Питання для самоконтролю

1. Характеристика економічного аналізу як методу.

2. Складові елементи економічного аналізу.

3. Склад робіт підготовчого етапу аналізу.

4. Склад робіт основного етапу аналізу.

5. Склад робіт заключного етапу аналізу.

6. На чому ґрунтується вимога безперервності ана­літичної роботи?

7. Сутність системного підходу. Як він виявляється в економічному аналізі?

Тестові завдання

1. Метою економічного аналізу є:

а) всебічне посилення впливу продуктивних сил і виробничих відносин на розвиток установи та поліпшення показників його роботи;

б) комплексне дослідження процесів та явищ в їх взаємозв'язку та взаємообумовленості;

в) підвищення ефек­тивності господарської діяльності, раціоналізація використання виробничого потенціалу, економія ресурсів, удосконалення сис­теми управління установою.

2. Порівняння це:

а) послідовна заміна ба­зової величини фактора фактичною з подальшим відніман­ням від результату кожного попереднього результату з такою заміною;

б) це зіставлення одного показника з іншим і ви­значення різниці між ними;

в) об­числення відхилень усіх фактичних показників від базових.

3. Прийом перерахунку показників використовується для:

а) оцінювання впливу факторів обчисленням добутку відносної величини відхи­лення фактора та планової абсолютної величини результативного показника;

б) системати­зації або класифікації первинних даних про явища, процеси, при­чини і фактори, що їх зумовили, та виявлення закономірностей їх впливу на результати господарської діяльності;

в) досягнення зіставності показників за обсягом, структурою, якістю тощо.

4. Спосіб аналітичних групувань використовується для:

а) системати­зації або класифікації первинних даних про явища, процеси, при­чини і фактори, що їх зумовили, та виявлення закономірностей їх впливу на результати господарської діяльності;

б) для вияв­лення співвідношення між фактичною та базовою величинами показника.

в) для визна­чення тісноти зв'язку між факторами, що вивчаються.

5. Метод економічного аналізу базується на:

а) дедукції;

б) індукції;

в) дедукції та індукції.

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Зв'язок економічного аналізу з іншими науковими дисциплінами.

2. Взаємозв'язок між видами економічного аналізу та його організацією.

3. Основні принципи прийому порівняння як одного з головних методів пізнання сутності економічних явищ і процесів.

4. Способи перевірки вірогідності джерел інформації.

5. Особливості організації аналітичної роботи на макро- і мікрорівнях.

Бібліографічний список до самостійної роботи

[2,3,46,47,48,49,52,53,60,65,73,74,78,81,83,85,86,90,91,94,97,99,102,103,108,112,115,118,122,128,130,131]

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ №2

Тема 3	Аналіз виробничих показників бюджетних установ
Мета заняття:	поглибити, систематизувати та закріпити знання студентів про порядок і принципи аналізу виробничих показників бюджетних установ

План вивчення теми

1. Аналіз кадрового забезпечення бюджетної установи

2. Аналіз організаційно-технічного розвитку бюджетної установи

3. Аналіз використання матеріальних ресурсів

4. Аналіз роботи установ стаціонарної медичної допомоги (лікарень)

5. Аналіз обсягу роботи амбулаторно-поліклінічних установ

6. Аналіз обсягу роботи установ вищої освіти

7. Аналіз обсягу науково-дослідних робіт

8. Аналіз мережі та кількісного контингенту ПТУ

9. Аналіз обсягу роботи школи

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання слід з’ясувати що ефективність функціонування бюджетних установ за­лежить від раціонального використання трудових ресурсів, роль яких посилюється персоніфікованим характером праці.

Найважливішим завданням кадрової та організаційної роботи бюджетних установ на теперішній час є забезпечення традиційно високого рівня кваліфікації персоналу, забезпеченості кадрами, забезпечення і підвищення якості обслуговування населення. То­му в умовах постійно зростаючого рівня плинності кваліфікова­них кадрів і низької оплати праці працівників бюджетної сфери завдання управління вимагають своєчасних і обґрунтованих рі­шень, здатних змінити ситуацію на краще. Прийняття будь-якого управлінського рішення неможливе без детального і збалансова­ного аналізу.

Змістом аналізу трудових ресурсів є оцінювання додержання нормативів з використання різних трудових показників. Аналіз включає виявлення рівня забезпеченості установ працівниками та оцінювання ефективності їхньої роботи, повноти використання робочого часу і раціонального використання фонду заробітної плати.

