- •1.Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язкипорівняльної педагогіки
- •3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •5. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •6. Якісні зміни соціального попиту на освіту
- •7 Політичні чинники розвитку освіти
- •8. Інтеграція в галузі освіти
- •9. Орієнтація на неперервну освіту
- •10. Проблема демократизації освіти
- •12. Провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу
- •14. Тенденції розвитку системи дошкільного виховання
- •15. Особливості реформаційних процесів на етапі початкового навчання
- •16. Середня освіта: сучасний стан та перспективи розвитку
- •17. Основні напрями розвитку системи професійної освіти
- •18. Тенденції розвитку системи вищої освіти
- •26. Безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем
- •27. Місце та роль приватних загальноосвітніх закладів в сучасних освітніх системах
- •28. Провідні напрями та стратегії педагогічної освіти
- •10. Освіта дорослих
- •30. Шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •31. Професійна орієнтація учнів
- •32. Гуманізація навчального процесу як шлях підвищення його ефективності
- •33. Провідні критерії диференціації навчання у зарубіжній школі
- •34. Особливості диференціації навчального процесу у школах сша, Великобританії, фрн, Франції, Японії, України
- •2.А. Особливості диференціації навчального процесу в школах сша
- •2.Б. Особливості диференціації навчання у школах Великобританії
- •2. В. Особливості диференціації навчального процесу в школах фрн
- •2.Г. Особливості диференціації навчального процесуу школах Франції
- •2.Д. Особливості диференціації навчального процесу у школах Японії
- •2. Е. Особливості диференціації навчального процесу в школах Україні
- •35. Стандарти в централізованих та децентралізованих освітніх системах
- •36. Характеристика моделей європейської школи п'ять освітніх моделей масової західної школи.
- •37. Основні причини виникнення та функції альтернативних шкіл
- •38. Розвиток альтернативних шкіл на рубежі хіх-хх століть та у 20-30-х роках XX століття
- •Вальдорфські школи
- •В) Альтернативні середні школи 20-30-х років
- •39. Альтернативні школи другої половини XX століття
- •40. Сучасні альтернативні школи в Україні і Росії
- •41. Комп'ютеризація навчання
- •42. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •43. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •44. Особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •45. Виховання дисциплінованості
- •46. Полікультурне виховання
- •47. Екологічне виховання
- •Трудове виховання
- •48. Фізичне виховання
- •49. Самоврядування школярів
- •50. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти
37. Основні причини виникнення та функції альтернативних шкіл
Серед провідних причин, які зумовили виникнення закладів альтернативного навчання необхідно виділити такі:
1. Існування певних контингентів дітей і підлітків, які потребують створення особливих умов для навчання та індивідуального розвитку. Мова йде, по-перше, про дітей, які навчаються з великими труднощами у зв'язку з жорсткою регламентацією шкільного життя, напруженістю шкільного режиму, конкуренцією серед учнів, стресами, тобто всім тим, що викликає у них скулофобію (страх перед школою); по-друге, мова йде про обдарованих дітей, які потребують особливої атмосфери для розвитку і спеціальної програми для навчання. Ця категорія учнів є об'єктом особливої зацікавленості педагогів, ряду приватних фондів і організацій, що надають соціальну і фінансову підтримку державі у розпитку таких дітей.
2. Зниження рівня загальноосвітньої підготовки в офіційних школах.
3. Необхідність експериментальної розробки, обгрунтування, перевірки педагогічних інновацій, альтернативних традиційній шкільній практиці. Навчальні заклади, що створюються з такою метою, також називають експериментальними.
Альтернативні школи почали створюватися дуже давно і поступово перетворювались у частину традиційного досвіду освіти і виховання. Однією із перших таких шкіл можна вважати навчальний заклад у місті Мантуя, створений у 1428 році італійським педагогом-гуманістом Вітторіно да Фельтре. В його школі, що мала назву "Будинок Радості", запроваджувались педагогічні ідеали епохи раннього Відродження: поєднання лицарського виховання з літературною освітою.
38. Розвиток альтернативних шкіл на рубежі хіх-хх століть та у 20-30-х роках XX століття
Важливим етапом у розвитку альтернативної освіти на Заході стало виникнення мережі нових шкіл. У 1912 р. у Женеві було створене "Міжнародне об'єднання нових шкіл", яке сформулювало вимоги до навчальних закладів цього типу. Перша група вимог передбачала організацію навчального процесу на основі нетрадиційних педагогічних підходів: здійснення спільного навчання, введення трудової підготовки, забезпечення можливості вільної діяльності дитини згідно з її смаками і нахилами.
