Питання для самоконтролю

1. Способи забезпечення повноти, доцільності та економного використання залучених коштів.

2. Характеристика факторів, що впливають на зміну витрат за фондом заробітної плати, та методика їх ви­значення в бюджетній організації.

3. Фактори зміни окремих статей витрат бюджетної організації.

4. Основні напрями аналізу витрат бюджетної уста­нови за статтями (призначеннями).

Тестові завдання

1. До якої групи власних надходженнь бюджетних установ відносять плату за оренду майна бюджетної установи:

а) плата за послуги, що надаються бюджетними устано­вами;

б) інші джерела власних надходжень бюджетних установ;

2. Фонд заробітної плати бюджетної установи складає:

а) основна заробітна плата + додаткова заробітна плата ;

б) основна заробітна плата + додаткова заробітна плата + інші заохочувальні та компенсаційні виплати;

в) основна заробітна плата + інші заохочувальні та компенсаційні виплати;

3. Обсяг продуктів харчування визначається виходячи з:

а) чинних норм харчування;

б) кількості днів харчування;

в) контингенту людей, які харчуються;

г) всі відповіді вірні;

4. Видатки звітного періоду на утримання бюджетної установи, списані в установленому по­рядку це:

а) касові видатки;

б) поточні видатки;

в) списані видатки;

г) фактичні видатки;

5. Списання за рахунок установи без­надійних боргів і нестач матеріальних цінностей:

а) впливає на суму касових видатків;

б) не впливаює на суму касових і фактичних видатків;

в) впливає на суму касових і фактичних видатків;

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Сутність аналізу складу та динаміки доходів спеціального фонду.

2. Сутність аналізу своєчасності та повноти надходжень кош­тів із загального фонду бюджету.

3. Сутність аналізу надходжень коштів спеціального фонду.

4. Заходи щодо вдосконалення нормативів витрат і забезпечення їх дотримання.

5. Сутність аналізу складу видатків на оплату послуг з утримання установи.

Бібліографічний список до самостійної роботи

[1,2,3,6,10,13,14,18,19,20,21,22,23,24,26,27,30,35,36,38,39,40,41,43,44,45,47,48,49,52,53,54,55,56,57,58,59,61,62,78,79,80,83,84,89,98,105,106,110,112,113,114,118,125,127,130,132,135]

Тема 5	Аналіз балансу бюджетної установи
Мета заняття:	поглибити, систематизувати та закріпити знання студентів про зміст і завдання аналізу балансу бюджетної установи

План вивчення теми

1. Аналіз капіталу бюджетних установ

2. Аналіз результатів діяльності бюджетних установ

3. Факторний аналіз виконання кошторису

4. Аналіз фінансової стійкості установи

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розглядаючи перше питання теми треба відзначити, що у практичній діяльності бюджетних установ важливу роль відіграє власний капітал. Окремою статтею в Балансі він не виділений, а тому його аналіз потребує спеціальних розрахунків.

За джерелами фінансування можна виявити власну схему формування капіталу, що здійснюється переважно у такі спо­соби:

• у результаті бюджетного фінансування (зовнішні джерела): фонд у необоротних активах, фонд у МШП;

• у результаті нагромадження в процесі господарської діяль­ності установи (внутрішні джерела): результат виконання кош­торису за загальним і спеціальним фондами, результат пере­оцінки.

Ефективність функціонування бюджетних установ пов'язана з виконанням раціонально складеного та затвердженого кошто­рису.

Слід зауважити, що аналізи динаміки та структури не дає вичерпної інформації про фактори, за рахунок яких відбулися зміни в статтях власного капіталу. Для бюджетних установ не передбачена звітність, яка б дозволяла проаналізувати рух за статтями власного капіталу. Такий аналіз можна провести за даними меморіальних ордерів:

• Меморіальний ордер 1 «Накопичувальна відомість за касо­вими операціями» — форма № 380 (бюджет);

• Меморіальний ордер № 2 «Накопичувальна відомість руху грошових коштів загального фонду в органах Державного казна­чейства України (установах банків)» — форма № 381 (бюджет);

• Меморіальний ордер № 3 «Накопичувальна відомість руху грошових коштів спеціального фонду в органах Державного казна­чейства України (установах банків)» — форма № 382 (бюджет);

• Меморіальний ордер № 7 «Накопичувальна відомість за розрахунками в порядку планових платежів» — форма №410 (бюджет);

• Меморіальний ордер № 9 «Накопичувальна відомість про вибуття та переміщення необоротних активів» — форма № 438 (бюджет);

• Меморіальний ордер № 10 «Накопичувальна відомість про вибуття та переміщення малоцінних та швидкозношуваних пред­метів» — форма № 439 (бюджет);

• Меморіальний ордер № 14 «Накопичувальна відомість на­рахування доходів спеціального фонду бюджетних установ» — форма № 409 (бюджет).