Основні напрями і послідовність проведення аналізу визна­чаються з урахуванням особливостей праці спеціалістів бюдже­тних установ. Виходячи з особливостей праці в установах засто­совують різні показники з праці та оцінку їх зміни. Зважаючи на особливості організації праці, необхідність додержання терито­ріального принципу в обслуговуванні населення, для вивчення штатів установи застосовують показники чисельності: фізичні особи та штатні одиниці (затверджені та зайняті). Показник «фі­зичні особи» характеризує чисельність працівників — спеціаліс­тів певної сфери знань (профілю праці), зайнятих у бюджетних установах, з їхніми індивідуальними творчими здібностями та психофізичними можливостями. Показник «штатна одиниця», або посада, визначає обсяг роботи одного працівника (фізичної особи) за встановленої тривалості робочого дня або робочого тижня.

У більшості установ цілого ряду галузей, які фінансуються за рахунок державного бюджету, чисельність фізичних осіб, як пра­вило, менша за кількість штатних одиниць (посад), необхідних для розвитку мережі. Баланс між ними забезпечується дозволом сумісництва — обіймання спеціалістом іншої штатної одиниці (посади). Сумісництво найбільш поширене в установах охорони здоров'я, освіти через дефіцит спеціалістів даної галузі в окремих регіонах країни.

З метою інтенсифікації праці службовців бюджетних установ також застосовується суміщення професій і функцій, сутність якого полягає у виконанні працівником разом з основною допо­міжної роботи за іншою професією протягом встановленої зако­ном тривалості робочого дня. Застосування такої форми органі­зації праці забезпечує надання послуг населенню меншою чисельністю працівників та економію коштів на оплату праці, що створює додаткові можливості щодо стимулювання поліпшення якості обслуговування. Під час аналізу важливо встановити мас­штаби застосування сумісництва та суміщення посад, його зміни та дотримання умов ефективної організації.

Установи соціально-культурного комплексу і науки відзна­чаються великим розмаїттям професій. У них спільно працюють працівники розумової і фізичної праці, з переважанням спеціа­лістів з вищою і середньою спеціальною освітою. З розвитком науково-технічного прогресу розширюються масштаби залу­чення інженерно-технічних працівників і кваліфікованих робіт­ників. Зазначені особливості в характеристиці трудових ресур­сів визначають методику їх аналізу. Вони спричиняють необ­хідність врахування організації праці різних груп працюючих, застосування диференційованих показників оцінки забезпеченос­ті установ трудовими ресурсами, їх використання та ефективнос­ті витрачання коштів на оплату праці з урахуванням різноманіт­них умов.

Головні завдання аналізу трудових ресурсів зводяться до ви­вчення та оцінювання додержання установою ліміту чисельності працівників, нормативів і виконання плану за іншими трудовими показниками, виявлення факторів і конкретних причин відхилень фактичних показників від встановлених нормативів. Важливим завданням аналізу є також оцінювання складу працівників, ефек­тивності праці та її оплати.

Усі основні завдання аналізу використання трудових ресурсів можна згрупувати таким чином:

• визначення забезпеченості підприємства кадрами;

• кількісна та якісна характеристика структури працюючих;

• оцінювання використання кадрів;

• виявлення факторів, що вплинули на відхилення фактичної продуктивності праці від планової;

• оцінювання негативних тенденцій;

• підрахунок резервів зростання продуктивності праці і збіль­шення випуску продукції (послуг);

• відпрацювання заходів з використання виявлених резервів. Аналіз трудових ресурсів базується на планово-нормативній, звітно-обліковій, позаобліковій та конструкторсько-технологіч­ній інформації.

До складу звітної інформації входять: форма № 1-ПВ «Звіт з праці» (чисельність працюючих і фонд оплати праці), форма № 3-ПВ «Звіт про використання робочого часу і рух робочої си­ли», форма № 3 «Звіт про використання плану по штатах і контин­гентах», а також дані облікової та звітної інформації зі звітів під­розділів установи, матеріали табельного обліку та руху кадрів, штатні нормативи, матеріали результатів атестацій та обстеження умов роботи персоналу тощо.

Розглядаючи друге питання слід розуміти, що результати діяльності бюджетних установ — обсяг та якість наданих населенню послуг і робіт залежать від наявності, стану та використання необоротних активів, які є сукупністю ма­теріально-речових і нематеріальних цінностей та об'єктів, що на­лежать установі, забезпечують її функціонування і мають очіку­ваний термін корисної дії чи експлуатації понад один рік.

Первісне формування складу необоротних активів бюджетних установ здійснює держава за рахунок коштів державного та міс­цевих бюджетів. Надалі для забезпечення господарської діяльно­сті та якісного надання послуг їх склад постійно поповнюється та оновлюється через придбання за системою тендерних торгів, капітальне будівництво, отримання гуманітарної допомоги та безоплатне надходження. Всі ці процеси характеризуються як надходження необоротних активів.

Необоротні активи поділяють на дві групи:

• матеріальні необоротні активи (ті, що мають фізичну та/або матеріальну форму);

• нематеріальні необоротні активи (ті, що не мають фізичної та/або матеріальної форми).

