Тема 7. Україна на початку хіх ст.

План

7.1. Розгортання суспільно-політичного руху на українських землях, підвладних Російській імперії. Національне відродження

7.2. Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України

7.3. Розвиток суспільно-політичного та соціально-економічного життя західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії

7.4. Українська культура в першій половині ХІХ ст.

7.1. Розгортання суспільно-політичного руху на українських землях, підвладних Російській імперії. Національне відродження

З конституційного проекту “Руська Правда” П. Пестеля¹ (1924 р.)

Загальні положення “Руської Правди” були схвалені Південним товариством у 1823 р., а свою назву документ отримав у 1824 р. Це був програмний документ товариства. Робота над його складанням велася 4 роки. Із запланованих 10 розділів були написані тільки 5: “Про земельний простір”, “Про племена, Росію населяючи”, “Про стани, у Росії мешкаючи”, “Про народ в політичному відношенні”, “Про народ в громадянському відношенні”.

4) Увесь російський народ складає один стан – громадянський, усі існуючі стани знищуються та зливаються в один стан…

5) Уся земля… розподіляється на дві частини: волосну і приватну. Перша належить усьому суспільству, друга – приватним людям. Перша становить власність суспільну, друга власність приватну. Волосна земля є недоторканою, вона поділяється на ділянки, ділянки роздаються на вимогу членів волості. Інша земля віддається в найм чужим людям…

8) …Верховна влада розподіляється на законодавчу та верховно-виконавчу. Перша доручається Народному віче, друга – державній Думі. Крім того, необхідна ще влада контролююча, щоб дві інші не виходили за свої межі. Влада контролююча доручається верховному собору.

9) Народне віче складається з народних представників, обраних народом на 5 років. Кожен рік п’ята частина уходить і замінюється новими обранцями. Той же самий може бути знову обраним… Голова обирається щорічно з членів, останній рік засідаючих… ніхто не може розпустити Народне віче…

10) Державна дума складається з 5 членів, народом обраних на 5 років. Щорічно один з Думи виходить і замінюється другим вибором. Головою стає член, засідаючий останній, чи п’ятий рік. Щорічно пропонує кожна губернія кандидата. З числа який обирає Народне віче остаточно…

11) Верховний собор складається з 120 членів, названих боярами. Бояри призначаються на все життя і не можуть приймати участь ні в законодавчому ні в виконавчому порядку. Губернії призначають кандидатів, а Народне віче заміщає вибуле число бояр. Голова обирається на рік самим собором, [ 91; c. 248 ].

Зі свідчень С. Муравйова-Апостола, даних слідчій комісії у справі декабристів про зв’язки Південного товариства з Північним (1826 р.)

Вітчизняна війна 1812 р. проти Наполеона І викликала щирий патріотичний підйом серед різних верств суспільства Російської імперії. Після закінчення війни частина офіцерів російської армії, в основному дворяни, організували низку таємних товариств, які мали на меті повалення самодержавства та кріпосного ладу. За місяцем збройного виступу в 1825 р. його учасники отримали назву декабристи (рос. “декабрь” - грудень). В Україні в 1821-1825 рр. діяло Південне товариство декабристів, яке мало свої осередки в Тульчині, Василькові та Новоград-Волинському.

Південне товариство мало зносини з Північним у 1823 р. через брата Матвія і через В. Давидова та кн. Волконського, у 1824 р. – через Швейковського і Пестеля, а в 1825 р. – через кн. Трубецького, який переїхав по службі в Київ. Усі взагалі переговори схилялись з боку Південного товариства до цілковитого з’єднання двох товариств, на що Північне не погоджувалось і виставляло як причину цієї незгоди несхвалення в деяких частинах прийнятої Південним Руської правди; а в них була своя конституція, складена М. Муравйовим. Швейковський під час поїздки своєї мав від мене листи до членів: М.Муравйова, кн. Трубецького, М. Тургенєва, в яких я всіх їх упрошував приєднатись до нас і не створювати окремого товариства...

Кн. Трубецькой, призначений черговим штаб-офіцером, приїхав до Києва на початку 1825 р., і через те, що він був одним з директорів Північного товариства, то і приїзд його, полегшивши відносини обох товариств, зблизив їх більше, ніж будь-коли. Члени: я, Бестужев і Пестель просили його дійсно подбати про залучення членів в 4-му корпусі, чого він, однак, не виконав.

Наприкінці 1825 р., коли він від’їздив у Петербург, доручено йому було оголосити членам Північного товариства про рішення наше розпочати діяння, не пропускаючи 1826 р., і разом з тим прохання наше, щоб і вони за цим рішенням вжили своїх заходів. Перед від’їздом Трубецького в Петербург було ухвалено в разі успіху в діях доручити тимчасове правління Північному товариству, а війська зібрати в двох таборах: одному – під Києвом під начальством Пестеля, другому – під Москвою, під начальством Бестужева, а мені їхати в Петербург. Про цей план знали тільки Пестель, Бестужев, я, брат Матвій, А. Муравйов, кн. Трубецькой і ті, кому він сам сповіщав, [ 26; c. 193-194 ].

