18 Питання

    Основними рисами поетичної творчості одного із найтонших ліриків української літератури XX століття Володимира Сосюри є щирість, задушевність та емоційна виразність його творів. Поет серця, у своїх віршах він звертався до найсокровенніших людських почуттів, намагався розкрити всю складну та широку гаму внутрішнього світу людини. Про що б не писав автор — про Україну чи про кохану жінку — він завжди залишався залюбленим у красу та довершеність. Тому і його образи, такі привабливі та хвилюючі, не можуть не схвилювати кожну людину. 

 В інтимній ліриці Володимир Сосюра виявився справжнім майстром — поетом та психологом водночас. Йому вдалося майстерно передати найпотаємніші почуття, які живуть у серцях багатьох людей, але про які не кожен може сказати. Він не просто передав, а віднайшов такі влучні образи, що кожен побачив у його словах і поетичних образах те, що відбувається глибоко в його власній душі. Сосюра зміг передати у своїх творах увесь складний, чудовий і різноманітний світ любові: щастя побачення і сум розлуки, радість від розділеного почуття й туга за нездійсненою любов'ю, відчуття єдності людської душі зі світом та розуміння кохання як непереможного закону життя:          Інтимну лірику Володимира Сосюри називають «Книгою Марії», адже саме вона — головне джерело натхнення поета. Реальна, справжня Марія — кохана дружина Сосюри, та священне, старозаповітне ім'я — це вічний ідеал, символ жіночності та досконалості взагалі. Якими б не були героїні його віршів, при всій їх різноманітності, вони завжди зберігали певні спільні риси. Якщо проаналізувати інтимну поезію Сосюри, то перед нами постане такий образ героїні його творів. Це золотокоса Красуня з блакитними очима, готова до самопожертви заради коханого, берегиня «тихої» жертовної любові, проте здатної перевернути світ:           Хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням, створив поет у вірші «Так ніхто не кохав». Живильна, чародійна сила закладена в цих почуттях. Під впливом чистої, прекрасної любові розквітає весна, прокидається земля, усе починає жити новим, повним життям. «Розливається кров і по жилах тече» від гарячого погляду коханої, від її очей, що тривожать і западають глибоко в душу, від повені весняних, бентежних почуттів.          До очей коханої людини поет звертається в багатьох віршах. І це природно, бо вони — дзеркало людської душі. Такі різні, золоті, сині, очі співають або мовчать, як у поезії « Жовтіє лист...»; « щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте», як у «Ластівках на сонці...»; або у милої «васильки з-під вій», як у вірші «Васильки».          Сумна, але не менш хвилююча любов постає у вірші «Марія», де автор тонко відтворює сум'яття людської душі, спричинене вимушеним розставанням. Якась таємниця лежить на серці героя:         Яскраві пейзажні картини, як завжди в ліриці Сосюри, збагачують та підкреслюїбть людські почуття. «Жита зеленіють», «волошки квітнуть», але це квітуче життя природи лише посилює страждання дівчини та ліричного героя. У коханої заплакані очі, покірно похилені плечі. Усе говорить про те, що цього розставання не повинно бути, що природа живе — тому повинне жити кохання.     Почуття розквітаючої любові завжди пов'язані в ліриці Володимира Сосюри з весною, з повним сили життям квітів, садків, річок: 

    Кохання та природа завжди поруч у віршах поета, вони гармонійно пов'язані й не можуть існувати окремо. Згадуючи милий образ коханої дівчини, автор завжди згадує й рідну країну, її садки й зорі, її поля й квіти. Настрій героя та настрій його коханої, думки, радість та сум, чари любові та біль розлуки завжди відображає багатий світ української природи:           У інтимній ліриці Володимира Сосюри найяскравіше виразилися головні риси йбго поетичного стилю — ніжність та задушевність, глибина та повнота почуттів, вагомість слова і внутрішня схвильованість поета, невимушеність і природність.