17. Основні напрями розвитку системи професійної освіти

Основними шляхами здобуття професійної освіти є:

• система учнівства на підприємствах з одночасним навчанням у загальноосвітній школі за скороченою програмою. Така система склалася у ряді європейських країн (ФРН, Великобританія, Нідерланди);

• професійне відділення старшої середньої школи. Такі можливості надають професійні ліцеї у Франції, міські технологічні коледжі Великобританії, професійні профілі середніх шкіл у СІЛА та Японії тощо;

• 2 -3-річні професійні училища в Україні, Росії, Китаї, Чехії тощо. У таких закладах навчається 30-50% випускників базової школи;

• середні професійні навчальні заклади різних типів (технікуми, середні професійні училища, коледжі тощо). Випускники таких закладів можуть продовжити навчання у вузі відповідного профілю.

Головною метою професійної освіти є забезпечення можливості успішного вступу у світ праці.

18. Тенденції розвитку системи вищої освіти

Провідними тенденціями розвитку системи вищої освіти в сучасному світі є:

• кількісне зростання студентських контингентів.

• суттєва зміна цілей вищої освіти: від підготовки соціальної еліти до формування широких кіл спеціалістів розумової праці;

• структурна перебудова системи вищої освіти з метою надання їй якостей гнучкості та варіативності.

• варіативність системи вищої освіти досягається через розширення не-університетського її сектору. Розширюється і мережа заочної та вечірньої вищої освіти. У розвинутих країнах на таких факультетах вищих навчальних закладів навчається 15-20% всіх студентів, що вдвічі менше, ніж у пострадянських країнах.

• збалансування пропорцій випуску спеціалістів різних професій та галузей знань. Особливо гостро така проблема стоїть у країнах, що розвиваються. Там значною мірою переважають гуманітарні факультети, що пов'язано як з тим, що на них витрачається менше коштів, ніж на технічні та медичні, так і з орієнтацією на них місцевої еліти (диплому юриста або журналіста віддається перевага у порівнянні з дипломом інженера та лікаря).

• У розвинутих країнах існує певний дефіцит дослідницьких кадрів та висококваліфікованих інженерів. В Україні існуючі диспропорції у сфері вищої освіти пов'язані з недостатньою прив'язкою цієї сфери до потреб економіки, невизначеністю таких потреб на етапі її структурної перебудови.

• удосконалення системи акредитації вищих навчальних закладів. У країнах з централізованою системою управління освітою, наприклад, в Україні, Франції, Росії акредитація здійснюється державними відомствами за встановленими державними стандартами. В Україні до державних стандартів вищої освіти, відповідність яким перевіряється при акредитації, відносять, зокрема, освітньо-професійну характеристику спеціаліста та освітньо-професійні програми навчання.

• розвиток наукового потенціалу вищих навчальних закладів. У провідних університетах західних країн проводяться фундаментальні наукові дослідження, до яких залучаються і викладачі, і студенти.

• реформування характеру управління вищими навчальними закладами.

• зростання вартості навчання у країнах з ліберальною ринковою економікою як у державних, так і у приватних вузах, що є наслідком відносного зменшення державної підтримки вищої освіти.

• все більшу роль в рамках вищої школи відіграє післядипломна освіта, яка полягає у наданні дипломованим спеціалістам другої вищої освіти або у підвищенні рівня першої.

Велика увага приділяється використанню сучасних методик навчання: рольових ігор, соціально-психологічних тренінгів, методів мозкового штурму та самоспрямовуючого навчання.

19. США. Велике значення для американської системи до­шкільного виховання мала реалізація програми «Хад Старт» (1965), яка передбачала, зокрема, значне збільшення асигну­вань на створення дошкільних закладів (особливо розрахова­них на дітей із малозабезпечених сімей). Нині відвідування дошкільних навчальних закладів у США стало нормою підго­товки до школи.

Найпоширеніший тип дошкільних закладів у США — гру­пи дітей віком 4 — 5 років, організовані при школах. Ці дер­жавні дитячі садки працюють 2 — 3 год., головний зміст їхньої роботи — інтелектуальний розвиток дитини. Для дітей ран­нього віку (з 3 років) працюють школи-ясла. Приватні центри організовуються переважно при підприємствах і організаціях для дітей робіт­ників і службовців, які в них працюють, і функціонують про­тягом дня.

