23 Питання

Нове́ла (італ. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Серед різновидів епічного жанру новела вирізняється строгою й усталеною конструкцією. Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки. В українській літературі маємо розмаїття жанрових форм новели: психологічну, сенсаційну (В. Стефаник). Побут покутського села і його типи послужили Стефанику для художньої конкретизації показу людини в межовій ситуації, трагедію якої щоразу переживав сам автор як свою власну («І все, що я писав, мене боліло»). Звідси цілком новий в українській літературі жанр малої новели, вільний від народницької ідеалізації села, характеристичний зведенням до мінімуму описовості, крайнім лаконізмом розповіді, драматизм якої посилений перевагою діалогу і монологу над розповіддю, специфічно експресіоністичною образністю, прикметним гіперболізмом, застосуванням розгорнених катахрез тощо.

24 Питання

Декаданс (фр. decadence — занепад) — узагальнена назва кризових явищ у літературі, мистецтві, культурі. Д. як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві, ілюзорний академізм, жорстокі міметичні нормативи у творчій практиці тощо, трактовані як прояв "присмеркової доби", коли дійсність, втиснена у абсолютизовані схеми раціоналізму, втрачала свій смисл. Відтак митці закликалися до подолання кризової ситуації, до створення нових естетичних та етичних цінностей, які випливали б з основ тогочасної, ще досить молодої "філософії життя", яка реабілітувала не просто ірраціональні принципи, а й критерій єдності світу. В цьому аспекті представники Д. були близькі до символістів. Однак марно було б шукати чистого Д., значно продуктивніше-вбачати його елементи у творчості конкретного письменника (естетизація потворного у Ш.Бодлера, естетизм в О.Уайльда, підкреслений індивідуалізм в А.Стріндберга, аморалізм у М.Арцибашева чи В.Винниченка та ін.). Накладання смислового значення Д. на артистизм призвело до непорозуміння між І. Франком та В.Щуратом, котрий у статті "Літературні портрети. Іван Франко" відзначив високий естетичний рівень збірки "Зів'яле листя", але поет, вихований на принципах позитивізму, сприйняв таку оцінку як звинувачення у Д. Водночас слід обережно виводити філософські джерела Д. з "філософії життя", як, приміром, із теорії Ф.Ніцше, котрий у своєму запереченні закостенілої офіційної моралі та здеградованого християнства апелював до сильної, здорової людини, розглядав своє вчення як протест проти загального занепаду культури та людства. На жаль, Д., керуючись такими ж настановами, мимоволі сам переймався хворобливими симптомами "кінця віку", що не могло не позначитися на творчості самих митців.

У вірші змальований образ справжнього поета,життєвим і творчим завданням якого єслужіння своєму народу.Сам виходець з "мужиків",ліричний герой вірша дуже далекий від пробуржуазного песимізму й нігілінству декаденства.

Вірш за стилем є гострою публіцистичною відповіддю нерозважливому критику.Багаті рядки на риторичні запитання,емоційно напружені перелічення , навмисне вживання зниженої лексики" Я декадент?Се новина для мене!", "Який же я у біса декадент?".

Ідейний зміст вірша наповнений оптимізмом творця, його твердим переконанням у те , що поет повинен жити і боротись із народом,бути справжнім патріотом своєї країни!