1.3 Характеристика впливу зовнішніх факторів на освітній простір

Економічні фактори. Поточний і прогнозо­ваний стан економіки істотно впливає на стан сфери освіти. Тому певні фактори еко­номічного зовнішнього середовища треба постійно тримати в полі зору, діагностувати та оцінювати. Світовий досвід підтверджує, що видатки на освіту мають складати не менше 5% ВНП. Мінімально можлива частка видатків на підтримку інтелектуаль­ного потенціалу визначена експертами ЮНЕСКО в розмірі 3,5% ВНП (інакше не­минучий розпад інфраструктури системи освіти). Якщо в країнах, що розвиваються, видатки держави на освіту складають у се­редньому 4,1%, то в розвинених країнах — 5,3% [3, с. 140-141]. Скрутне економічне становище в Україні зумовило недостатнє фінансування всіх ланок освіти. І хоча частка витрат на освіту в загальній частці витрат зведеного бюджету має тенденцію до збільшення, обсяг витрат на освіту в Україні через падіння валового внутрішнього продукту значно поступається світовим стандартам.

Соціальні фактори.Охоплюють змінні очі­кування, стосунки та мораль суспільства. Наприклад, ставлення до бізнесу, еконо­міки, проблеми мови, змін соціальних на­станов тощо. Так, зараз у нашому суспільстві поширю­ється ідея щодо важливості стимулювання та заохочення ініціативи, творчості, інно­ваційної діяльності працівників; усвідом­люється теза про те, що робота — це спо­сіб заробляти на життя; формується став­лення до бізнесу як суспільного механізму економічного зростання тощо [5]. Навчання в школах і гуртках України для націо­нальних меншин ведеться румунською, молдавською, угорською, польською, кримсько-татарською, єврей­ською та ін. мовами. [4]. Соціальні фактори взагалі мають великий вплив на розвиток освіти. Тому для ефек­тивного реагування на соціальні зміни система освіти повинна набувати гнучкос­ті, свідомо трансформуватися в організа­ційні структури та модифікації, пристосо­вані до оточуючого середовища.

Політичні фактори. Безпосередньо вплива­ють на законодавчу й нормативну базу сфери освіти, на реформи, що проводяться. Першим кроком на шляху до демократизації суспільства було прийняття Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве й регі­ональне самоврядування». На підставі цього у 1992 р. навчальні заклади були передані в комунальну влас­ність і їх фінансування почало здійснюва­тися з місцевих бюджетів. Створення за­конодавчої бази продовжив прийнятий у квітні 1996 року Закон України «Провнесення змін і доповнень до Закону Ук­раїнської РСР "Про освіту"», зміст якого конкретизував державну політику в галузі освіти. Одним із базових документів роз­витку української держави є Закон Украї­ни «Про мови». 28 червня 1996 року нап'ятій сесії Верховної Ради України був прийнятий основний закон України — Конституція. 23 червня 1999 року бувприйнятий Закон України «Про загальну середню освіту»,«Про позашкільну освіту». Державна політика в галузі освіти визна­чається Верховною Радою України і здій­снюється органами державної виконавчоївлади та органами місцевого самовряду­вання. Ця політика характеризується без­перервним виробленням і здійсненням за­ходів щодо реформування освіти. Основ­ним документом реформування освіти в Україні є затверджена 03.11.1993 р. Кабі­нетом Міністрів України Державна націо­нальна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), реалізація якої передбачає випереджальний розвиток освітньої галузів цілому. На виконання Державної національної програми «Освіта» та Закону України «Про освіту», «Про позашкільну освіту» у 1996 р. розпочалася роботанад створенням державних освітніх стан­дартів, розробка яких завершується. Зако­нодавче введення норм щодо держстандартів освіти, які встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня освітньої та фахової підготовки в Україні, є принципово новиму державній політиці України в галузі осві­ти. З 2000-2001 н. р. відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту»,«Про позашкільну освіту»поступово перейшли на 12-річне навчання в системі загальної середньої освіти (далі — ЗСО), у 2002-2003 н. р. в загальноосвітніх на­вчальних закладах було здійснено повний перехід на 12-бальну систему оцінки навчальних досягнень та введені початковий, основний та вищий рівні у позашкільній формі освіти (далі ­– ПФО). Це значно поліпшило рівень засвоєння навчальної інформації, а також дало можливість побачити резерви просу­вання та планувати рівні навчальних до­сягнень з боку самих учнів. Навчальний процес став більш гнучким та адаптивним.Отже, враховуючи важливість політичних процесів у суспільстві для освітньої галузі, керівникам установ освіти належить слід­кувати за:

• законодавчими урядовими документами та нормативними документами місцевих органів влади;

• ставленням політиків до економічної діяльності;

• кредитами для фінансування розвитку освіти;

• можливістю отримання позики та ін.