Група матеріальних необоротних активів поділяється на дві підгрупи:

1. основні засоби / фонди;

2. інші необоротні матеріальні активи.

Основні засоби — це необоротні активи, які мають матеріаль­ну форму і вартість яких становить понад 1000 грн за одиницю (комплект).

Аналіз використання необоротних активів охоплює суто основ­ні засоби вартістю понад 1000 грн.

Основні фонди підприємств поділяються на три фупи: промислово-виробничі, непромислові виробничі (сільського, рибного гос­подарства, транспорту тощо) і невиробничі основні фонди.

Основні фонди бюджетних установ, на відміну від виробничих основних фондів сфери матеріального виробництва, належать до невиробничих основних фондів. Спільними рисами всіх основ­них фондів є їх використання протягом тривалого терміну (понад один рік) і те, що протягом усього періоду функціонування вони зберігають свою натуральну форму, постійно зношуються та мо­рально старіють під впливом розвитку науки і техніки.

Водночас між ними існують й суттєві відмінності. Виробничі основні фонди беруть участь у створенні матеріальних благ і за­лежно від рівня зносу послідовно переносять свою вартість на створену продукцію, цим самим зберігаючи її для використання у формі амортизаційного фонду, за рахунок якого здійснюється відтворення. Невиробничі основні фонди не беруть участі у ство­ренні матеріальних благ, а функціонують як предмети тривалого використання. Тому вони поступово втрачають свою вартість і їх відновлення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Отже, основні фонди бюджетних установ є предметами неви­робничого використання (суспільного чи особистого). Їх викори­стання — процес створення послуг (робіт) для задоволення по­треб населення. У процесі реалізації своєї соціально-економічної функції вони виступають одночасно у двох формах: предметами споживання для тих, хто користується послугами бюджетних установ, і засобами праці для тих, хто їх створює.

Важливість аналізу необоротних активів пояснюється, з одно­го боку, необхідністю дотримання режиму жорсткої економії бю­джетних ресурсів, а з другого — специфікою діяльності бюджет­них установ, яка полягає у високій соціальній значущості кін­цевих результатів їхньої роботи.

Аналіз необоротних активів дає змогу визначити шляхи підвищення ефективності використання об'єктів основних засобів, намітити заходи поліпшення їх використання.

Основними завданнями аналізу основних засобів є:

• оцінювання об'єктів основних засобів за різними напряма­ми (за складом, структурою, технічним станом, рухом, ефективністю використання, рівнем освоєння) на початок і кінець звітно­го періоду та упродовж будь-якого часу (за ряд років);

• визначення забезпеченості установ і їхніх структурних підрозділів основними фондами — відповідності наявності, складу і технічного стану реальній потребі в них;

• оцінювання якості та обгрунтованості використання об'єк­тів основних засобів;

• визначення резервів впливу використання основних засобів на кінцеві результати роботи установи.

Джерелами аналізу основних фондів слугують: звіт про рух необоротних активів бюджетних установ (форма № 5); звіт про наявність і рух основних засобів (форма № 11-н) — по науково-дослідних організаціях; баланс виконання кошторису витрат (фор­ма № 1); баланс основної діяльності науково-дослідної і конструкторської організації (форма № 1-н); дані обліку основних засо­бів (інвентарні списки та ін.); відомість інвентаризації основних фондів (засобів); акти про списання основних фондів з балансу, матеріали обстежень, перевірок і ревізій; табелі типового облад­нання установ.

Наявність і рух основних фондів у джерелах аналізу наводяться в натуральному і грошовому виразі. Такі дані дають змогу проводити узагальнений аналіз основних фондів і в розрізі окремих їх видів. Проте необхідно звертати увагу на те, що в звітах бюджетних уста­нов інформація про рух окремих груп основних засобів, про серед­ньорічну вартість груп основних фондів відсутня, а в звітах науко­во-дослідних закладів інформація про склад основних засобів за групами подається лише на кінець року. Все це спричиняє необхід­ність використання даних і звітності попередніх років.

При вивченні третього слід знати, що під матеріальними ресурсами розуміють речові елементи, які в процесі господарської діяльності використовуються як предме­ти праці. Вони цілком споживаються в кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на витрати бюджетних установ і вартість вироблюваної ними продукції (послуг).

Особливістю споживання матеріалів у бюджетний сфері є те, що вони з використанням у виробництві вибувають із народногосподарського обороту. Частка споживання матеріалів у неви­робничій сфері в загальному обсязі витрат значно нижча, ніж у виробництві.

Об'єктами аналізу матеріальних ресурсів є надходження, зберігання та використання матеріальних цінностей. Мета аналізу — сприяння ліпшому використанню матеріальних ресурсів для збільшення вироблюваної продукції (послуг) і підвищення її якості.