Уривок з книги “Україна, Малоросія” німецького вченого-мандрівника Йоганна Георга Коля (1841 р.)

Важливі свідчення про українські землі залишив по собі Йоганн Георг Коль. Перебуваючи на території України, він одним з перших відзначив специфічність українського менталітету, традицій, культури. При цьому дослідник не просто підкреслив ці особливості, але й констатував сформованість українського суспільства як нації, що може і повинна мати свою державність.

Українці дуже погані російські патріоти. Властиві москалям¹ любов і обожнення царя є для українців цілковито чужі і незрозумілі. Українці слухають царя, бо інакше не можуть, але його владу вважають чужою й накиненою… коли ви не хочете образити українця, то не смійте говорити йому про завоювання України Московщиною, бо українець свідомий того, що його Батьківщина заключила союз з Московщиною, яка зі свого боку обманула Україну.

…Нема найменшого сумніву, що колись велетенське тіло Російської імперії розпадеться й Україна стане знову вільною і незалежною державою. Цей час наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Хвилево Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріал для будови української держави лежить готовий, коли не нині, то завтра з’явиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику і незалежну українську державу, [ 74; c. 195, 200 ].

Витяг з Уложення² царського уряду про покарання селян за участь в антипоміщицьких виступах (15 серпня 1845 р.)

На початку ХІХ століття розклад феодально-кріпосних відносин в Російській імперії спровокував глибоку кризу. Економіка країни не могла надалі розвиватися, спираючись на підневільну працю. Посилення феодальної експлуатації викликало спротив селян, який проявлявся у поданні скарг, втечах, відкритих бунтах. Для їх стримування уряд вимушений був вдаватися до більш жорстких покарань.

288. Заколотом проти властей, урядом встановлених, вважається і всяке заворушення селян або дворових людей проти своїх поміщиків, володільців, або управляючих і проти волосних та громадських управлінь...

1907. Кріпаки за заворушення проти панів своїх або ж осіб, яким їх поміщики передали на законній підставі свою владу, цілком або з обмеженням, піддаються покаранням, визначеним у статтях 283-290 цього Уложення за заколот проти властей, урядом установлених.

1908. За всяке вперте непідкорення, хоч і без явного повстання, панам своїм, або особам, яким від них на законній підставі передана їх влада, цілком або з обмеженнями, кріпаки у випадку, коли володілець, не бажаючи сам використати наданих йому законом домашніх виправних засобів, повідомить про це належному начальству, піддаються, зважаючи на обставини, більш або менш збільшуючим або зменшуючим цю провину, покаранню різками від двадцяти до п’ятдесяти ударів...

1909. Кріпаки за подачу на поміщиків своїх заборонених законом скарг піддаються покаранню різками до п’ятдесяти ударів, [ 26; c. 200-201 ].

Статут Кирило-Мефодіївського товариства (1846 р.)

Початок культурницької фази українського національного руху та його організаційне оформлення пов’язані з діяльністю в Києві у січні 1846 – березні 1847 рр. Кирило-Мефодіївського товариства. Серед його активних членів були М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Бєлозерський та ін. Ідеї товариства (ліквідація кріпосного права, встановлення республіки, об’єднання всіх слов’ян у федерацію) знайшли підтримку серед викладачів та студентів Київського університету, дрібних службовців, представників вільних професій.

Головні ідеї

1. Приймаємо, що духовне і політичне з’єднання слов’ян є дійсне їх призначення, до якого вони повинні прагнути.

2. Приймаємо, що при з’єднанні кожне слов’янське плем’я повинне мати свою самостійність, а такими племенами визнаємо: південно-русів, північно-русів з білорусами, поляків, чехів з словенцями, лужичан¹, ілліро-сербів з хурутанами і болгар.

3. Приймаємо, що кожне плем’я повинне мати правління народне і дотримувати досконалу рівність співгромадян по їх народженню, християнським віросповіданням і стану.

4. Приймаємо, що правління, законодавство, право власності і освіта у всіх слов’ян повинні ґрунтуватися на святій релігії господа нашого Ісуса Христа.

5. Приймаємо, що при такій рівності освіченість і чиста моральність повинні слугувати умовою участі в правлінні.

6. Приймаємо, що повинен існувати загальний Слов’янський собор з представників всіх племен.

