Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Аналітична оцінка впливу організаційно-технічних та інших нововведень на економічні та соціально-екологічні показники діяльності підприємств України.

2. Відбір та методика обчислення показників для виявлення впливу нововведень на економіку підприємства.

3. Ключові особливості сучасної науково-технічної революції.

4. Сучасні загальні та пріоритетні напрями НТП в окремих галузях народного господарства України.

5. Напрямки й тенденції сучасного організаційного прогресу на підприємствах та в інших ланках управління суспільним виробництвом.

6. Інноваційна модель розвитку різногалузевих підприємств України: об'єктивна необхідність, змістова характеристика та на­прями практичної реалізації.

Література

[61, 44, 52, 49, 3, 24, 19, 34, 33]

Змістовий модуль VI. Стратегічний розвиток підприємства семінарське заняття № 6

Теми дисципліни: Розвиток підприємств: сучасні моделі, трансформація та реструктуризація

Тема заняття: Сучасні моделі розвитку, трансформація і реструктуризація підприємства

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:

• необхідність взаємодії підприємств із зовнішнім середовищем;

• диверсифікація та інтеграція у діяльності підприємств;

• сутність і значення холдингових компаній;

• спільні підприємства та механізм їх функціонування;

- реструктуризацію підприємства;

- конверсію, розукрупнення й диверсифікацію виробництва як дійові форми реструктуризації суб'єктів господарювання;

- злиття та його форми. Нормативне забезпечення процесу злиття;

- причини й симптоми банкрутства підприємств;

- ліквідацію підприємства шляхом банкрутства.

План заняття

1. Взаємодія із зовнішнім середовищем підприємства.

2. Стратегія підприємства на ринку. Вибір ринкового сегменту.

3. Диверсифікація та спеціалізація у діяльності підприємств.

4. Холдингові компанії та управління ними.

5. Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу: мотивація і процедура створення, механізм функціонування.

6. Реструктуризація підприємства в сучасних умовах., можливі форми реструктуризації підприємства (організації).

7. Санація підприємства.

8. Злиття та його форми. Нормативне забезпечення процесу злиття.

9. Ліквідація підприємства шляхом банкрутства.

10. Причини й симптоми банкрутства підприємств (фірми). Класифікація чинників, що сприяють банкрутству.

Методичні рекомендації

При розгляді цієї теми, і першого питання зокрема, необхідно зазначити, що підприємство має ряд загальних для всіх складних організацій характеристик. Однією з найзначущих є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище – це всі умови і фактори, що виникають в оточуючому організацію середовищі, незалежно від діяльності конкретної організації, але що впливають або можуть вплинути на її функціонування і тому потребуючі прийняття управлінських рішень.

Зовнішнє середовище окремої фірми складається із макросередовища і мікросередовища. Аналіз цих середовищ являє собою процес, за допомогою якого розробники стратегічного плану контролюють зовнішні стосовно організації фактори, щоб визначити можливості і загрози для фірми. Отже, основне призначення аналізу зовнішнього середовища – виділити істотні фактори, що найбільшою мірою впливають на успіх діяльності фірми, і постійно контролювати їх зміни з метою передбачення нових можливостей, що відкриваються, і потенційних загроз. Резуль­тати аналізу дозволяють фірмі вчасно спрогнозувати появу загроз і можливостей, розробити сценарії розвитку тієї або іншої ситуації і стратегію реалізації місії та досягнення цілей організації.

При вивченні другого питання цієї теми, слід звернути увагу на визначення цілей, які ставить перед собою підприємство. Встановлення цілей відповідає на запитання: до чого підприємство прагне? Стратегія підприємства може підказати: що треба робити, щоб досягти поставленої цілі, яким із можливих способів, як підприємство буде йти до цієї цілі.

Стратегія означає вибір засобів, за допомогою яких підпри­ємство буде вирішувати поставлені перед ним завдання.

Отже, стратегія підприємства – це генеральний напрям дії підприємства, фірми, додержання якого в довгостроковій перспективі має забезпечити досягнення ними поставленої мети.

При визначенні стратегії підприємства підприємець, керівництво стикаються з трьома основними проблемами:

- який бізнес розпочати або продовжити;

- який бізнес припинити;

- в який бізнес перейти.

Виходячи з цього, існує три підходи до розроблення стратегії поведінки підприємства на ринку.

Перший підхід пов'язаний з лідерством у мінімізації витрат виробництва - коли підприємство забезпечує найнижчі витрати виробництва і реалізацію своєї продукції. В результаті цього воно може за рахунок низьких цін на продукцію добитись завоювання більшої частки ринку.