Завданнями аналізу є:

1. оцінювання забезпеченості підприємства основними та допоміжними матеріалами; визначення повноти задоволення заявок;

2. виявлення факторів, що впливають на використання матеріалів;

3. оцінювання використання матеріалів;

4. підрахунок резервів зростання випуску продукції (послуг);

5. відпрацювання заходів з використання виявлених резервів збільшення випуску продукції (послуг).

Джерелами інформації слугують закони України, нормативно-довідкові дані та господарсько-правові документи, технічна і технологічна документація тощо. Детальний аналіз за рік здійснюється з використанням:

• балансу виконання кошторису витрат;

• звіту про виконання кошторису витрат;

• звіту про виконання плану по штатах і контингентах;

• звіту про рух матеріальних цінностей (форма № 6);

• пояснювальної записки до річного звіту;

• даних актів інвентаризацій, ревізій, перевірок.

Розглядаючи четверте питання теми треба відзначити, що охорона здоров'я в Україні — одна з найскладніших не­виробничих сфер діяльності. Заклади охорони здоров'я покликані забезпечувати збереження здоров'я населення та підтримування йо­го працездатності на високому рівні, запобігання захворюваності та її зниження, збільшення тривалості активного життя людей.

Однією з найважливіших умов прогресивного людського розвитку і високого рівня життя є забезпечення суспільством практич­ної реалізації можливостей зі збереженням здоров'я населення. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), «здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби або фізичних дефек­тів». Із цього випливає, що поняття «здоров'я» є складним, якіс­ним, багатоаспектним і не піддається однозначному кількісному вимірюванню. Стан здоров'я кожної людини визначається багать­ма факторами, основними з яких є спадковість (генетичний фак­тор), перенесені захворювання; екологія середовища існування; економічні умови життя, розвиток системи медичної допомоги та її доступність. На стан здоров'я населення істотно впливають до­ступність і рівень медичної допомоги, яку надає йому система охорони здоров'я. Витрати на стаціонарне лікування становлять близько 80 % усіх витрат на охорону здоров'я.

Завдання лікарняних установ полягає в ефективному використанні наявного потенціалу з метою задоволення потреб населення у високоякісному лікуванні. Успішному вирішенню цього за­вдання сприяє систематичний економічний аналіз.

У процесі аналізу роботи лікарняних установ необхідно:

1. вивчити рівень забезпеченості населення лікарняною медич­ною допомогою та її організації;

2. дати характеристику стану лікарняної мережі та виконання плану її розвитку в певній ланці системи охорони здоров'я (райо­ні, окремій установі);

3. виявити зміни обсягу та характеру лікарської діяльності;

4. оцінити повноту використання ліжкового фонду лікарні, якість медичного обслуговування населення і лікування хворих;

5. дати пропозиції щодо усунення вад і використання резервів.

Необхідно переходити до оцінювання лікарняних установ за показниками, що відображають стан здоров'я населення, а не за показником «ліжко-місце» («ліжко-день»). У зв'язку з цим найважливішим завданням аналізу є виявлення та визначення зміни рівня загальної та інфекційної захворюваності населення. У процесі аналізу використовуються такі джерела:

• річний звіт за формою № 1 «Звіт лікувально-профілактич­ної установи», в розділі III якого міститься розгорнена характе­ристика діяльності стаціонару з відображенням даних про кіль­кість лікарняних ліжок, хворих, що поступили та вибули, про час перебування хворих на лікуванні, їх склад, результати лікування тощо;

• форма № 3-4 «Звіт про виконання плану з масштабів кон­тингентів».

Крім того, залучаються дані обліку (медична картка стаціонар­ного хворого - історія хвороби, відомість руху хворих і ліжко­вого фонду, журнал (книга) обліку прийому хворих і відмови в госпіталізації, картка вибулого зі стаціонару та ін.), нормативи медичного обслуговування населення та паспортні дані лікарні, частина з яких наведена в розрахунках до кошторису витрат.

При вивченні п’ятого питання необхідно звернути увагу на те, що

функціонування амбулаторно-поліклінічної мережі охо­рони здоров'я реалізується через виконання її закладами визна­ченого обсягу роботи з медичного обслуговування населення. Основними показниками оцінки їхньої роботи є кількість лікар­няних відвідувань і чисельність осіб, які звернулися до полікліні­ки з приводу надання їм медичної допомоги. Значення показника лікарняних відвідувань в тому, що за його допомогою вимірю­ється обсяг роботи, виконаної окремими підрозділами і спеціалі­стами поліклініки за конкретні відрізки часу. За чисельністю осіб, які звернулися за лікуванням, визначається обсяг обслуго­вування населення, яке виступає споживачем послуг. Викорис­тання цих показників дає змогу системно оцінити процес надання послуг закладами охорони здоров'я.