Загальна концепція дошкільного виховання полягає у розвитку особистості дитини через організацію її досвіду. Значну увагу вчені й практики приділяють проблемі розвит­ку дитячої творчості та обдарованості. Наприклад, Р. Хесс і Д. Крофт відзначають специфіку самовираження дитини через засоби художнього та естетичного виховання. За допомогою мистецтва вчені радять розвивати у дітей здатність до спілку­вання.

20. Дошкільні заклади Велика Британія. Дошкільні заклади Великої Бри­танії пройшли шлях розвитку від закладів державного догля­ду дітей із небагатих сімей до сучасних різноманітних типів дошкільних закладів, які забезпечують диференційований підхід до виховання дітей. Дошкільних закладів у країні недостатньо для того, щоб забезпечити доглядом усіх дітей до школи, навчання в якій починається з 5 років. Основні типи дошкільних закладів — муніципальні та приватні денні ясла, ясельні школи, ясельні класи, ігрові групи, клуби матері й дитини, «групи можливостей». За змістом роботи їх можна об'єднати в такі групи: 1) денні ясла, в яких забезпечується належний догляд за дітьми; 2) ясельні класи і школи — заклади інтелектуального розвитку, підготовки до школи; 3) ігрові групи, клуби матері й дитини, «групи можливостей», які організовують батьки. Такі заклади гарантують найви­щий рівень усебічного виховання.

Муніципальні денні ясла відкриваються місцевими орга­нами влади для дітей віком від кількох місяців до 4 — 5 років. Такі заклади у країні досить поширені, вони працюють з 8 до 18 год. упродовж усього року і призначені для виховання дітей, чиї батьки працюють, але мають невисокий рівень до­ходів і потребують послуг закладів державного дошкільного виховання.

Приватні денні ясла створюються різними приватними організаціями та особами, благодійними товариствами, релігій­ними організаціями тощо. До таких закладів належать: цер­ковно-общинні денні ясла; ясла, які відкривають для своїх працівників керівники фабрик, компаній, корпорацій, банків; комерційні ясла; У країні налічується велика кількість приват­них вихователів, які за бажанням батьків працюють із дітьми упродовж усього робочого дня, починаючи від їхнього наро­дження і до 5 років.

У Великій Британії популярними є безоплатні муніци­пальні ясельні школи і класи для дітей віком 3 — 5 років. Існують навіть черги бажаючих влаштувати до них своїх дітей.

Ясельні центри — об'єднані денні ясла і ясельні шко­ли — досить незначні за кількістю. Ясельні класи організо­вуються при початкових школах з метою розумового, фізич­ного, морального, естетичного і трудового розвитку дитини, формування її індивідуальності.

Ігрові групи — найпоширеніший тип дошкільних закладів, об'єднаних в Асоціацію, що фінансуються частково за раху­нок держави, благодійних внесків і значною мірою — батьків. Тут виховується понад третина всіх дітей віком 2 — 3 роки, група налічує від 6 до 40 дітей і працює 2 — 3 год. від двох до п'яти днів на тиждень. Керівники ігрових груп (часто це матері вихованців групи) проходять спеціальну психолого-педагогічну підготовку.

Лікарняні ігрові групи призначені для виховання дітей, які проходять лікування.

У клубах матері й дитини обов'язковою є присутність ма­тері протягом усього періоду перебування дітей у групі.

21. Німеччина. Традиції державного дошкільного вихован­ня в Німеччині — одні з найдавніших у світі. З 1957 р. у ФРН діє закон про вільне відвідування дитячих садків, з яких 20 % утримує держава, а 80 — належать церковним громадам, профспілкам, німецькому товариству Червоного Хреста, службі молоді, іншим благодійним організаціям. Ха­рактерною особливістю освіти в Німеччині є те, що батьків­ська платня становить 50 %, решту витрат бере на себе влас­ник дошкільного закладу.

Слід відзначити різноманітність типів дошкільних закла­дів. Дитячі садки (кіндергартен) з повним або неповним днем, призначені для дітей віком 3 — 6 років. Існують одногрупні дошкільні заклади (переважно для старших дошкільників),пришкільні групи (для п'ятирічних дітей), а також підготов­чі класи основної школи (в них виховуються і навчаються п'ятирічні діти, які досягають шкільного віку). Крім того, працюють цілодобові інтернати для здорових дітей віком від З до б років, а також інтернати для дітей з вадами здоров'я і розвитку.

Головні концептуальні підходи щодо виховання дітей у Німеччині здійснюються в дитячих садках вільного і відкри­того типу. Найпоширеніший тип вільного дитячого садка — штейнерівські дитячі садки і дитячі садки Монтессорі.