Другий підхід до вибору стратегії пов'язаний із спеціалізацією у виробництві продукції.

Третій підхід пов'язаний із фіксацією певного ринкового сегмента і концентрацією зусиль підприємства на обраному сегменті.

Також, при вивченні цього питання слід звернути увагу на сегментування цільового ринку, що дає змогу найбільш повно і раціонально пристосувати можливості підприємства до потреб ринку і споживачів продукції.

Мета сегментування ринку – визначення цільового ринку продукції (робіт, послуг), тобто кола споживачів конкретного продукту. Виявлення вільних сегментів доцільне для того, щоб виробник зміг сконцентрувати зусилля на заходах, що найбільше відповідають його можливостям і запитам ринку, а також одержати найбільший економічний ефект. При цьому підприємству необхідно вирішити, скільки сегментів необхідно охопити і визначити найвигідніші для нього сегменти.

Визначившись з метою, підприємству необхідно вирішити ще одне питання: на виробництві якої продукції слід зосередити свою увагу?

Диверсифікація будь-якого виробництва є однією з поширених форм його організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв'язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортимен­ту виробів, що їх виготовляє підприємство. Вочевидь диверсифікацію можна вважати своєрідним видом стратегії маркетингу того чи того підприємства, стратегії, спрямованої на розширення сфер діяльності на ринку нових продуктів, виготовлення яких не зв'язане з основним виробництвом.

Спеціалізація відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт. Заведено виокремлювати кілька її об'єктних видів:

До предметно спеціалізованих відносять підприємства, що ви­пускають кінцеву, готову до споживання продукцію (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика тощо);

- подетально спеціалізованих – підприємства з виготовлення окремих деталей (редукторів, гумотехнічних виробів, інтегральних схем тощо) та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції (двигуни, електроустаткування, будівельні конструкції);

- технологічно (стадійно) спеціалізованих – самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні заводи в машинобудуванні, прядильні та чаєрозважувальні фабрики у легкій і харчовій промисловості тощо.

- функціонально спеціалізованих – ремонтні заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.

Розгляд четвертого питання слід розпочати з визначення поняття „холдингова компанія”.

Холдингова компанія - це юридична особа, що здійснює тим чи іншим способом контроль над іншими юридичними особами. Контроль у холдинговій компанії заснований на володінні акціями дочірніх і залежних підприємств. У той же час можливі й інші форми участі в капіталі дочірніх компаній.

При вивченні цього питання, студентам слід звернути увагу на класифікацію холдингів:

1. в залежності від:

• характеристики власників;

• галузевої приналежності дочірніх суспільств;

• функцій дочірніх суспільств.

2. в залежності від класифікаційних ознак:

• функціональних характеристик холдингу ("фінансовий холдинг" і керуючий холдинг"),

• ієрархічної позиції холдингу в об'єднанні підприємств ("основний холдинг" і "проміжний холдинг"),

• дислокації діяльності підприємств холдингу ("транснаціональний холдинг" і "національний холдинг").

У закордонному законодавстві і підприємницькій практиці прийнято виділяти два види холдингових компаній: чисті і змішані холдинги. До компаній холдингового типу можна також віднести концерни, синдикати, конгломерати, пули.

Також необхідно звернути увагу на проблеми, з якими зтикається підприємство при побудові системи управління холдинговою структурою.

При вивчені п’ятого питання семінару, слід зазначити, що спільні підприємства (СП) є самою комплексною і довготривалою формою промислової співпраці виробників різних країн. Ця форма співпраці характеризується особливою складністю, зв'язаною, по-перше, з тим, що при формуванні спільного підприємства його учасники об'єднують капітали, а не товари.

Основним установчим документом для створення СП служить його статут, що має визначати: предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припи­нення діяльності (ліквідації).

Після завершення переговорів і підписання установчих документів здійснюється реєстрація СП у відповідному органі загальнодержавного управління.

Розгляд шостого питання семінару доцільно розпочати з визначення цілей реструктуризації підприємств в Україні.

Кризові явища в економіці, спричинені зниженням купівельної спроможності населення і падіння виробництва, зумовлюють необхідність докорінної перебудови існуючої системи виробництва. Вона може бути практично реалізована шляхом проведення реструктуризації і санації підприємств, які потенційно є конкурентоспроможними, або ж ліквідація збиткових підприємств.

Метою проведення реструктуризації є створення таких господарюючих суб'єктів, які здатні виготовляти конкурентоспроможну продукцію, бути технічно забезпеченими і фінансово дієздатними.