Аналізуючи обсяг роботи поліклініки з надання медичних послуг, оцінюють виконання плану за кількістю лікарняних відві­дувань в цілому по поліклініці та окремих лікарських спеціаль­ностях, а також за рівнем відвідувань. Функціонування амбулаторно-поліклінічної мережі пов'язано з укомплектованістю установ лікарським персоналом. Визначаю­чи кількість штатних посад, враховують чисельність населення та необхідний рівень медичного обслуговування (відвідувань) насе­лення. Фактичний рівень відвідувань, який залежить від захво­рювання населення та його звертань до поліклініки, визначається за результатами роботи лікарського персоналу.

Результати роботи поліклініки характеризуються великою різноманітністю лікарняних відвідувань. Тому в процесі аналізу важливо розглянути склад відвідувань за різними ознаками. Це дає можливість виявити потреби населення в конкретних видах амбулаторно-поліклінічної' допомоги, встановити зміни в характері і трудомісткості послуг. Лікарняні відвідування різняться за та­кими ознаками:

• за видами звертання населення до поліклініки — відвіду­вання з лікувальною метою, у зв'язку з проходженням диспансе­ризації, профілактичних та інших спеціальних оглядів;

• за повторністю — відвідування вперше та повторно;

• за місцем надання послуг з охорони здоров'я — на прийомі у лікаря та лікарем у хворого вдома;

• за лікарськими спеціальностями та ін.

Склад лікарняних відвідувань вивчається окремо за кожною озна­кою (напрямом). Аналіз складу лікарняних відвідувань та оцінка його зміни залежать від характеру ознак групування відвідувань.

Облік зміни співвідношення між лікарняними відвідуван­нями в поліклініці та лікарем хворого вдома має важливе зна­чення для оцінювання роботи поліклініки в цілому та окремих лікарів, оскільки підвищення частки відвідувань лікарем хво­рого вдома є пріоритетним напрямом удосконалення ліку­вальної практики. Воно вказує на поліпшення якості обслу­говування населення та забезпечує скорочення термінів ліку­вання.

Завершальним етапом аналізу обсягу роботи поліклініки є оцінювання рівня амбулаторного обслуговування населення. З цією метою визначають чисельність осіб, які звернулися за на­данням медичної допомоги, та їх питому вагу в загальній чисель­ності населення району обслуговування. Порівняння фактичного їх рівня з даними попередніх періодів дає змогу зробити висно­вок про стан здоров'я населення та звертання його за медичною допомогою.

У системі заходів з профілактики захворювань важливе місце посідає диспансеризація населення. В сучасних умовах вона пе­редбачає забезпечення лікарняного контролю над хворими з по­чатковими формами захворювань. Для характеристики роботи амбулаторно-поліклінічних закладів використовують такі показ­ники: чисельність осіб, які знаходяться на диспансерному облі­ку, та їх питома вага в загальній чисельності населення. У про­цесі аналізу встановлюють зміни цих показників порівняно з попереднім періодом, виявляють динаміку диспансерних хворих та ефективність диспансеризації, яка характеризується чисель­ністю хворих, знятих з обліку в зв'язку з видужанням, та їх пи­томою вагою в загальній чисельності населення району обслу­говування на початок року.

Розглядаючи шосте питання слід зауважити, що обсяг роботи багатьох ВНЗ залежить від їхньої спеціа­лізації. Її порушення проявляється в розпорошуванні підготовки спеціалістів для народного господарства певної спеціальності (спеціалізації) по багатьох ВНЗ чи формуванням багатопрофіль-них ВНЗ. Показниками спеціалізації слугують: кількість спеціаль­ностей і спеціалізацій, за якими ВНЗ готує спеціалістів для га­лузей народного господарства; кількість груп спеціальностей (спеціалізацій), загальна чисельність студентів і чисельність студентів, прийнятих на певну спеціальність, а також питома вага студентів даної спеціальності (спеціалізації) в загальній їх чисель­ності.

Концентрація підготовки спеціалістів знаходить своє вира­ження в розмірах ВНЗ. Її показниками є чисельність студентів у навчальному закладі у цілому та за формами навчання, а також чисельність професорсько-викладацького складу. Сутність аналі­тичного значення цих показників полягає в тому, що певний рівень показників концентрації визначає рівень витрат на підготов­ку спеціалістів, раціональність використання матеріально-техніч­ної бази та якість підготовки спеціалістів тощо. Їх вивчення пов'я­зане з необхідністю визначення оптимального розміру ВНЗ.

Для характеристики мережі навчального закладу використо­вують різноманітні часткові показники: наявність спеціальних нав­чальних кабінетів і лабораторій, спеціальної апаратури для навчальних цілей, кафедр і факультетів, співвідношення між різни­ми формами навчання (стаціонар, заочна, вечірня форми), наяв­ність курсів або факультетів підвищення кваліфікації спеціалі­стів, філіалів або навчально-консультативних пунктів. У сукуп­ності ці показники дають змогу скласти думку про рівень готов­ності вищого навчального закладу виконувати покладені на нього функції.