Особливістю системи виховання в Німеччині є наявність так званих материнських центрів, в яких діти разом із матерями займаються цікавою і корисною діяльністю. При цьому ма­тері мають можливість отримувати платню, а головне —спілку­ватися між собою та з фахівцями з педагогіки і психології.

22. Франція. Одне з перших місць у світі за охопленням дітей державним дошкільним вихованням посідає Франція. Традиції французької дошкільної педагогіки, яка формувала­ся упродовж двох століть, увібрали найкращі теорії виховання як вітчизняних (П. Кергомар, С. Френе), так і зарубіжних (М. Монтессорі, О. Декролі, Ж. Піаже) педагогів. Основні типи навчальних закладів для виховання дошкільників 2 — б років: материнські школи, класи малят при початкових шко­лах, дитячі садки.

Загальна мета дошкільного виховання — забезпечити все­бічний розвиток дітей. Головні завдання дошкільних закладів Франції — ввести дитину в атмосферу колективу, розвинути у неї різні види діяльності, сформувати прагнення до знань, навчити працювати, вчитися, будувати стосунки з іншими дітьми. Основна форма занять у материнській школі — гра.

У 1975 р. у Франції було прийнято Закон про школу, яким передбачалися заходи щодо забезпечення наступності між дошкільним вихованням і шкільним навчанням. У країні існує унікальний досвід навчання дітей у материнській і по­чатковій школах одним педагогом. Нині у материнських школах і класах для малят при школах навчаються всі дошкільники віком 5 — 6 років.

23. Японія. Цікава та оригінальна система дошкільного ви­ховання в Японії. Дошкільні заклади (ясла, дитячі садки, ясла-садки) для дітей віком від народження до б років підпо­рядковані муніципалітетам, а також приватним організаціям та особам. Тривалість робочого дня в дошкільних закладах — від 2 — 3 до 10—12 год. на день. У Японії існують однорічні заклади для дітей віком від 5 до 6 років для повноцінної підготовки їх до школи. Дошкільні заклади, за винятком муніципальних, платні й за бажанням батьків забезпечують програму індивідуального розвитку кожної дитини.

Визначальна риса японської традиційної системи вихо­вання — увага до раннього виявлення задатків і природного розвитку здібностей. Характерною особливістю дитячих садків Японії є велика кількість дітей у групах (у середньому — 40 осіб) і дбайлива організація виховного середовища. Все, що оточує дитину, має добиратися з великим художнім смаком. Неодмінною вимогою виховання дітей є участь самих дітей у створен­ні затишку й краси помешкання: вирощуванні та аранжу­ванні квітів, конструюванні, виготовленні панно, гобеленів тощо. На думку японців, необхідно активно залучати дітей до художньої праці, оскільки рукотворна краса підносить людину до філософського розуміння прекрасного як доціль­ності буття.

Виховання дітей у японських дошкільних закладах від­значається також спільною роботою вихователів і батьків. Практикуються дні відвідувань батьками дитячих закладів, спортивні дні, дні спостережень, спільні записи цікавих думок педагогів і батьків про розвиток дитини, батьківські збори.

24. Україна. Дошкільна освіта і виховання в Україні здій­снюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, про­гулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобо­вим перебуванням дітей, а також у дитячих садках інтернатно­го типу, дитячих будинках тощо. Метою вітчизняних дошкіль­них закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, ви­роблення умінь і навичок, необхідних для подальшого на­вчання. Для багатьох дитячих садків нашої країни характерний особистісно-орієнтований тип освіти, головна мета якого — сприяння становленню дитини як особистості. Основними шляхами спілкування з дитиною є розуміння, визнання та прийняття її особистості. Нині важливим є питання забезпечення рівного доступу українських дітей до здобуття дошкільної освіти, що має здійснюватися за таких умов:

а) здобуття безоплатної дошкільної освіти у державних і комунальних навчальних закладах;

б) збереження та зміцнення фізичного і психічного здо­ров'я дитини, розвиток її творчих здібностей, реалізація по­тенційних можливостей особистості;

в) розвиток матеріально-технічної бази дошкільних на­вчальних закладів;

г) створення широкої мережі дошкільних навчальних за­кладів різних типів, профілів і форм власності;

д) надання державою дотацій на утримання дітей у до­шкільних навчальних закладах;

є) запровадження соціально-педагогічного патронату сім'ї.

Сутність професійної діяльності педагога полягає в тому, щоб допомогти сім'ї виховати всебічно і гармонійно розвинену особистість — громадянина відкритого суспільства XXI ст.