- •1.Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язкипорівняльної педагогіки
- •3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •5. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •6. Якісні зміни соціального попиту на освіту
- •7 Політичні чинники розвитку освіти
- •8. Інтеграція в галузі освіти
- •9. Орієнтація на неперервну освіту
- •10. Проблема демократизації освіти
- •12. Провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу
- •14. Тенденції розвитку системи дошкільного виховання
- •15. Особливості реформаційних процесів на етапі початкового навчання
- •16. Середня освіта: сучасний стан та перспективи розвитку
- •17. Основні напрями розвитку системи професійної освіти
- •18. Тенденції розвитку системи вищої освіти
- •26. Безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем
- •27. Місце та роль приватних загальноосвітніх закладів в сучасних освітніх системах
- •28. Провідні напрями та стратегії педагогічної освіти
- •10. Освіта дорослих
- •30. Шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •31. Професійна орієнтація учнів
- •32. Гуманізація навчального процесу як шлях підвищення його ефективності
- •33. Провідні критерії диференціації навчання у зарубіжній школі
- •34. Особливості диференціації навчального процесу у школах сша, Великобританії, фрн, Франції, Японії, України
- •2.А. Особливості диференціації навчального процесу в школах сша
- •2.Б. Особливості диференціації навчання у школах Великобританії
- •2. В. Особливості диференціації навчального процесу в школах фрн
- •2.Г. Особливості диференціації навчального процесуу школах Франції
- •2.Д. Особливості диференціації навчального процесу у школах Японії
- •2. Е. Особливості диференціації навчального процесу в школах Україні
- •35. Стандарти в централізованих та децентралізованих освітніх системах
- •36. Характеристика моделей європейської школи п'ять освітніх моделей масової західної школи.
- •37. Основні причини виникнення та функції альтернативних шкіл
- •38. Розвиток альтернативних шкіл на рубежі хіх-хх століть та у 20-30-х роках XX століття
- •Вальдорфські школи
- •В) Альтернативні середні школи 20-30-х років
- •39. Альтернативні школи другої половини XX століття
- •40. Сучасні альтернативні школи в Україні і Росії
- •41. Комп'ютеризація навчання
- •42. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •43. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •44. Особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •45. Виховання дисциплінованості
- •46. Полікультурне виховання
- •47. Екологічне виховання
- •Трудове виховання
- •48. Фізичне виховання
- •49. Самоврядування школярів
- •50. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти
5. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
Освіта в розвинених країнах. Прогрес освіти безпосередньо пов'язаний з потребами сучасного етапу науково-технічної революції і становленням високотехнологічного суспільства.
Якщо промислова революція XIX ст. вимагала ліквідації неграмотності і широкого розвитку початкової освіти, то сучасна НТР поставила об'єктивне завдання: створити систему масової середньої освіти та істотно розширити охоплення молоді різними видами навчання після середньої освіти. Показники стану освіти в розвинених країнах такі:
кількість висококваліфікованих фахівців, зайнятих у наукових дослідженнях та експериментальних розробках, збільшилася з 1970 по 1990 р. у США - на 80 %, у Франції — на 100 %, у Японії - на 120 %;
диплом про закінчення коледжу (включаючи дворічне навчання) у 1970 р. у США мав кожен сьомий працівник, у середині 80-х — кожен четвертий, а на початку 90-х років — майже кожен третій.
Така тенденція була характерна і для СРСР. Підвищення освітнього рівня населення об'єктивно відповідає магістральним напрямам розвитку економіки.
Однак рівень розвитку освіти в тій чи тій країні не визначає безпосередньо стан її економіки, оскільки освіта, особливо загальна, не веде автоматично до відповідного зростання продуктивності праці та підвищення ефективності виробництва. Між загальними витратами на освіту і їхньою економічною віддачею існує неминучий хронологічний розрив (за наявними підрахунками — 10—15 років), а самі ці витрати виявляються економічно рентабельними лише за умови, що випускники навчальних закладів мають реальну можливість застосувати здобуті знання на практиці.
При цьому одне із завдань планування полягало в тому, щоб уникнути зайвої «перенавченості» населення.
Нині висувається ідея створення так званого «кваліфікаційного запасу», тобто підготовки такої кількості кваліфікованих кадрів, яка відповідно до сьогоднішньої ситуації може здаватися надлишковою, проте в перспективі сприятиме розвитку високотехнологічного виробництва.
Освіта в країнах, що розвиваються. Показники стану освіти в країнах, що розвиваються, — Азії, Африки і Латинської Америки — істотно різняться, проте вони мають і загальні тенденції:
• для створення сучасної економіки, розвитку соціальної і культурної сфер багатоукладного суспільства потрібні висококваліфіковані кадри. Саме у цих галузях спостерігаємо особливо великий розрив між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються (число науковців та інженерів у сфері досліджень і експериментальних розробок на мільйон жителів у розвинених країнах у 25 — 30 разів більше, ніж у країнах, що розвиваються);
• у країнах, що розвиваються, системи середньої і вищої освіти за темпами кількісного зростання обганяють розширення тих сфер трудової діяльності, що потребують кваліфікованих фахівців у галузі науки і техніки, тим більше, що значну частину таких фахівців становлять іноземці. В результаті чимало випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів стають безробітними або змушені йти на некваліфіковану роботу;
• нинішній рівень соціально-економічного розвитку країн, що розвиваються, ще не створює достатніх стимулів для широкого застосування кваліфікованої праці, однак майбутнє вимагає розвитку освіти, підготовки національних кадрів, потрібних для досягнення поряд із політичною незалежністю економічної самостійності та просування до соціального прогресу.