Обсяг роботи вищого навчального закладу оцінюється такими показниками: прийом студентів, випуск спеціалістів, відсів (від­рахування) студентів, чисельність студентів на початок і на кінець навчального року, їх середньорічна чисельність. Кожен із цих по­казників має певне обліково-аналітичне значення. Так, показник «прийом студентів» характеризує завдання на підготовку спеціа­лістів. Кінцеві результати роботи оцінюються за чисельністю ви­пущених спеціалістів (магістрів). За допомогою показника «ви­пуск спеціалістів (магістрів)» робота ВНЗ зістиковується з потре­бами народного господарства в спеціалістах (магістрах).

«Відсів» — це показник скорочення чисельності студентів ВНЗ у період їх навчання. Функція відсіву полягає у забезпеченні зв'язку між прийомом і випуском, оскільки відрахування студен­тів є об'єктивним і стійким явищем. Показники «чисельність сту­дентів на початок і на кінець навчального року», а також «серед­ньорічна чисельність студентів» використовуються в процесі аналізу для характеристики руху контингенту студентів, органі­зації навчальної роботи ВНЗ та її узгодженості з поточними ви­тратами на утримання закладу.

При вивченні сьомого питання необхідно засвоїти, що обсяг роботи наукової установи характеризується сис­темою показників, якими є: загальний обсяг наукових робіт, вико­наних у звітному періоді, у тому числі виконаних власними силами та сторонніми організаціями; обсяг закінчених робіт; номенкла­тура робіт і незавершене наукове виробництво. Ці показники відо­бражаються в кошторисі в грошовому виразі за домовленими із замовником цінами і в натуральному вимірі за кількістю тем. У про­цесі аналізу обсягу науково-дослідних робіт (НДР) визначають відхилення та рівень зміни показників.

Необхідно звернути увагу на співвідношення рівнів ви­конання плану за загальним обсягом робіт і за обсягом закінчених робіт. Порушення планового співвідношення призводить до зміни стану незавершеного наукового виробництва. На зміну обсягів робіт, виконаних власними силами наукової установи, впливає такий фактор, як фондооснащеність. Проте че­рез переважання в наслідках роботи результатів творчої праці го­ловними факторами виступають зміна чисельності працівників і зміна рівня продуктивності їхньої праці.

У науковій установі виконання тем закріплено за певними структурними підрозділами, а окремі етапи або види робіт мо­жуть виконуватися сторонніми організаціями. За таких умов важ­ливого значення набуває оцінювання виконання робіт за структу­рними підрозділами оскільки воно дає змогу виявити, хто з вико­навців, якою мірою та з якого виду робіт не виконав своїх зо­бов'язань.

Аналіз роботи наукової установи за обсягом здійснюється за окремими класифікаційними ознаками. Так, за видами роботи розрізняють пошукові (теоретичні або фундаментальні) та при­кладні дослідження, роботи зі створення технічної документації, виготовлення дослідних зразків виробів, роботи з надання допо­моги виробництву. За джерелами фінансування вирізняють робо­ти, здійснювані за рахунок державного бюджету, та за господар­ськими угодами. Результати аналізу роботи за різними класифіка­ційними ознаками використовують для якісної характеристики роботи наукової установи. Наявність таких даних дає можливість виділити пріоритетні напрями досліджень з позицій перспектив­ності розвитку науки і виробництва, повноти задоволення поточ­них потреб галузей народного господарства, суспільства в ціло­му. Крім того, ці дані важливі для організації роботи з форму­вання наукового заділу, плану впровадження наукових робіт, роз­поділу кадрів.

Далі у процесі аналізу окремо вивчаються обсяги робіт, вико­наних у звітному періоді, закінчених і перехідних. При цьому враховується, що між ними існує тісний зв'язок.

Вивчення обсягу виконаних робіт має за мету всебічний роз­гляд тематичного плану наукової установи. Воно починається з оцінювання виконання плану за номенклатурою (за кількістю тем і в грошовому виразі) в цілому. При цьому виходять з того, що план за номенклатурою вважається виконаним за умови закін­чення робіт з усіх тем і в обсязі, передбаченому планом.

На повноту виконання тематичного плану впливають факти припинення робіт. Тому в процесі аналізу необхідно розглянути перелік таких факторів і за кожним із них встановити повну кошторисну вартість виконаних робіт на період припинення, кошто­рисну вартість робіт, виконаних у рік припинення, а також їх пи­тому вагу в обсязі відповідно виконаних робіт і закінчених робіт. Крім того, слід виявити причини припинення робіт і перевірити їх обґрунтованість.

