропадського, з поясненням причин переходу до шведського короля (1708 р.)

Реакція на союз І. Мазепи та шведського короля Карла ХІІ була неоднозначна. До гетьмана пристало близько трьох тисяч козаків і провідних членів старшини. Утім, більшість населення не підтримала рішення Мазепи. Люди не вірили у те, що найкращий товариш Петра І (яким вважався Мазепа) міг зрадити імператора. До того ж і сам Мазепа, ведучи таємне листування з Карлом ХІІ, не міг провести належної роз’яснювальної політики серед широких мас. Уже в процесі війни гетьман намагався переконати українське суспільство у правильності свого вибору.

Мой ласковий приятелю, пане полковнику Стародубський!

Нехай тое будет Вашей милості відомо, іж ми, гетьман, видячи отчизну нашу Малороссійскую до крайней уже приходячуї згуби, когда враждебная нам здавна потенция московская, тое что от многих літ в всезлобном своем наміренії положила, тепер, з упадком послідним прав і вольностей наших, почала приходити в скуток, коли, без жодного о том з нами согласія, зачала городи малоросійскіе в свою область отбирати, людей наших, з них повиганявши, пограбованих і до кінця знищених, своїми військами осаджували. І нехай би то чинили в полку Стародубським, Чернігівським і Ніжинським, маючи і замишляючи, з ворожою своєю хитрістю, лживі причини, буд-то для оборони от наступавших військ шведських то чинять, це і коло дальніх городів, куди війська шведські ніколи не мислили наступити, до Полтави два полки з Білгорода ординували¹.., [ 27; c. 276 ].

Витяги з Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)

Після поразки під Полтавою українсько-швецькі війська відступили на територію Османської імперії. Не витримавши такого повороту подій, І. Мазепа невдовзі помирає, а новим гетьманом стає П. Орлик. Своє правління він починає з прийняття важливого документа - “Пактів і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького”. Це була одна з перших конституцій у Європі. Її прийняття наближувало Україну до світових держав і демонструвало демократичність українського суспільства.

...Щоб на Україні була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святішого апостольського трону константинопольського.

...Вітчизна наша щоб у потверджених пактами Речі Посполитої і Московської держави кордонах, які відійшли по ріку Случ за гетьманства славної пам’яті Богдана Хмельницького, була відступлена, вічно віддана й пактами укріплена від Речі Посполитої в гетьманську область, щоб не були насильно змінені й порушені її кордони.

...Має ясновельможний гетьман із найяскравішим ханом кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації² та потвердження постійної приязні, на яку оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України.

...При трактуванні найяснішого його милості короля шведського з Московською державою про мир об тім дбати, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і ґрунти військові було очищено від московської посесії³ і до первісної області Війська Запорозького повернено.

... у Вітчизні нашій першими радниками має бути генеральна старшина... За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані як публічні радники. Крім того, з кожного полку до загальної Ради мають бути обрані за гетьманською угодою генеральні радники – по одній значній старовинній, добророзумній та заслуженій особі, і з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками мають радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілісність Вітчизни, її загальне добро і всілякі публічні справи, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлюючи і до завершення не приводячи.

...У гетьманській резиденції тричі на рік має обиратися генеральна Рада: на Різдво, Великдень і Покрову. На ній, окрім названих вище представників, мають бути посли Запорозького Низового війська, тобто Січі. Між Радами Україною правитиме гетьман з генеральною старшиною. Листи з інших держав гетьман повинен зачитувати старшині, так само й відповіді.

...А коли б щось було б помічено з ясновельможного гетьмана супротивного, негативного, шкідливого правам та вольностям військовим, тоді ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами чи то приватно, чи публічно на Раді його вельможності виказати і заявити про порушення прав та вольностей вітчизняних без найменшого ушкодження високого рейментарського гонору. На такі викази не має ясновельможний гетьман ображатися і чинити помсти, [ 98; c. 229 ].