28 Питання

Головний герой лірики І. Франка — незламний бо-рець-революціонер, його образ постає перед нами з поезій «Гімн», «Каменярі», «На суді», «Товаришам із тюрми», «Гримить».  Поезії Франка, у якій він різнобічно й багатогранно змалював життя1, почуття й думки, сподівання різних верств суспільства, притаманна неабияка сміливість думки, мужність і відвага в обстоюванні інтересів рідного народу. Свій громадянський обов'язок поет убачав у підтримуванні духу народу в боротьбі за краще майбутнє. Саме ця думка є головною у вірші «Гімн» — першій поезії збірки «З вершин і низин», який став дійсно найяскравішою перлиною світової поезії. 

Вічний революціонер — це безсмертний дух народу, що не хоче миритися зі своїм поневоленням, не хоче терпітй гніті знущання: «дух, що тіло рве до бою ».Рве «за поступ, щастя й волю», тобто — борець за соціальні й національні права знедоленого народу. Франко, як ми бачимо, — прихильник вічного руху, змін, навіть революційних. Народ у нього володіє незборимою силою, яку не можуть подолати ані «тортури», ані «тюремні царські мури», «ані війська муштровані», хоч, як свідчить історія, Україна зазнала чимало страждань через них. Реакційні сили неспроможні подолати, умертвити, знищити прагнення людини відстоювати свої соціальні й національні права.          Поет віддає шану вічно живим думам людини, її пориву до свободи й щастя, вказує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час, адже дух, що тільки «вчора народився», рвучко простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони пригноблених і скривджених. Голос духа всюдисущий, його «чути скрізь». Він активний, на що знову ж таки вказують дієслова руху: він розвивається, йде, про-стується, міцніє, спішить.

29 Питання

Фiлософськi роздуми над цiєю та iншими загальнолюдськими проблемами завжди хвилювали видатну дочку нашого народу Лесю Украïнку. Створюючи свiй шедевр - драму-феєрiю "Лiсова пiсня", поетеса добре знала цiну багатьом життєвим iстинам, бо тернистий шлях пiзнання було вже пройдено, життя догоряло, а попереду чекала вiчнiсть. Духовному зору Лесi Украïник вiдкрилися таємницi людського життя, смертi i безсмертя. Вона виголошує ïх устами лiсовоï царiвни Мавки. Мавка - дитя природи, i це глибоко символiчно: лише в нерозривнiй єдностi з природою можна досягти гармонiï душi. Цiй дiвчинi чужi й незрозумiлi одвiчнi клопоти людськi про хлiб насущний, про добро, багатство. Вона й так багата - лiсовим цвiтом, весняним спiвом, ласкою верби-матерi, нiжнiстю березки-сестрицi, розмаïттям барв i звукiв. Тiєï весни ïй судилося почути найчарiвнiшу з мелодiй - мелодiю кохання, яка з'єднала двi рiднi душi. Весна - то пробудження сердець, народження надiй, буяння цвiту почуттiв, то гiмн всесильноï любовi. Не тiльки людина - вся природа живе за прекрасними i незбагненними законами кохання.Пiд впливом цього свiтлого почуття розпускається "цвiт душi" людського хлопця Лукаша. Це Мавка i весна пробудили в ньому сили, що досi дрiмали, i зробили його душу зрячою на красу. Ось вона, гармонiя! Весна в природi i в серцях, у мрiях i в життi. Та все минає. Пiзнє лiто вносить своï змiни в лiсовi пейзажi i в людське життя. Покошено i складено в стiжки буйнi трави, перша сивина впала на скронi дерев, а кохання Мавки й Лукаша торкнув перший холод. Природа разом з героями проходить ïхнiми нелегкими стежками, вiдтiняє ïхнiй душевний стан. Вона не просто спiвiснує з людиною, а спiвпереживає з нею. Тяжко на серцi у Мавки: воно вiщує зраду, розлуку. У цей час "починає накрапати дрiбний дощик, густою сiткою заволiкає галявину, хату й гай". Кохання Лукаша не витримало випробування буденними клопотами, дрiб'язковими турботами. I душа його змiлiла, втратила свiй цвiт. Вiн зрадив не лише Мавку - зрадив себе. I за це тяжко карається, втративши людську подобу. I Мавка чарiвним словом рятує свого коханого. Образ лiсовоï красунi - це iдеал гармонiйноï людини, яка живе у повнiй злагодi з природою. Мавка - це втiлення краси, а краса невмируща. Близький до природи i дядько Лев. Вiн добре знає всяку лiсову, польову та водяну силу, вмiє розумно з нею обiйтися. Своєю любов'ю до лiсу, добротою, мудрiстю вiн заслужив глибоку повагу Лiсовика. У драмi-феєрiï дiйовими особами нарiвнi з людьми виступають i сили природи, що виросли на фольклорному грунтi: Русалка, Водяник, Лiсовик, Перелесник та iншi. Серед них теж є добрi й злi, та це не порушує рiвноваги у навколишньому свiтi. На кожному кроцi природа вступає у взаємини з людиною, допомагає чи шкодить ïй, вiдгукується на кожен порух ïï душi. Вона завжди за все вiддячує взаємнiстю. Любов може народитися лише з любовi. На жаль, люди часто забувають цю iстину. Хто дав ïм право пiдкоряти собi природу, руйнувати ïï величний храм своєю безжалiсною рукою? Ми всi рiвнi перед Богом. Свiт не повинен жити за законами жорстокостi i насилля. Лише краса й любов врятують нас вiд фiзичноï й духовноï смертi. Тiльки тодi нашi душi будуть урiвноваженi, коли настане гармонiя в наших взаєминах з могутньою й величною Природою.