Головні правила суспільства

1. Встановлюємо суспільство з метою поширення вищевикладених ідей переважно за допомогою виховання юнацтва, літератури і множення числа членів суспільства. Суспільство іменує своїми заступниками святих просвітників слов’янства Кирила і Мефодія і приймає своїм знаком кільце або ікону з іменами або зображенням цих святих.

2. Кожен член суспільства, вступаючи, виголошує присягу вживати даровані, праці, стан, суспільні свої зв’язки для цілей організації, і якщо б який член потерпів гоніння і навіть муки за прийняті суспільні ідеали, то, по даній присязі, він не видає нікого з членів організації.

3. У випадку коли член потрапляє до рук ворогів і залишить в нужді сімейство, організація допомагає йому.

4. Кожен член організації може прийняти нового члена організації без необхідності повідомляти йому імена інших членів.

5. В члени приймаються слов’яни всіх племен і всіх звань.

6. Досконала рівність повинна панувати між членами.

7. Оскільки в даний момент слов’янські племена сповідують різні релігії та мають перестороги один проти одного, то організація буде прагнути знищити усієї письмової та релігійної ворожнечі поміж них та розповсюджувати ідею про можливе примирення.

8. Організація буде прагнути до завчасного викоренення рабства і усілякого приниження нижчих класів, рівним образом, та про повсюдне розповсюдження освіти.

9. Як уся організація в цілому, так і кожен її член повинні усі свої дії координувати з євангельськими правилами любові, послухання і терпіння; правило це ж: “Мета оправдує засіб” організація признає безбожним.

10. Декілька членів організації перебувають в одному відомому місці, можуть мати свої зібрання та постановляти власні правила для своїх дій, але вони не повинні суперечити головним ідеям та правилам організації.

11. Ніхто із членів не повинен оголошувати про існування і склад організації тим хто не вступає чи не подає надії вступити до неї.

Примітки: Знайдено в паперах Гулака, а написано рукою Бєлозерського, [ 30; c. 150-152 ].

Витяг з таємної інформації шефа жандармів графа А. Орлова губернаторам про Кирило-Мефодіївське товариство

У березні – квітні 1847 р. за доносом студента Київського університету Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрито поліцією, а його найбільш активні члени заарештовані. Під час розслідування найбільше занепокоєння влади викликало порушення братчиками національного питання, зокрема, прагнення до звільнення України.

Нещодавно виявлено, що молоді вчені люди в Києві, майже всі уродженці Малоросії, утворили Українсько-Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія. Засновниками товариства були: колезький секретар Гулак, ад’ютант Костомаров і кандидат Бєлозерський, але з ними зближалася й інша молодь, яка здебільшого вчилася в університеті св. Володимира.

Товариство ставило собі на меті приєднання до Росії іноземних слов’янських племен, а засобами до цього вважало піднесення слов’янських племен до поваги власної їх народності, усунення звичаїв із всього іноземного, знищення ворожнечі і встановлення згоди між ними, схиляння їх до сповідання однієї православної віри, відкриття училищ і видання книг для простого народу.

У декого з учасників Українсько-Слов’янського товариства було знайдено не застосований, проте, до товариства: статут, за правилами якого в слов’янських племенах мало установитись народно-представницьке правління, рукопис найзлочиннішого змісту, який нібито витлумачував цей статут; інший рукопис, що називається “Закон божий” або “Подністранка”; перероблена з Міцкевичевої “Пілігримки”, в якому містилися революційні правила, а в кінці підбурливі відозви до слов’янських племен, та інші злочинні твори…

В Києві і в Малоросії слов’янофільство¹ перетворюється на українофільство². Там молоді люди більше піклуються про відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії, мріючи навіть про повернення часів колишньої вольниці козацтва і гетьманщини.

Причетні до справи про Українсько-Слов’янське товариство, як уродженці Малоросії, були, власне, українофілами. Всі вони у своїх листах, а художник Шевченко, колишній вчитель Куліш і Костомаров навіть у надрукованих ними творах, зображаючи неправильно справжній стан України, яка ніби перебувала в тяжкому становищі, захоплено говорили про колишню Малоросію, надаючи їй надзвичайно великого значення; історію цього краю подавили мало не визначнішою за всі історії, наїзди гайдамаків описували як лицарства, наводили приклади колишньої вольниці, натякаючи, що дух свободи не охолонув і досі таїться серед малоросіян. Вірші Шевченка на малоросійській мові³, особливо рукописні: “Сон”, “Послання до мертвих і живих”, “Три душі” та інші, одні пасквільного і величезною мірою зухвалого, інші прямо підбурливого змісту, за височайшою затвердженою ухвалою з справи про Українсько-Слов’янське товариство, винуваті засуджені до суворого покарання.., [ 26; c. 194-196 ].

З обвинувального вироку у справі Т. Г. Шевченка (26 травня 1847 р.)

