«Дитина і навколишній світ»

У дошкільному віці закладаються основи особистості, формується соціальний досвід у спілкуванні та діяльності. Для цього дитині із затримкою психічного розвитку необхідно набути досвіду орієнтування у предметному світі, який створений руками людини, у самій собі та в інших, у явищах власного та суспільного життя.

Теми, які запропоновані у програмі, побудовані відповідно до вікових можливостей дітей з поступовим ускладненням матеріалу, який опановується, й охоплюють такі напрями роботи:

• формування у дітей уявлень про себе самого, розвиток позитивного ставлення до себе;

• ознайомлення з найближчим оточенням (з сім’єю, з життям у дошкільному навчальному закладі, життям міста (села), рідного краю);

• розвиток позитивного спілкування і співробітництва дитини з дорослими, однолітками, а також виховання навичок продуктивної взаємодії у ході спільної діяльності;

• формування адекватного сприйняття навколишніх предметів і явищ; створення передумов морального ставлення до національних традицій і загальнолюдських цінностей.

Починаючи з молодшого дошкільного віку знання дітей про себе самого (ім’я, прізвище, вік тощо) та свою сім’ю (імена та прізвища батьків, особливості спілкування в сім’ї тощо), дошкільний навчальний заклад (про дорослих, які працюють у дошкільному навчальному закладі, їхні імена, ознайомлення з правилами етики спілкування, предметами, які є у дошкільному навчальному закладі тощо) збагачують за допомогою ігор, бесід, розповідей, читання книг, спостережень та ін.

Щоб зацікавити дітей і сприяти кращому засвоєнню програмового матеріалу про свою сім’ю корисно залучати дошкільнят до оформлення сімейних альбомів, підготовки до свят, виготовлення листівок (засобами малювання, ліплення, конструювання) та ін.

Формування у дітей навичок спілкування з близькими людьми (батьками, однолітками, вихователями) – важливе виховне завдання, яке розв’язується у ході спільної з дорослим діяльності (побут, прогулянки, ігри та ін.). Щоб знання мали виховний ефект слід враховувати особливості сімейного виховання дитини.

Ознайомлюючи дітей з життям у сім’ї, дошкільному навчальному закладі, потрібно звертати їхню увагу на незнайомі для них предмети та явища життя суспільства (предмети домашнього вжитку, професії, предмети, які є у дошкільному навчальному закладі та ін.) і не просто повідомляти назви, функції, а й вводити їх в активне мовлення (засобами бесід, різних ігор, використання книг, опис картинок та ін.).

Поступово програмовий матеріал ускладнюється і вже у середньому дошкільному віці дітей ознайомлюють з рідним містом (селом), у якому вони живуть (транспорт, правила культури поведінки у громадських місцях, назва вулиці, де живе дитина та ін.).

У старшому дошкільному віці розширюються знання дітей про рідний край (назва країни, міста (села), де живе дитина), шляхом ознайомлення з елементами народознавства (виховання позитивного ставлення до національних традицій, народної творчості та ін.). Матеріал для занять підбирається педагогом відповідно до географічних, культурно-етнографічних, економічних особливостей регіону.

Збагачення знань дітей про навколишній світ тісно пов’язане із формуванням у них уміння спостерігати, виділяти суттєві ознаки предметів і явищ, які вивчаються, робити умовиводи.

Закріплення і розширення сформованих на заняттях знань та уявлень про рідне місто (село) має відбуватися під час прогулянок, де дітей навчають орієнтуватися на місцевості (наприклад, дорога від дому до садочка), знати, який транспорт є у місті (автобус, тролейбус, трамвай, вантажівка, автомобіль), дотримуватися правил дорожнього руху (наприклад, переходити дорогу разом з дорослим через перехід на зелене світло та ін.), знати, які громадські будівлі розташовані на вулицях, хто в них працює, яку роботу виконує.

Заняття з соціального розвитку дітей мають проводитися 1-2 рази на тиждень. Навчальний матеріал має відповідати віковим можливостям дітей. Поступово, із засвоєнням дітьми знань, програмовий матеріал ускладнюється, збільшується його обсяг.

