45. Виховання дисциплінованості

Загальна характеристика проблеми. Проблема ди­сципліни торкнулася шкіл майже всіх країн. Так, у США дані регулярних опитувань Геллапа вказують на те, що впро­довж багатьох років учителі і батьки вважають найважливі­шою проблемою у школі низький рівень дисципліни; в Японії, де здавна існує культ учителя, громадськість також вислов­лює велику занепокоєність рівнем дисципліни у школі; в Росії у великих містах школа стає кримінально небезпечним за­кладом, кожний десятий правопорушник — підліток.

Для досяг­нення дисципліни і формування відповідної поведінки учнів школи докладають зусиль у двох напрямах.

Перший — розроблення правил на рівні школи або дотри­мання затверджених урядом, які мають виконувати школярі, а також покарання за їх порушення.

Важливим дисциплінарним чинником у багатьох країнах Азії і приватних школах Заходу є наявність в учнів шкільної форми.

Правилами передбачено різні покарання за порушення норм поведінки. Однак фізичні покарання дітей у сім'ї — явище по­всякденне, особливо у більшості західних країн. Найпошире­ніший вид покарання за порушення шкільних правил, який століттями застосовувався в усіх народів і називався «поста­вити в куток», тепер іменується «тайм-аут». Сутність його — в ізоляції дитини, яка порушила правила, від однолітків та їхньої діяльності на певний час.

Другий напрям — формування в дітей навичок самоди­сципліни. Він розглядає людину як соціальну істоту, яка реагує на зовнішні подразники, і стверджує, що на поведінку дитини найсильніше впливають не покарання, а позитивні підкріплен­ня (нагорода, похвала, вербальне схвалення).Послідовники Б. Скіннера розробили систему заохочень як матеріальних, так і вербальних, які мають закріплювати у дитини позитивні зразки поведінки.

Роль учителя. Успішна діяльність школи неможлива без дисципліни учнів. Однак вона не може бути забезпечена лише покараннями і заохоченнями. Рівень дисципліни зале­жить від педагогічної майстерності вчителя, володіння ним різноманітними дидактичними технологіями, а також його вмінням мотивувати дії дітей, викликати в них інтерес до навчальної діяльності.

46. Полікультурне виховання

Поряд з інтернаціональним вихо­ванням великого значення набуває полікультурне вихован­ня — врахування культурних і виховних інтересів націо­нальних та етнічних меншин.

Полікультурне виховання наголошує на взаємозв'язку куль­тур, одна з яких домінує.

На відміну від інтернаціонального виховання, полікуль­турне передбачає:

• освоєння культурно-освітніх цінностей;

• взаємодію різних культур у плюралістичному культур­ному середовищі;

• адаптацію до інших культурних цінностей.

У полікультурному вихованні, як і в інтернаціональному, врахування етнічних і національних особливостей є важливішим.

Головне завдання полікультурного виховання — усува­ти суперечності між системами і нормами виховання домі­нуючих націй, з одного боку, і етнічних меншин — з другого боку. Воно припускає адаптацію етнічних груп одна до одної та відмову етнічної більшості від культурної монополії.

Проблема полікультурного виховання в різних країнах. У США проблема полікультурного виховання не­розривно пов'язана з проблемою загальнонаціональної куль­турної інтеграції різних етнічних груп населення. Вихо­вання має спрямовуватися на формування американської нації й одночасно забезпечувати культурно-освітні інтереси малих етнічних груп, насамперед афроамериканців.

Японія — гомогенна в етнічному відношенні країна, про­те полікультурне виховання необхідне й тут. Наприклад:

• на острові Хоккайдо проживає близько 20 тис. айнів;

• у великих містах наявні китайські квартали ( «чайна-тауни» );

• у країні проживають сотні тисяч корейців;

• останнім часом прибувають вихідці з країн Азії, Європи та США.

У Росії полікультурне виховання розглядається як аль­тернатива інтернаціональному соціалістичному вихован­ню, яке формувало особистість поза національною культу­рою. У сучасній Росії полікультурне виховання — це інтегра­тивно-плюралістичний процес, що ґрунтується на трьох основ­них джерелах: російському, національному (неросійському), загальнолюдському.

З урахуванням цього підкреслювалася необхідність існування безлічі національних шкіл, які, з одного боку, забезпечують єдиний державний стандарт вихо­вання й освіти; з іншого — залучають до національної (етніч­ної) культурної традиції.