Ринкові фактори. До аналізу ринкових факторів зовнішньо­го середовища можна віднести демогра­фічні умови, життєві цикли різних послуг або виробів, легкість проникнення на ри­нок, дефіцит або надлишок спеціалістів та ін. До ринкових факторів відносять конкурен­тоспроможність. Рівень освіти школярів загальноосвітніх навчальних закладів на­шої країни досить високий. Так, з 1992 р.школярі України у складі окремих команд щорічно беруть участь у міжнародних олімпіадах із математики, фізики, хімії, бі­ології, інформатики та обчислювальної техніки, а з 1996 р. — з екології.

З переходом України на ринково-демо­кратичні рейки розвитку адміністративно-командна система управління поступається більш цивілізованій демократичній систе­мі. Розвиваються координаційні зв'язки в управлінні. Примусове навчання почи­нає перетворюватися на свідоме мотива­ційне. Це спочатку знижує якість навчан­ня, тому завданням управління ЗСО, ПФО є утримання рівня навченості випускників на засадах мотиваційного навчання.Жодна національна система освіти не може собі дозволити ігнорувати фактич­ні й можливі реакції своїх конкурентів. В аналізі конкурентів, як правило, присутні чотири діагностичні елементи, асаме:

• аналіз майбутніх цілей конкурентів;

• оцінка поточної стратегії конкурентів;

• огляд передумов відносно конкурентів;

• поглиблене вивчення сильних і слабких сторін конкурентів.

Таким аналізом користуються при плану­ванні розвитку навчальних закладів, за­безпеченні умов для збільшення контин­генту учнів, визначення напрямів додат­кових послуг, для створення бази поза­бюджетного фінансування тощо.

Технологічні фактори.Залежать від рівнянауково-технічного прогресу і мають значний вплив на сферу освіти. В умовах розвитку і прискорення науково-технічноїреволюції до системи освіти ставляться вимоги в кожний даний момент випере­джувати рівень розвитку науки й техніки.Формується світ освічених людей, пов'язаних єдиним каналом спілкуван­ня. За останні роки у світікількість користувачів інтернету зросла. Україна також відстає від європейськихкраїн щодо розвитку Інтернету. Проте у зв'язку з інтеграцією України в між­народний простір спостерігається по­силення комунікативних зв'язків. Цей ріст продовжується, і цифри свідчать пробурхливий розвиток засобів комунікації в Україні, що потребує певних доповнень у навчальних планах позашкільного навчання та інших закла­дів освіти. Саме тому однією з ключових проблем подальшого розвитку ЗСО, ПФО в Укра­їні визначається розробка й утілення про­грами загальної комп'ютеризації освіти, у т. ч. в сільській місцевості. Отже, зараз спостерігається тенденція до збільшення навчальних закладів, що об­ладнані кабінетами з основ інформатики та обчислювальної техніки. Однак це збільшення нерівномірне.

Природне середовище. З дуже важливих пріоритетів людства на XXI сторіччя особливе місце відводиться охороні довкілля. В Україні розпочато реалізацію інтегрованого підходу до сталого розвитку довкілля, коли вирішення проблем є, з одного боку, завданням, а з іншого – інструментом більш справедливого розподілу суспільного багатства, який згодом впливатиме на технологічну проблему економіки та забезпечення стабільного розвитку України в цілому. Такий підхід дозволить зберегти для прийдешніх поколінь ті значні багатства, які даровані суспільству природою. Одним з важливих аспектів є забезпечення гармонії між людиною і природою. Для її досягнення потрібно:

• використовувати можливості для утвердження в суспільстві ідеології охорони довкілля, оскільки використання землі та інших ресурсів природи для спорту і відпочинку може нести значно менший негативний вплив, ніж використання тієї ж території з іншою метою;

• керуватися чинною нормативно-правовою базою та міжнародними зобов’язаннями України стосовно захисту довкілля під час планування та організації діяльності, будівництва та експлуатації споруд;

• здійснювати технічне оновлення технологій, які використовуються у сфері фізичної культури і спорту, освіті, та засобів з метою мінімізації їх негативного впливу на природу.

Екологія. Особливе місце відводиться аналізу та зваженим діям в управлінні екологічною політикою, в основі якої ле­жать вимоги екологічної безпеки в галузіосвіти. Тут важливий облік заходів щодо забезпечення найбільш сприятливих дляздоров'я учнів природних умов життя, всебічного оздоровлення навколишньогосередовища в регіонах тощо.

• Міжнародні фактори. Держава мусить пос­тійно контролювати й оцінювати зміни у сфері освіти в більш широкому середо­вищі. Власна стратегія держави повинна бути направленою на зміцнення сфери ос­віти з урахуванням світового досвіду, на розширення міжнародної активності. Україна сприяє розвиткові та встановлен­ню безпосередніх зв'язків між навчальни­ми закладами держави і зарубіжних країн, в результаті яких проводиться тимчасовий обмін учнів для входження в освітнє сере­довище шкіл зарубіжжя.

На основі розглянутих матеріалів можна зробити порівняльний висновок щодо тенденції розвитку управління ЗСО, ПФО у зв'язку зі змінами в системі освіти(див. табл. 1.3.3).

Таблиця 1.3.3