Причиною припинення робіт може бути втрата актуальності або безперспективність досліджень, помилка у виборі тематики дослідження, замала економічна ефективність. Характеризуючи тематичний план наукової установи та його виконання, врахову­ють також загальну кількість тем, рівень виконання робіт за кож­ною з них, кількість тем, за якими план недовиконано чи переви­конано, та їх питому вагу в загальній кількості тем. Фактично роботи можуть виконуватися і понад план: у такому разі вивча­ється доцільність їх проведення.

У процесі вивчення виконання плану за закінченими науково-дослідними роботами оцінюється додержання плану за кількістю тем, виявляються теми, за якими не забезпечено завершення дослі­джень, і визначається їх питома вага в загальній кількості тем. За­кінчені роботи групуються за характеристикою кінцевих результа­тів. Серед робіт із закінченою тематикою виокремлюють роботи з негативним результатом. Їх наявність пов'язана зі специфікою на­укової діяльності й не завжди є підставою для незадовільної оцінки роботи установи. Тому виникає потреба у встановленні необхіднос­ті такої роботи. Якщо отриманий негативний результат може бути використаний у процесі виконання іншої роботи або запобігає по­милкам у визначенні напряму подальшого дослідження, то така ро­бота вважається позитивною. Разом із тим, необхідно перевірити, чи не є це результатом прогріхів у роботі наукової установи, безвідпо­відальності виконавців, недостатньої їх компетенції.

Важливим завданням аналізу є перевірка термінів виконання тематичного плану наукових досліджень. З цією метою встанов­люється обсяг (за кількістю тем і за кошторисною вартістю) та питома вага робіт, закінчених у визначений термін, достроково та з порушенням термінів. Крім того, закінчені теми групуються за тривалістю проведення досліджень і визначається середній рі­вень тривалості. У процесі аналізу значення показни­ка тривалості виконання науково-дослідних робіт зіставляються з аналогічними даними попередніх робіт і з даними інших установ.

Перехідна тематика наукових робіт є одним з основних еле­ментів незавершеного наукового виробництва. В процесі аналізу визначають виконання плану за обсягом виконаних робіт за кож­ною незакінченою темою і в цілому по науковій установі. Крім того, встановлюється ступінь готовності теми за планом і фактично на певну дату (зазвичай на початок і на кінець звітного року).

Заключним етапом оцінювання роботи наукової установи є вивчення стану незавершеного виробництва, яке характеризуєть­ся його обсягом у кошторисній вартості на початок і на кінець року. Необхідність його вивчення зумовлена тим, що стан неза­вершеного наукового виробництва впливає на виконання плану за обсягом закінчених робіт, а виконання плану за обсягом вико­наних і закінчених робіт — на зміну незавершеного виробництва.

При вивченні восьмого питання необхідно ознайомитись з тим, що дані зведеної звітності щодо мережі, штатів і контингентів да­ють можливість здійснити аналіз стану розвитку мережі та навчаль­них закладів системи професійно-технічної освіти. Раціональне роз­ташування мережі, своєчасне відкриття нових навчальних закладів, укомплектованість закладів контингентом і штатом мають важливі показники ефективного використання бюджетних коштів.

У разі недокомплектування закладу контингентом підвищу­ється вартість навчання одного учня, що спричиняє перевитрати бюджетних коштів. Якщо аналіз показав неперспективність по­дальшого розвитку певного навчального закладу, то приймається рішення про неможливість підготовки в ньому кваліфікованих працівників, а отже, може йтися або про закриття закладу, або про об'єднання його з іншим закладом чи перетворення на філію.

Укомплектованість закладу визначається показником серед­ньої наповненості навчального закладу, який розраховується діленням загальної чисельності учнів на кількість училищ. У про­цесі аналізу необхідно визначити причини зниження наповнюваності навчальних закладів, порівняти її з аналогічним показни­ком за попередній період і з наповнюваністю за планом. Для проведення аналізу використовують дані річного звіту. При цьому слід мати на увазі, що поряд із відділеннями на базі 9 класів учи­лища можуть мати відділення з підготовки висококваліфікованих кадрів із числа випускників середніх загальноосвітніх шкіл.

Із річної звітності є можливість виявити факти невиконання плану щодо мережі, по штатах і контингентах. Для цього порів­нюють планові та звітні дані за цими показникам і визначають їх відхилення за певний проміжок звітного періоду (квартал, півріч­чя, 9 місяців, рік).

У процесі аналізу через зіставлення перевіряється правиль­ність запису планових показників із розвитку мережі, щодо шта­тів і контингенту учнів ПТУ. Фактична чисельність учнів на по­чаток року має відповідати чисельності учнів на кінець поперед­нього звітного року. Проводиться порівняння показників звіту з відповідними даними статистичної звітності. У разі виявлення розбіжностей встановлюють їх причини, а за потреби здійснюють відповідні коригування.