Педагогічний процес повинен був базуватись на глибоких знаннях дитячої психології.
Друга група вимог була пов'язана з завданнями розумового виховання, які передбачали врахування індивідуальних здібностей дітей; викладання, що базується на фактах, дослідах і спостереженнях; розвиток самостійності учнів; організацію індивідуальної і колективної роботи в навчальному процесі; навчання за індивідуальними планами та графіками.
Третя група вимог зумовлювала норми морального виховання, організацію самоврядування учнів. Вся система виховання була спрямована на вільний розвиток ініціативи дітей, формування почуття відповідальності.
Перша нова школа для хлопчиків була створена Сесілем Редді у 1889 році в сільській місцевості Абботсхольм (Великобританія). Школа проголосила програму гармонійного розвитку всіх сил дитини як засобу підготовки її до життя.велика увага приділялась природничій освіті. Вивчення релігії не було обов'язковим. Навчальний день поділявся на дві половини: зранку проводились уроки з академічних дисциплін, а час після обіду був присвячений музиці, малюванню, ручній праці, екскурсіям.
Зростання ролі трудового виховання стало однією з загальних особливостей нових шкіл. Робота у майстернях, у шкільному садку займала у Абботсхольмі по 2-3 години на день. Хлопчиків навчали не тільки суто чоловічим ремеслам, але і приготуванню їжі, кравецькій справі. Багато часу приділяли фізичним вправам, іграм на свіжому повітрі, естетичному вихованню. Однією із суттєвих ознак школи було учнівське самоврядування: у кожному класі обирався лідер - капітан і його заступники.
Початкові експериментальні школи. Трудові школи Німеччини
Вперше трудова школа нового типу виникла у Мюнхені. Засновником її був видатний німецький педагог Георг Кершенштейнер. Він вважав за необхідне відмовитись від методів книжного навчання, характерних для традиційної школи, і покласти в основу шкільного життя практику як основу розумового, професійного і морального становлення майбутнього громадянина.
У школі, створеній за його проектом, давали професійні навички з конкретної спеціальності, формували певний стереотип поведінки: робітника, ремісника, який знає своє місце в суспільстві і є відданим його ідеалам. Недоліком школи Кершенштейнера вважають недостатню увагу до загальноосвітньої підготовки на користь формування вузькопрофесійних навичок, недостатню увагу до загальнокультурного, загальнолюдського розвитку на користь формування вузько національних ідеалів, ідеалів людини-функції.
"Школа для життя, через життя" Овида Декролі (побудови навчання на основі "центрів інтересів" дитини.) Він вважав, що основними потребами дітей є, по-перше, фізичні потреби у їжі, у захисті від несприятливого клімату, різних небезпек і ворогів, а по-друге, духовні - у солідарності, праці, відпочинку і самовдосконаленні.Важливим джерелом навчання Декролі вважав оточуюче дитину середовище - живу і неживу природу, школу, сім'ю, суспільство.
"Будинок дитини" Марії Монтессорі
Новий етап розвитку початкової альтернативної школи почався у Європі у 20-30-х роках XX століття. Його невід'ємною складовою стала концепція та експериментальна педагогічна практика італійського педагога Марії Монтессорі, що розглядається як своєрідна різновидність ідей вільного виховання. Спочатку методика була розроблена з метою розвитку органів почуттів у розумове відсталих дітей. Поступово М.Монтессорі прийшла до висновку, що створена нею методика стане у нагоді і в роботі з нормальними дітьми. Початкова школа, за Монтессорі, повинна стати лабораторією, в якій вивчається психічне життя дитини.
У будинках дитини, які працювали під проводом Монтессорі, дітям пропонувалась свобода вибору будь-якого матеріалу для занять, що відповідав би внутрішнім потребам дитини. Але кожне заняття повинно було бути педагогічне виправданим, тобто мати певну мету і відповідний напрям. Особливої уваги надавалося сенсорній культурі дитини дошкільного віку. Провідним методичним гаслом у будинках дитини було: "Допоможи мені це зробити самому". Тобто педагог виступав зацікавленим помічником. Недооцінюється у аналізованій системі роль живого слова, систематичного отримання дітьми знань, праця з реальними, а не штучними матеріалами.