9 Питання

Драма побудована на контрастному зіставленні світоглядних позицій інтелігента-демократа (Павло Чубань) і ліберала з поміщиків (Михайло Ляшенко), ширше — конфлікт охоплює стосунки українського панства і трудового села. В п'єсі тісно, у межах одного дому зведено представників різних соціальних верств, виразників різних життєвих принципів. І це була не художня умовність, а відображення реальних обставин життя, коли зруйнувався феодально-патріархальний лад, однак залишилися в силі його визначальні засади — велике землеволодіння, «великопанська» ідеологія і мораль. Водночас це була доба активного розвитку капіталізму. Вона позначена змішуванням станів і класів, ширшим їхнім взаємопроникненням, взаємодією. Кас¬тово-дворянські межі було порушено, а нові ще не чітко окреслено. Побачити нові життєві тенденції, осмислити їх — таке було завдання демократичного мистецтва. Це завдання часу виконували І. Карпенко-Карий, І. Франко, Леся Українка, інші талановиті митці. З успіхом виконував його і М. Старицький — передусім у тому літературному роді, в якому був найсильніший і який мав найширшу аудиторію, тобто у своїй драматургії. Найбільш відповідним жанром для художньої реалізації ідейного задуму І. Карпенка-Карого була саме соціальна комедія.Комедія — це драматичний твір, у якому відображається смішне і потворне в житті, висміюються будь-які негативні риси і властивості людей, а часом і суспільний лад.Оскільки комедія ця, за власним висловом Карпенка-Карого, «дуже серйозна», автор сміливо вводить у неї елементи суто драматичні й навіть трагічні, проте підпорядковує їх загальним законам комедійного жанру, підкреслюючи це кожним штрихом, кожною художньою деталлю. У сатиричній комедії «Хазяїн» Карпенко-Карий не тільки викрив потворні явища капіталістичної дійсності, а й висміяв моральне убозтво глитаїв, які в гонитві за наживою втрачають людську подобу, стають огидними і жалюгідними хижаками. У листі до сина Назара автор так визначив тему цієї комедії: «"Хазяїн" — це зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!»

10 Питання

Івана Яковича Франка не можна назвати тільки письменником, бо його універсальний талант не вичерпується лише художньою творчістю. Він був перекладачем, науковцем, видавцем, активним громадським діячем. Він вивів на рівень світового значення українську фольклористику, етнографію, критику, філософію, теорію літератури.

У першу чергу, Франко виступав за космополітизм, беручи за приклад молодіжні революції в Росії початку ХХ століття. Варто почитати тільки його "​​Лист до галіцькоі молоди"У плані творчості - абсолютно новаторського було мало, але так як Франко був ще й перекладачем, він багато чого черпав з перекладної літератури. Також він просочив український народ біблійними символами (поема "Мойсей")

11 питанняУсебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Був поетом, прозаїком,драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем, видавцем. Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби, Ренесансу. Був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.

Нерідко Івана Франка називають титаном праці. 

Поезія

За стилем Франко належить до перших реалістів української літератури;  найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була друга збірка «З вершин і низин» (1887, поширена 1893), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі» та інші); революціонізувала молоде покоління, через що в Російській імперії була заборонена. Вершина інтимної лірики Франка збірка «Зів'яле листя» (1896). У збірці «Мій Ізмарагд» (1897) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» (1900) Програмова збірка «Semper tiro» (1906) є містичним кредо поета-борця. «Давнє і нове» (1911) поетична збірка. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887), «Сурка» (1890), «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.