Реструктуризація на рівні підприємства стосується перебудови всіх сфер його діяльності, починаючи від виробничо-технічних та організаційних систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами власності. В кінцевому підсумку будь-яка реструктуризація має забезпечувати платоспроможність підприємств, що обумовлюється зменшенням витрат, підвищенням продуктивності праці, запровадженням нової технології, модернізацією обладнання.

Процес реструктуризації може бути спричинено низкою зовнішніх та внутрішніх причин.

Зовнішні фактори реструктуризації:

- технологічний прогрес;

- міжнародна економічна;

- докорінні зміни на ринках розвинутих;

- зміни соціально-економічних ;

- політика уряду.

Внутрішні фактори реструктуризації:

- незадовільний рівень загального менеджменту;

- слабкий фінансовий менеджмент з питань: управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління за­тратами;

- не конкурентоспроможність продукції;

- високі затрати;

- слабка робота служби маркетингу;

- конфлікт інтересів.

Таким чином, реструктуризація в широкому розумінні передбачає комплексність змін, а не зміни тільки однієї сфери функціонування (маркетинг, фінанси, виробництво); є постійним інструментом управління, а не реалізацією однора­зової мети; може охоплювати майнові перетворення як елемент змін; підлягає модифікації і корегуванню в ході реалізації.

Характер та особливості реструктуризаційних процесів значною мірою залежать від виду реструктуризації, до яких належать: часткова (обмежена); комплексна, санаційна (відновна), адаптаційна (прогресивна), випереджаюча, управлінська, технічна, економічна, фінансова, оперативна, стратегічна реструктуризація та реструктуризація власності.

Етапи процесу реструктуризації

1. Усвідомлення необхідності змін.

2. Формування команди.

3. Діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем.

4. Визначення цілей.

5. Розробка бізнес-плану реструктуризації.

6. Реалізація бізнес-плану реструктуризації.

7. Моніторинг реалізації бізнес-плану.

8. Коригуючи дії.

Розгляд сьомого питання семінару, необхідно розпочати з визначення поняття „санація”.

Слово "санація" походить від латинського "напаге", що означає оздоровлення або одужання.

Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової і ви­робничої структури боржника.

Санацію підприємство проводить у трьох основних випадках: до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство звертається до зовнішньої допомоги у спробі вийти з кризового стану; якщо підприємство, звернувшись до господарського суду із заявою про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (характерно для державних підприємств); якщо рішення про проведення санації виносить господарський суд на основі одержаних пропозицій задовольнити вимоги креди­торів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом. Залежно від масштабів кризового стану підприємства й умов надання йому зовнішньої допомоги виділяють два види санації:

а) без зміни статусу юридичної особи;

б) зі зміною статусу юридичної особи підприємства.

Протягом трьох місяців із дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, який повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

- реструктуризація підприємства;

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- відстрочка та (або) розстрочка платежів, списання частини боргів, про що укладається мирова угода;

- ліквідація дебіторської заборгованості;

- реструктуризація активів боржника;

- продаж частини майна боржника;

- інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Розглядаючи наступне питання семінару, студентам необхідно звернути увагу на понятті злиття підприємств та основних його форм.

Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Ліквідатор — фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

При визнанні боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, строк якої не може перевищувати дванадцяти місяців.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, входять до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкру­та, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Перш ніж розглядати основні причини банкрутства підприємств, необхідно дати визначення цьому поняттю.

Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), «банкрутство -це визнана арбітражним судом не­здатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури».

Боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Суб'єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Причинами банкрутства можуть бути зовнішні і внутрішні чинники. Зовнішні чинники можуть бути національними і міжнародними. Останні формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, рівня міжнародної конкуренції, митної політики тощо.

Керівники підприємств вважають, що причинами банкрутства, в основному, є: загальний спад ділової активності, недостатні обсяги капіталів, конкуренція, несвоєчасність платежів та ін. Кредитори, навпаки, основними причинами банкрутства вважають внутрішні чинники підприємств і, насамперед, неефективне управління ними.

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалось у двох напрямах - так звані британська та американська моделі. За британською моделлю банкрутство розглядалось як спосіб повер­нення боргів кредиторам за рахунок коштів боржника та його лікві­дація як суб'єкта господарювання. За американською моделлю банкрутство е причиною здійснення санації підприємства з метою його реабілітації та відновлення платоспроможності.

Симптоми банкрутства можна поділити на дві групи:

1) ті, що характеризують тотальну заборгованість підприємства;

2) ті, що характеризують повну неплатоспроможність.

На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стадії погіршення економічного стану:

1. приховане банкрутство;

2. фінансова нестійкість;

3. реальне банкрутство.

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціни підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу.

Саме необгрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична не­стабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств пере­довсім через недосконалість законодавчої бази.