Класифікація комерційних банків

Критерії	Види комерційних банків
Спосіб формування у	державні
статутного капітал	приватні
	змішані
	іноземні
Організаційно-правова	акціонерні товариства
форма банку	(публічні)
Характер діяльності	універсальні
	спеціалізовані
Територія діяльності	міжнародні
	національні
	регіональні
	міжрегіональні
	закордонні
Розмір активів та статутного	малі
капіталу	середні
	великі
	найбільші

Світову систему центральних банків у сучасному вигляді створено недавно. До середини XVIII ст. комерційні та центральні банки не розрізнялися. Основні етапи розвитку центральних банків 17 ст. - 20 ст.

Функції перших центральних банків відрізнялися від функ­цій сучасних центральних банків. Протягом XVII ст. -XIX ст. у грошово­му обігу існувала система золотомонетного стандарту, за якого зако­нодавчо закріплювався безпосередній обіг золотих монет, їх безпе­решкодний обмін на паперові банкноти. Така система вимагала мінімального втручання держави у грошову сферу, оскільки відносна стабільність грошової маси забезпечувалася стихійним пристосуванням кількості грошей в обігу до потреб товарного обігу (надлишок грошей вільно міг бути обмінений на золоті монети і перетворений у скарб).

1920-1939 pp.: у 1920 р. було прийнято Міжнародну фінансову конвенцію, відповідно до якої всі країни світу повинні були організувати свій центральний банк.

Причини виникнення центральних банків:

• Політичне і територіальне об'єднання у країнах, розвиток цен­тралізованих інститутів публічної влади.

• Прагнення централізувати систему грошового обігу.

• Промисловий розвиток та експансія капіталу у сферу вироб­ництва.

• Відсутність монополії на емісію банкнот дозволяла комерцій­ним банкам активно застосовувати випуск банкнот для нагромаджен­ня капіталу.

• Суттєве розширення грошової маси.

• Підвищення значення готівкового обігу банкнот: банкноти ви­тісняли повноцінні монети з обігу.

• Окремі комерційні банки зловживали випуском банкнот, що призводило до неможливості останніх задовольнити підвищений по­пит їхніх клієнтів щодо обміну банкнот банків на золото. Це спричи­няло банкрутство окремих банків та посилення недовіри до обігу банкнот.

Завдяки створенню центрального банку, концентрації та монополізації банкнотної емісії держава дістала можливість впливати на пропозицію грошей і використовува­ти емісію для фінансування державних витрат. Наділення одного банку монопольним правом на випуск банкнот у країні привело до створення дворівневої банківської системи. На першому рівні перебуває один банк, що має статус центрального. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері - підтримка стабільності національних грошей та забезпечення стабільного функціонування всієї банківської системи. На другому рівні банківської системи пе­ребуває решта банків, що виконують комплекс функцій кредитно-розрахункового обслуговування суб'єктів господарювання.

За умов глобалізації світового господарства діяльність централь­них банків розвивається за такими напрямами: співробітництво центральних банків на міждержавному рівні-заснування Банку міждержавних розрахунків (Швейцарія), що створений центральними банками розвинутих країн для сприяння співпраці та оптимізації міжнародних розрахунків; створення Комітету з банківського регулювання та нагляду (Базельського комітету) з метою розроблення принципів ефективного банківського нагляду та надання рекомендацій центральним банкам з аналізу банківських ризиків і критеріїв їх оцінки; координація діяльності центральних банків з міжнародни­ми валютно-кредитними та фінансовими організаціями (Світо­вий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Азійський банк розвитку); створення центральних банків об'єднань груп країн (Євро­пейський центральний банк).

Головне призначення центрального банку - управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей: у короткостроковій перс­пективі, коли пропозиція грошей зростає, рівень процентних ставок знижується, але з перебігом часу ситуація змінюється:

Центральний банк виконує ролі: емісійного банку; банку банків - специфічної банківської інституції, яка фор­мує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи; органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Центральний банк виступає агентом Міністерства фінансів і провідником його грошово-кредитної політики;

Центральний банк є незалежним від уряду, що забезпечує йо­му самостійність у проведенні грошово-кредитної політики без тиску з боку органів влади.

Основні функції центрального банку:

• емісійний центр готівкового обігу;

• провідник монетарної політики;

• банк банків;

• орган банківського регулювання та нагляду;

• валютний центр;

• банкір і фінансовий агент Уряду.

Здійснення грошово-кредитної політики полягає в розробці та реалізації заходів центрального банку, які впливають на зміну грошової маси в обігу, на обсяги кредитів, а також на рівень процентних ставок. Найважливіші заходи грошово-кредитної політики :

• визначення напрямів розвитку грошово-кредитної політики (таргетування);

• вибір основних важелів грошово-кредитного регулювання;

• формування інформаційної бази даних у монетарній сфері (грошові агрегати, обсяги кредитування, заощадження); організація і проведення наукових досліджень макроекономічних процесів загалом і грошово-кредитної сфери країни, зокрема.

Центральний банк здійснює нагляд і регулювання процесу проведення фінансових платежів окремих осіб, фірм і депозитних закладів із метою забезпечення нормальної щоденної роботи фінансової системи. Таку функцію центрального банку називають гарантуванням стабільності фінансової системи.

Ще однією функцією центрального банку є підтримка обмінного і курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

Виконуючи функцію фінансового агента уряду, центральні банки здійснюють комплекс операцій з його обслуговування, а саме: обслуговування державного боргу; касове виконання державного бюджету; ведення поточних рахунків урядових установ; розміщення державних цінних паперів; переказ валютних коштів для здійснення розрахунків уряду з іншими країнами.

З-поміж багатьох функцій центральних банків можна вирізнити основні, які забезпечують виконання головного завдання центрального банку - збереження стабільності національної грошової одини­ці, і додаткові, що сприяють вирішенню цього завдання.

Основні функції центральних банків поділяються на регулятивні, контрольні та обслуговуючі.

Регулятивні – управління сукупним грошовим оборотом у країні; регулювання грошово-кредитними інструментами фінансового сектора економіки та впливу на реальний сектор; регулювання попиту і пропозиції на кредитні ресурси.

Контрольні – системний контроль за функціонуванням грошово-кредитної сфери: організація системи банківського нагляду; валютний контроль.

Обслуговуючі – організація платіжної системи країни, забезпечення розрахункових операцій всередині банківської системи, проведення міжнародних розрахунків.

До додаткових функцій належать: здійснення статистичного та економіко-математичного аналізу і моделювання кон'юнктури у фінансовому та реальному секторі еко­номіки; відстеження тенденцій розвитку попиту і пропозиції на грошові активи, публікація статистичних даних і результатів проведених до­сліджень; виготовлення банкнот; інкасація та забезпечення виготовлення і транспортування го­тівки; касове виконання бюджету; агентське управління державним боргом; представництво держави у міжнародних організаціях.

Рис. 4.1. Напрямки діяльності центрального банку