Використовуючи дані розділу І пасиву Балансу, можна визна­чити низку показників, які характеризують певною мірою фінан­сову стійкість установи. Безперечно, граничні межі їх не відпові­дають встановленим для госпрозрахункових структур, але зміна таких показників дає можливість керівництву з'ясувати причини порушення фінансово-платіжної дисципліни.

При вивченні другого питання необхідно наголосити, що для оцінювання фінансового стану бюджетної устано­ви проводиться структурно-динамічний, параметричний і факто­рний аналіз.

Джерелами інформації виконання слугують меморіальні орде­ри, реєстровані в спеціальній книзі «Журнал-Головна», а також та­кі основні форми фінансової звітності: форма № 2 «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду» та форма № 4-1 «Звіт про надходження і використання коштів, отриманих як пла­та за послуги».

Аналіз дає змогу на підставі фактичних даних сформувати ці­лісну картину тенденцій у розвитку фінансово-господарської оди­ниці, виявити закономірності, відслідкувати вплив певних явищ та подій.

Виявлення змін структури та динаміки асигнувань за окреми­ми статтями видатків здійснюється за допомогою структурно-динамічного аналізу за даними установи, який відображає абсо­лютні та відносні відхилення рівнів фінансування, демонструє тенденції до зростання чи спаду сум асигнованих коштів.

Важливим етапом аналізу виконання кошторису видатків є вивчення співвідношення між касовими та фактичними видатка­ми. Касові видатки можуть перевищувати фактичні, бути рівни­ми їм (що є досить рідкісним явищем), або меншими за них.

Відповідну інформацію для такого аналізу можна одержати за показниками річної звітності за формою № 2 «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду». Ця форма звітності містить безпосередню інформа­цію про грошовий потік — касові видатки бюджетної організації.

Економісти вважають, що касові видатки характеризують рух грошових коштів, виділених установі, а фактичні видатки — пов­ноту їх використання.

Касові та фактичні видатки мають бути рівними. Але у проце­сі аналізу необхідно виходити з того, що відкриття бюджетних кредитів або перерахування грошових ресурсів із бюджету орга­нізації здійснюється згідно із затвердженим кошторисом. Кошто­рис передбачає потребу в грошових ресурсах для господарських операцій: придбання товарно-матеріальних цінностей, розрахун­ки за їх поставки та інші операції, пов'язані з діяльністю органі­зації в поточному бюджетному році. Тому можна припустити, що у визначених (ідеальних) умовах касові та фактичні видатки рів­ні. На практиці рівність касових і фактичних видатків можлива лише в тому випадку, коли рух засобів на рахунках у банку та списання видатків відбуваються одночасно, наприклад, при опла­ті наданих послуг за пред'явленим рахунком. У більшості випад­ків касові та фактичні видатки не збігаються. Це пов'язано з тим, що не всі грошові ресурси, отримані в банку, можуть бути списа­ні з віднесенням на фактичні видатки безпосередньо в момент їх отримання.

Структура фактичних видатків залежить від асигнувань і кре­диторської заборгованості, що виникають на кінець року.

Параметричний аналіз кошторису дає можливість бюджетним установам обґрунтовано планувати статті кошторису. Для цього:

• визначають співвідношення показників діяльності, які впливають як на структуру, так і на виконання кошторису;

• досліджують значення таких співвідношень, характерні для періодів ефективного виконання кошторису (зокрема, формуван­ня кредиторського сальдо за рахунками «Результат виконання бюджетів» і «Результат виконання кошторису»);

• розраховують статті кошторису із застосуванням цих спів­відношень, плануючи певний рівень показників (коефіцієнтів).

Показниками, на підставі яких доцільно проводити парамет­ричний аналіз виконання кошторису, можуть бути:

• касові та фактичні видатки звітного періоду за фондами та в цілому по установі;

• доходи загального та спеціального фондів;

• сума власного капіталу установи;

• сума валюти балансу;

• обсяги виконаних робіт (якщо це передбачено основною статутною діяльністю);

• середньоспискова чисельність працівників за відповідний період та ін.

Розглядаючи трете питання слід зауважити, що перспективний аналіз виконання кошторису застосовується для виявлення основних тенденцій і факторів розвитку господар­ської діяльності. Його метою є прогнозування напрямів подаль­шого розвитку суб'єкта господарської діяльності. Він забезпечує вибір оптимальних рішень на перспективу.

У міжнародній практиці існують альтернативні бюджетні сис­теми (системи планування), зокрема:

• «бюджет нульової точки»;

• «бюджети нульової точки порівняно з прирісним бюджетом»;

• «змінні бюджети».

«Бюджет нульової точки» — це метод планування бюджету (кошторису), за яким всі види діяльності щоразу підлягають пе­реоцінюванню. На необхідному рівні визнаються окремі показ­ники за кожним із напрямів основної статутної діяльності. Після цього дані зводять у загальний кошторис, першочергово упевни­вшись у достатній кількості грошових коштів.

