47. Екологічне виховання

Необхідність екологічного виховання. На сучасному етапі взаємини «людина —природа» стають однією з найваж­ливіших умов людського прогресу і необхідним напрямом у вихованні молодих поколінь як відповідальних громадян світу.

У школах різних країн світу матеріали з екології увійшли в навчальні програми природничо-наукових і суспільних ди­сциплін. Це пов'язано з поширенням руху «зелених», а та­кож рекомендаціями ООН і ЮНЕСКО, в яких наголошуєть­ся, що першочергове завдання школи — як передавати учням екологічні знання, так і розвивати почуття відповідальності за збереження живого й неживого світу на Землі.

Форми і методи.

• правильно організовані екскурсії, які відіграють важливу роль і мають велике естетичне значення у формуванні дбайливого ставлення до природи. Наприклад, японські діти регулярно виїжджають «на природу», щоб милувати­ся заходом сонця, цвітінням сакури;

• екологічні центри і табори, які розміщуються серед полів, водойм, лісів, де діти проходять теоретичний і практичний курс екології (США, Швеція, Фінляндія). Після перебу­вання у таких центрах і таборах американські діти, на­приклад, отримують звання «Охоронець землі» і їм вру­чається символічний ключ та щоденник для запису того корисного, що вони можуть зробити для охорони природи;

• екологічні клуби, які поєднують учнів усіх вікових катего­рій і дорослих.

Трудове виховання

Ідея «рюралізму». У багатьох країнах Африки робота сільської школи побудована за принципом «рюралізації»,

Ідея «рюралізму» — зв'язок навчання, зокрема трудового, з потребами сільської громади — педагогічно і соціально корисна, оскільки пов'язує школу з реальним життям, під­тримує інтерес учнів до навчання; забезпечує внесок школи в удосконалення навколишнього світу.

Трудова підготовка у початковій школі різних країн має такі особливості й форми:

• у країнах Азії, Африки і Латинської Америки у початко­вій школі, яка є єдиним навчальним закладом для більшості дітей, на працю відведено 20 — 25 % навчального часу;

• в індійських школах діти навчаються ремесла, виготов­ляють іграшки та сувеніри з місцевих матеріалів, а кош­ти, виручені від їх продажу, витрачаються на шкільні потреби;

• у розвинених країнах Заходу праця дітей нерозривно по­в'язана з художньою діяльністю.

У молодших класах середньої школи праця — обов'язко­вий предмет у більшості західних країн. Наприклад, хлопчи­ки навчаються у шкільних майстернях столярної і слюсарної справи, електротехніки; ремонтують побутові прилади; виго­товляють різні речі для школи і для себе; дівчатка займа­ються домоведенням (кулінарією, шиттям, доглядають хво­рих), навчаються працювати за комп'ютером.

У старших класах середньої школи учні, які не планують вступати до вищого навчального закладу, проходять допрофесійну підготовку. Збільшення кількості учнів у повній середній школі змінило її винятково академічну спрямова­ність. У старших класах введено професійні або практичні профілі, мета яких — сформувати у молоді такі вміння і навички, яких було б достатньо, щоб отримати роботу у сфері обслуговування, діловодства або кустарного виробництва.

Праця учнів за наймом. Як зазначалося, в багатьох країнах поширена праця учнів за наймом. У розвинених краї­нах мають право найматися на роботу підлітки, яким випов­нилося 16 років. Наприклад, у США понад 70 % учнів серед­ньої школи працюють 15 — 20 год на тиждень, переважно у сферах торгівлі та громадського харчування, де їм надають тимчасові робочі місця; оплачують працю підлітків за міні­мальними розцінками.Загалом у світі понад 80 млн дітей віком від 8 до 14 років змушені працювати, щоб мати засоби для існування собі і своїй сім'ї.