У порівнянні з іншими членами Кирило-Мефодіївського товариства, які були засуджені до адміністративного заслання, вирок стосовно Т. Шевченка був надзвичайно суворий. За знайдені під час обшуку антиурядові твори він мусив протягом 10 років відбувати військову службу в Казахстані.

Художника Шевченка, за писання підбурливих і надзвичайно зухвалих віршів, як наділеного міцною будовою тіла, призначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству найсуворіше наглядати, щоб від нього, ні в якому разі, не могли вийти підбурливі і пасквільні твори.

Власноручна приписка Миколи до вироку: “Під найсуворіший нагляд, заборонивши писати і малювати”, [ 30; c. 318-319 ].

Зі спогадів поміщика А. А. Романова про антифеодальний рух кріпосних селян “У Таврію за волею” (1856 р.)

Протягом Кримської війни 1853-1856 рр. з усією очевидністю виявилася господарська відсталість Російської імперії. Війна зумовила підвищення податків, становище кріпаків ставало дедалі нестерпнішим. Серед селян починають ширитися чутки, що на півдні цар роздає волю усім, хто прийшов до нього. Внаслідок цього розпочинається масове переселення кріпосних, що вилилося в один з найпотужніших селянських виступів – “У Таврію за волею”.

Селяни Катеринославського і Верхньодніпровського повітів Катеринославської губернії і Херсонського, Бобринецького, Олександрівського і частини Єлисаветградського повітів Херсонської губернії, яких підбурювали і повчали, тихо і таємно, зловмисні ненависники Росії, майже поголовно, з усім своїм майном і господарством, знялися з насиджених своїх місць і пішли по волю в Крим, де в Перекопі, як запевняли селян ці зловмисні сіячі смут і безпорядків, “в золотому наметі сидить цар і всім, хто прийшов, роздає волю, а ті, хто не з’явиться або запізниться, лишається як і раніше в панській неволі”.

Великий був переполох і метушня, і майже все населення цих повітів, в косовицю перед самими жнивами, в гарячу пору року, знявшись так-сяк і покидавши все, чого не могли взяти з собою, рушили пішки, на конях і волах у Крим…

Недовго, проте, тривала впевненість наша в тому, що самі тільки недайвідці¹ бунтують і йдуть у Таврійську губернію за волею, а всі сусідні селяни спокійно працюють собі вдома, тому що не пізніше, як надвечір того ж дня, багатотисячна юрба селян двох сусідніх сіл, Ганнівки і Іскровки, які належали князеві Кочубею, з усім своїм величезним обозом, цілком вкрила греблю недайвідського ставу і примикаючи до неї шлях і площу, що лежали між двором садиби і селянськими хатами, і, з’єднавшись з недайвідськими селянами і їх обозом, вирушили великим шляхом, в напрямі до військового поселення Херсонської губернії і повіту села Кривий Ріг.

Посланий моєю матір’ю, ранком другого дня, в сусідні села Веселі Терни і Новопавлівку, які належали поміщикам Шляхтиним, за відомостями про відхід селян у Перекоп, недайвідський управляючий Овчинніков, надвечір того ж дня повернувся з звісткою, що не тільки селяни цих двох поміщицьких сіл, але й усіх навколишніх маленьких сіл, ще ранком того ж дня, забравши у поміщиків своїх всі екіпажі, фургони, вози і всіх коней, пішли з усім своїм обозом в напрямку до того ж казенного села Кривий Ріг.

Ранком, на другий день після повернення управляючого Овчиннікова, приїхав, відомий всім у нашій місцевості письмоводитель станового пристава із стану, що містився в казенному селі Саксагань, Фрол Іванович Дем’яновський, і привіз нові відомості про рух селян у Таврійську губернію: він розповідав, що йдуть майже поголовно селяни Катеринославського і Верхньодніпровського повітів¹, і що майже всі вони рухаються через Херсонський повіт, сусідній з Катеринославською губернією, в якому багато військових поселень, з розташованими в них різного роду зброї військами; в зв’язку з чим вище начальство вже дало вказівку кинути війська до меж Таврійської губернії і поставило їх на кордоні її з Херсонською губернією, з тим щоб ВОНИ навіть силою, якщо це буде потрібно, повернули селян…

Заїхавши погодувати коней і розпитати про селян, які йшли у Перекоп, на постоялий двір села Веселі Терни, ми вперше почули, що по дорозі на Нікополь перші партії селян, які йшли у Перекоп, зустрілися з військами, що при цьому відбувалися справжні бої, з багатьма вбитими і пораненими, що війська, зупинивши селян і примусивши їх повернутися в напрямку до їх сіл, назад, оточили їх і як кару чинили жорстокі екзекуції², в результаті яких багато з бідних темних селян було відправлено у військові госпіталі на лікування, [ 101; c. 657-659 ].