48. Фізичне виховання

Організація харчування. Здоров'я дітей насамперед забезпечується раціональним харчуванням як у сім'ї, так і в школі.

У розвинених країнах, в яких проживає лише п'ята части­на всього людства, школи обладнані їдальнями, в яких усі учні отримують обіди за пільговою ціною, а діти з малоза­безпечених сімей харчуються безкоштовно.

Інфраструктура. Великого значення для фізичного стану учнів мають раціональне планування шкільних при­міщень, правильний режим навчального дня, наповнюваність класів.

Нервово-психічні перевантаження. У школах бага­тьох країн світу спостерігається надмірне навчальне наван­таження учнів. У поєднанні з екзаменаційною і конкурсною системою воно створює нервово-психічне перевантаження, яке не під силу незміцнілому організмові дитини. Самогубства підлітків — серйозна проблема.

Фізкультура і спорт — одні з пріоритетних дисциплін у загальноосвітній школі більшості країн (відводиться 20 — 25 % навчального часу).

Здоровий спосіб життя. Поширення в молодіжному середовищі негативних явищ, які руйнують здоров'я (куріння, алкоголізм, наркоманія, ранні статеві зв'язки), активізувало роботу школи з підготовки молодих поколінь до здорового способу життя.

На уроках біології, суспільствознавства чи спеціальних предметів роз'яснюються шкідливість куріння та алкоголю, розповідається про СНІД і наслідки вживання наркотиків. Школи оголошують себе «зонами, вільними від куріння і нар­котиків»; створюються учнівські товариства «За здоровий спосіб життя».

49. Самоврядування школярів

Шкільні ради. У 70-90-х роках XX ст. створюються шкільні ради, до яких входять учні, викладачі, адміністрація навчального закладу, батьки, представники громадськості.

Переважними напрямами їхньої діяльності є:

• залучення учнів до поточного життя школи;

• забезпечення можливості висловлювати власні погляди і вимоги;

• виховання культури спілкування.

У Великій Британії основні питання навчання і виховання шкільні ради вирішують на засіданнях, які проводяться що­місяця або щотижня.

У Німеччині шкільні ради, які називаються конференціями, мають право висловлюватися щодо планування навчальних занять, змісту та організації позакласної виховної роботи (ве­чори відпочинку, екскурсії, видання газети, гуртки і клуби, доброчинність, дискусії). На конференцію делегують своїх представників класні учнівські ради.

У Франції шкільні ради формуються за моделлю команди. Учні й викладачі кожного класу об'єднуються в команду, яка працює за власним планом позанавчальних занять. Представ­ники команд регулярно зустрічаються з дирекцією для обгово­рення назрілих справ, проводять загальношкільні асамблеї, на яких обирається рада школи. До ради входять учні, викладачі, представники адміністрації, батьки. Рада виносить рекомендації щодо організації повсякденного життя навчального закладу.

50. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти

Болонський процес — один з інструментів не лише інтегра­ції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тен­денції нашого часу — глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок у якісну освіту шляхом заохочення кра- їн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Нині східноєвропейські країни лише починають приймати Бо­лонські ідеї.

Продовженням Болонських ідей стали такі навчально-наукові організаційні заходи: Саламанська конференція європейських ВНЗ (Саламанка, 2001); Празьке комюніке міністрів європейсь­ких країн (Прага, 2001); Берлінське комюніке міністрів європей­ських країн (Берлін, 2003); Бергенська конференція міністрів єв­ропейських країн (м. Берген, Норвегія, 19 травня 2005).

Основна ідея цих документів — двоступенева структура ви­щої освіти, використання системи кредитів ЄСТS, міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі квалі­фікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра в інших європейських країнах.

Причини запровадження Болонської концепції:

1.  Докорінні перетворення в економічних системах усіх розви­нутих країн. Можна стверджувати, що нині відбувається небува­ла за масштабами революція в економічній сфері.

2.  Друга причина пов'язана з тим, що нині конкуренція все бі­льше переноситься в наукову сферу. Зараз виграє той, хто здат­ний швидше розробити і впровадити у виробництво новий товар. Враховуючи те, що наука і творчість починають відігравати про­відну роль у розвитку економіки, організації та фірми прагнуть набирати собі не просто високоосвічені кадри, а молодь віком до 30-ти років, яка здатна до нестандартного продуктивного творчо­го мислення.

3.  Внутрішня зацикленість національної системи освіти. Практика довела, що система освіти, не пов'язана з виробницт­вом, не може готувати спеціалістів для практичної роботи.

4.  Прагнення об’єднати розрізнені потенціали європейських країн у єдиний економічний механізм. Адже після створення Єв­ропейського Союзу, введення єдиної грошової одиниці (євро) Європа мала б бути єдиною. Проте реально цього не відбулося. Виникли проблеми з різними рівнями підготовки фахівців та трудовими законодавствами європейських країн, що стало на пе­решкоді переміщенню населення в межах Європи з метою одер­жання роботи через відмінність дипломів про вищу освіту.

5. Сполучені Штати Америки значно випереджають Євро­пейські країни з ряду показників, які відносяться до системи освіти. Перший показник — це частка вже підготовлених фахів­ців, що мають вищу освіту. В Європі цей показник вдвічі ниж­чий, ніж у Сполучених Штатах. Другий показник — кількість іноземних громадян, що навчаються в країні. У США число іно­земних студентів перевищує 500 тисяч осіб. Ця цифра значно пе­реважає кількість студентів-іноземців, які опановують знання в європейських університетах. Третій показник — розвиток науки й інтенсивність нарощення наукового потенціалу. Сполучені Штати Америки на фінансування наукових досліджень щороку виділяють понад 3 % від валового національного доходу. Країни Європи вкладають у науку в середньому 1,9 %.