Такий метод є широко вживаним, передбачає врахування комп­лексу управлінських рішень, які класифікуються із застосуванням аналізу витрат і результатів. Разом із тим, він потребує багато часу і коштів, а тому найчастіше до нього вдаються на початкових етапах або у разі реорганізації урядової установи.

«Бюджети нульової точки порівняно з прирісним бюдже­том» — це метод підготовки кошторису через коригування попе­редніх бюджетів або фактичних результатів. У результаті проект кошторису приймається без будь-якого обґрунтування.

Якщо «бюджет нульової точки» виявляє вади фінансового планування і таким чином анулює їх, то «прирісний бюджет» врахувати такі вади не може, а тому вони автоматично впливають на результат господарської діяльності в наступному році.

«Змінний бюджет» — це бюджет, який постійно оновлюється через врахування даних наступного періоду (зокрема, місяця, кварталу) та вирахування даних попереднього періоду. Порядок підготовки «змінного бюджету» такий:

1. Кошторис на наступний календарний рік розбивається на відповідні контрольні періоди (найчастіше — квартали).

2. У кінці першого такого періоду проводиться порівняння фактичних результатів із запланованими в кошторисі. Зроблені висновки використовуються для оновлення кошторису на решту періодів і враховуються в кошторисі на наступні три квартали.

3. Процес планування повторюється в кінці кожного контрольно­го періоду.

При вивченні четвертого питання необхідно ознайомитись з тим, що умовою забезпечення реалізації програм (заходів) ос­новної статутної діяльності бюджетної установи є стійкість ор­ганізації, тобто спроможність успішно функціонувати. Економіс­ти виділяють внутрішню, фінансову та загальну стійкість.

Внутрішня стійкість — це такий фінансовий стан установи, за якого забезпечується достатньо успішний результат виконання кошторису.

Фінансова стійкість — це постійне стабільне перевищення доходів над видатками, передбаченими кошторисом, що дає змо­гу установі вільно маневрувати коштами залежно від змін пріо­ритетності напрямів основної статутної діяльності.

Загальна стійкість — це рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів над їх витрачанням.

Головною складовою стійкості бюджетної установи, яка харак­теризує ступінь її фінансової незалежності щодо володіння свої­ми ресурсами та їх використання, є фінансова стійкість. Її можна оцінювати за такими критеріями:

• за рівнем покриття запасів стабільними джерелами фінансу­вання;

• за платоспроможністю організації (потенційною спроможніс­тю покрити термінові зобов'язання мобільними активами);

• за часткою власних або стабільних джерел у сукупних дже­релах фінансування.

Для характеристики фінансової стійкості необхідно розглянути абсолют­ні та відносні показники за результатами операцій, що є типови­ми для установи, реєструються в обліку та визнаються в звітних формах.

Загальноприйнятою формулою визначення власних оборотних коштів є різниця між оборотними активами установи та її корот­костроковими зобов'язаннями, або різниця між сумою власного капіталу та довгострокових зобов'язань і необоротними активами.

Необхідно зазначити, що в більшості випадків власним капіталом уста­нови є безпосередньо сума власного капіталу за статтями фор­ми № 1 «Баланс». Сума власних оборотних коштів визначається як різниця між власним капіталом і вартістю необоротних активів.

Відповідно до забезпеченості запасів варіантами фінансування можливі такі типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість — для забезпечення запасів достатньо власних оборотних коштів; платоспроможність організації гаран­тована.

2. Нормальна стійкість — для забезпечення запасів крім влас­них оборотних коштів залучаються довгострокові кредити та по­зики; платоспроможність гарантована.

3. Нестійкий фінансовий стан — для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів, довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити і позики; платоспромож­ність порушена, але її можна відновити.

4. Кризовий стан — для забезпечення запасів не вистачає власних оборотних коштів, кредитів і позик; організації загрожує банкрутство.

Розглядаючи відносні показники фінансової стійкості устано­ви, зосередимо увагу на таких коефіцієнтах:

1. Коефіцієнт забезпечення запасів власними коштами. Розра­ховується відношенням суми власних оборотних коштів до вар­тості запасів. Показує, якою мірою запаси покриті власними кош­тами для виконання заходів статутної діяльності.

2. Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Розраховуєть­ся як відношення власних оборотних коштів до власного капіта­лу. Показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обігу, тобто дає змогу вільно маневрувати цими засобами.

3. Стабільність структури оборотних коштів. Розраховуєть­ся як відношення суми власних оборотних коштів до всієї сукуп­ності оборотних активів. Зростання цього показника є позитив­ною тенденцією.

4. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів. Розрахову­ється як відношення залишкової вартості основних фондів до сукупності всіх активів установи. Відображає питому вагу основ­них засобів у загальному капіталі організації.