Аналізуючи обсяг роботи ПТУ, значну увагу приділяють по­казникам середньорічного виміру, які визначаються за розрахун­ком . При цьому нерідко припускаються помилок, що позначається на інших розрахункових показниках, які використо­вуються у плануванні витрат і фінансуванні навчальних закладів. До таких показників належать:

• чисельність учнів, що припадає на одного майстра вироб­ничого навчання,

• середня кількість годин на групу теоретичного навчання;

• вартість однієї теоретичної години;

• середній розмір заробітної плати майстрів виробничого на­вчання та адміністративно-господарського персоналу;

• кількість днів харчування одного учня.

Для достовірного обчислення середніх показників з викорис­танням поіменної книги, табелів обліку виходів на роботу та ін­ших документів установи складають відомість, в якій подаються ці показники за кожний день місяця

У процесі аналізу кількісного контингенту ПТУ вико­ристовується інформація звіту про виконання плану за даним по­казником. Аналіз контингенту ПТУ починають, як правило, з оцінюван­ня показників виконання плану з прийому учнів і випуску спеціа­лістів.

Для аналізу виконання плану з підготовки кваліфікованих працівників за окремими професіями та спеціальностями викорис­товують дані статистичної звітності. Особливої уваги потребують показники відсіву учнів, оскільки вони можуть бути наслідком погіршання як виховної, так і навчальної роботи. Втрата контин­генту призводить до нераціональних витрат навчального закладу.

Достовірність звітних показників можливо перевірити тільки безпосередньо на місці, ознайомившись з первинними докумен­тами (наказами, пояснювальними записками і т. ін.). Необхідно проаналізувати причини відсіву учнів та вжити заходів щодо за­побігання цим негативним тенденціям.

Дані звітного року зіставляються з плановими та з аналогіч­ними показниками попереднього звітного періоду. Аналіз показ­ників відсіву учнів можна провести на підставі даних про виконання плану щодо розвитку мережі, по штатах і контингенту та інших джерел інформації.

При вивченні дев’ятого питання необхідно звернути увагу на те, що від стану шкільної мережі залежать умови, в яких від­бувається навчальний процес, зміст і організація навчально-ви­ховної роботи. Аналіз обсягу роботи школи здійснюється з вико­ристанням таких показників, як чисельність учнів (шкільний кон­тингент), кількість навчальних класів, наповнення класів. Харак­теризуючи різні сторони педагогічної функції школи, ці показ­ники тісно пов'язані між собою і віддзеркалюються в узагальню­ючому показнику обсягу роботи — кількість годин навчального навантаження.

Обсяг навчального навантаження характеризує витрати праці вчителів з навчання школярів основам наук у визначений час. Навчальне навантаження (в годинах) з кожного навчального предмета і класу регулюється встановленими навчальними про­грамами та планами. На його обсяг в цілому по школі впливають:

• кількість і склад навчальних класів;

• кількість годин навчальної роботи відповідно до навчаль­ного плану і в розрахунку на клас.

Кількість класів залежить від контингенту учнів і наповненос­ті класів. У процесі аналізу встановлюються зміни навчального навантаження порівняно з попередніми роками і з планом (на­вчальною програмою) поточного навчального року в цілому по школі, по групах класів і по навчальних предметах. Причинами невиконання плану навчального навантаження можуть бути зри­ви занять, хвороби вчителів, неукомплектованість школи вчите­лями. Крім того, слід враховувати, що витрати праці учителів школи на навчання та виховання школярів складаються із витрат на виконання як нормованої, так і ненормованої роботи різних видів (перевірка зошитів, керівництво класом і т. ін.).

Головним показником оцінки обсягу роботи школи є контин­гент учнів, який слугує базою для розрахунку кількості класів, їх наповненості, навчального навантаження, тобто показників, які забезпечують узгодження обсягу роботи школи з витратами бю­джету на освіту і стан мережі.

Важливий напрям аналізу роботи школи — вивчення шкільно­го контингенту. З цією метою учнів групують за класами відповід­но до встановлених етапів набуття середньої освіти: І—IV класи (початкове навчання), V—IX класи (неповна середня освіта) та X—XI класи (повна середня освіта), а також за окремими класа­ми. Крім того, вивчається рух шкільного контингенту — змінення (зменшення або зростання), поповнення та відсів. Ураховується, що до обов'язків школи віднесено охоплення всієї молоді шкіль­ного віку та збереження наявного контингенту школярів.

Головним завданням аналізу руху учнів школи є виявлення причин їх відсіву. До причин відсіву належать: переведення час­тини школярів в інші школи — спеціалізовані, вечірні; хвороба, виключення зі школи; працевлаштування.

Кінцеві результати роботи школи характеризуються повнотою випуску учнів із IX та XI класів і переведення учнів з класу в клас. Вони залежать від рівня роботи педагогічного колективу школи, головними показниками якого є повнота виконання на­вчальних програм, належна якість уроків, високий рівень знань учнів, позакласна робота вчителів.