Під час засвоєння програмового матеріалу дітьми педагогу необхідно добре знати індивідуальні особливості кожної дитини і стежити за її розвитком. З дітьми, які не засвоїли матеріал на занятті, корисно проводити додаткові заняття (з використанням ігрових прийомів, вправ, бесід, розповідей, пояснень, книг, картинок та ін.), орієнтуючись на навчально-виховні завдання.

У ході занять з соціального розвитку здійснюється розвиток пізнавальних процесів (мислення, пам’яті, уваги, уяви), мовлення, а також особистісний розвиток, формування навичок спілкування. Усе це сприяє нормальній соціалізації дитини із затримкою психічного розвитку.

«ГРА»

Дитяча гра – це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання. Гра формує та розвиває інтелектуальні, емоційні, вольові якості особистості.

Ігрова діяльність дітей із затримкою психічного розвитку зазнає суттєвих змін у дошкільному віці, проте головною умовою виникнення зазначених змін є участь дитини у спеціально організованому процесі навчання, без якого гра не досягає оптимального рівня розвитку для кожної дитини та не виконує функції провідної діяльності у період дошкільного дитинства.

При розробці програми корекційного розвитку ігрової діяльності дошкільників із затримкою психічного розвитку враховувалися вікові можливості та психофізичні особливості дітей цієї категорії.

Зміст програми включає предметні, сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові ігри, в процесі яких у дошкільників формуються способи дії з предметами. У даних іграх діти копіюють окремі аспекти життя дорослих, виконують певні ролі та ігрові дії.

Дидактичні ігри, представлені в програмі, на основі ігрового і дидактичного завдання використовуються з навчальною метою. У дидактичній грі дитина не лише отримує, а й закріплює та узагальнює знання, розвиває пізнавальні здібності, засвоює засоби й раціональні способи розумової діяльності.

Конструктивно-будівельні ігри допомагають дітям розуміти світ створених людиною споруд і механізмів, це ігри, у яких діти відображають навколишній предметний світ, зводячи будови та обіграючи їх.

Рухливі ігри, спрямовані на розвиток основних рухів і формування рухових якостей, позитивно впливають й на морально-вольову сферу дитини. Саме у колективних рухливих іграх відбувається становлення організаційних і комунікативних умінь дитини.  

Слід зазначити, що в процесі спеціально організованого навчання необхідно домагатися не тільки засвоєння дітьми відповідного набору ігрових прийомів, вивчення ними декількох ігор, а формувати у них саму ігрову діяльність. Для цього на кожному етапі навчання у дітей повинні виникати такі новоутворення, які слугують передумовою до переходу на новий ступінь оволодіння діяльністю (від елементарних маніпуляцій з предметами й предметними іграми до більш складних сюжетно-рольових ігор). Сформованість таких новоутворень – основний критерій оцінки розвитку ігрової діяльності.

Змістом дитячих ігор є відображення життя, діяльності й стосунків людей. Для відтворення їх у грі, дитина повинна мати необхідні для цього знання. Як відомо, дошкільники із затримкою психічного розвитку не здатні самостійно оволодівати знаннями. Тому в процесі формування ігрової діяльності доцільно здійснювати цілеспрямовану роботу щодо ознайомлення дітей з оточуючим середовищем у процесі спілкування з дорослими; необхідно виховувати у них інтерес до діяльності; формувати мінімальний запас життєвих уявлень для розгортання різноманітних ігрових сюжетів.

На спеціальних групових та індивідуальних заняттях дошкільники із затримкою психічного розвитку ознайомлюються з різними властивостями предметів, їх призначенням, вчаться діяти з предметами. При роботі з дітьми слід широко використовувати систему дидактичних ігор. Оволодіння дитиною міцними знаннями являє собою тривалий процес, що потребує значної кількості вправ, тому дидактичні ігри повинні бути різноманітними (за змістом, використаним матеріалом, формою проведення) і проводитися у різних варіантах з поступовим ускладненням.

Розвиток ігрової діяльності дітей молодшого дошкільного віку із затримкою психічного розвитку варто розпочинати із формування у них позитивного відношення до іграшок. При цьому доцільно використовувати іграшки з м’яких, приємних на дотик матеріалів, яскравих, реалістичних. Для того, щоб іграшки стимулювали дитину до дії з ними, вона повинна вміти їх використовувати, знати, що й як можна відтворити за їх допомогою. Дошкільникам слід демонструвати усі можливі варіанти способів виконання дій з даною іграшкою й вчити їх використанню встановлених способів. Кожна нова іграшка, запропонована дітям для гри, повинна обов’язково обіграватися. Без цього діти її не використовують. Характерним для даної категорії дітей є використання у процесі ігрової діяльності переважно знайомих іграшок, способи дій з якими вони добре засвоїли.

На першому році перебування дітей із затримкою психічного розвитку в дошкільному закладі доцільно звертати увагу на правильне використання різноманітних предметів ігрового призначення – знаряддями (совок, лопата); формувати способи дії з різними дидактичними іграшками (мотрійками, пірамідками, кубиками) тощо. Тільки після сформованості елементарних предметних дій з’являється готовність до оволодіння ігровими діями.

Спочатку ігрові дії засвоюються дітьми у спільній з дорослими діяльності. Зокрема, вихователь вкладає у руку дитини предмет, наприклад чашку, й напоює ляльку її рукою. Важливо, щоб дошкільники із затримкою психічного розвитку здійснювали ігрову дію емоційно, доповнюючи її, по можливості, мімікою, жестами, мовленням, зверненими до ляльки. Ігрова дія не повинна багаторазово повторюватися дитиною.

Засвоєння дітьми техніки виконання ігрових дій уможливлює формування навичок використання іграшок і сприяють подальшому розвитку розгорнутих ігрових дій. Формування та розвиток ігрової діяльності обов’язково повиннен включати пояснення послідовності дій, їх доцільності. При відтворенні дитиною нової ігрової дії, слід пропонувати їй використовувати інші іграшки й намагатися зацікавити виконанням знайомої ігрової дії на новому предметі.

Необхідно враховувати, що у процесі формування ігрової діяльності дошкільники із затримкою психічного розвитку інколи уникають виконання ігрових дій, замінюючи їх предметними. Наприклад, попоївши ляльку, дитина «п’є» з тієї самої чашки. Перетворення предметних дій в ігрові відбувається після виникнення специфічних стосунків між дитиною й об’єктом її дії – лялькою, твариною тощо. Під час розвитку ігрової діяльності дошкільників із затримкою психічного розвитку важливо формувати вміння об’єднувати ігрові дії у логічні ланцюги, складені з двох або декількох послідовних ігрових дій. Наприклад, пропонується погодувати ляльку й вкласти її спати, одягти й вийти на прогулянку тощо. Необхідно пам’ятати, що ланцюг дій передбачає не тільки логічну послідовність, але й доцільність.

Дошкільники із затримкою психічного розвитку, зазвичай, застряють на окремих способах дії. Для подолання цього недоліку, вихователю, слід, спільно з дитиною формулювати мету ігрової дії на початку кожного заняття з корекції ігрової діяльності. Наприклад: « Що ми будемо робити?» Після завершення гри, необхідно запитати у дитини, що вона робила й що буде робити далі. Словесний звіт про виконану ігрову дію в сукупності з визначенням наступних дій сприяє подальшому виникненню задуму гри та його реалізації.

Важливе значення в процесі формування ігрових вмінь дошкільників із затримкою психічного розвитку має спілкування дорослого з дитиною. Саме під час спілкування відбувається засвоєння дитиною соціального досвіду. Спілкування дорослого з дітьми спрямовано на формування ігрових дій та організацію їх діяльності. Дорослий повинен пропонувати дітям зразки спілкування з різними людьми, еталони емоційних проявів, уважно слідкувати за реакціями дітей, намагатися спрямовувати їх спілкування, навчати адекватному й емоційному спілкуванню між собою під час гри. В процесі навчання грі дорослий виконує функцію організатора й керівника ігровою діяльністю дітей. Ступінь керівництва змінюється в залежності від можливостей дошкільників. Це може бути рольова участь у грі, пояснення її правил, допомога та поради під час гри. На початкових етапах навчання грі дорослому слід виконувати головні ролі (лікар, продавець тощо), пізніше ролі можуть бути другорядними (покупець, хворий). Являючись учасником гри, дорослий, в залежності від ситуації, завжди має можливість показати різні способи організації гри, вирішити суперечливі питання, уточнити бажання дітей та застосувати індивідуальний підхід.