- •Модуль 2. Загальні закономірності метаболізму. Метаболізм вуглеводів, ліпідів, амінокислот та його регуляція. Перелік питань та відповіді для підсумкового модульного контролю.
- •1. Біохімічні компоненти клітини, їх біохімічні функції. Класи біомолекул. Ієрархія біомолекул, їх походження.
- •2. Ферменти: визначення; властивості ферментів як біологічних каталізаторів.
- •3. Класифікація та номенклатура ферментів, характеристика окремих класів ферментів.
- •4. Будова та механізми дії ферментів. Активний та алостеричний (регуляторний) центри.
- •5. Кофактори та коферменти. Будова та властивості коферментів; вітаміни як попередники в біосинтезі коферментів.
- •6. Коферменти: типи реакцій, які каталізують окремі класи коферментів.
- •7. Вітамін в1 (тіамін): будова, біологічні властивості, механізм дії.
- •8. Вітамін в2 (рибофлавін): будова, біологічні властивості, механізм дії.
- •9. Вітамін рр (нікотинова кислота, нікотинамід): будова, біологічні властивості, механізм дії.
- •10. Вітамін в6 (піридоксин): будова, біологічні властивості, механізм дії.
- •11. Вітамін в12 (кобаламін): біологічні властивості, механізм дії.
- •12. Вітамін Вс (фолієва кислота): біологічні властивості, механізм дії.
- •13. Вітамін н (біотин): біологічні властивості, механізм дії.
- •14. Вітамін в3 (пантотенова кислота): біологічні властивості, механізм дії.
- •15. Вітамін с (аскорбінова кислота): будова, біологічні властивості, механізм дії.
- •16. Вітамін р (флавоноїди): будова, біологічні властивості, механізм дії.
- •17. Ізоферменти, особливості будови та функціонування, значення в діагностиці захворювань.
- •18. Механізми дії та кінетика ферментативних реакцій: залежність швидкості реакції від концентрації субстрату, рН та температури.
- •19. Активатори та інгібітори ферментів: приклади та механізми дії.
- •20. Типи інгібування ферментів: зворотнє (конкурентне, неконкурентне) та незворотнє інгібування.
- •21. Регуляція ферментативних процесів. Шляхи та механізми регуляції: алостеричні ферменти; ковалентна модифікація ферментів.
- •22. Циклічні нуклеотиди (цАмф, цГмф) як регулятори ферментативних реакцій та біологічних функцій клітини.
- •23. Ензимопатії – уроджені (спадкові) вади метаболізму вуглеводів, амінокислот, порфіринів, пуринів.
- •3. Глікогенози:
- •4. Непереносність дисахаридів
- •1. Еритропоетичні порфірїі:
- •24. Ензимодіагностика патологічних процесів та захворювань.
- •25. Ензимотерапія – застосування ферментів, їх активаторів та інгібіторів в медицині.
- •26. Принципи та методи виявлення ферментів у біооб'єктах. Одиниці виміру активності та кількості ферментів.
- •27. Обмін речовин (метаболізм) - загальні закономірності протікання катаболічних та анаболічних процесів.
- •28. Спільні стадії внутрішньоклітинного катаболізму біомолекул: білків, вуглеводів, ліпідів.
- •29. Цикл трикарбонових кислот. Локалізація, послідовність ферментативних реакцій, значення в обміні речовин.
- •30. Енергетичний баланс циклу трикарбонових кислот. Фізіологічне значення реакцій цтк. Значение о6щих путей катаболизма в энерrетическом обмене.
- •31. Реакції біологічного окислення; типи реакцій (дегідрогеназні, оксидазні, оксигеназні) та їх біологічне значення. Тканинне дихання.
- •32. Ферменти біологічного окислення в мітохондріях: піридин-, флавін-залежні дегідрогенази, цитохроми.
- •33. Послідовність компонентів дихального ланцюга мітохондрій. Молекулярні комплекси внутрішніх мембран мітохондрій.
- •34. Окисне фосфорилювання: пункти спряження транспорту електронів та фосфорилювання, коефіцієнт окисного фосфорилювання.
- •35. Хеміосмотична теорія окисного фосфорилювання, атф-синтетаза мітохондрій.
- •36. Інгібітори транспорту електронів та роз’єднувачі окисного фосфорилювання.
- •37. Мікросомальне окислення: цитохром р-450; молекулярна організація ланцюга переносу електронів.
- •38. Анаеробне окислення глюкози. Послідовність реакцій та ферменти гліколізу.
- •39. Аеробне окислення глюкози. Етапи перетворення глюкози до со2 і н2о.
- •40. Окислювальне декарбоксилювання пірувату. Ферменти, коферменти та послідовність реакцій в мультиферментному комплексі.
- •4*. Гліколітична оксидоредукція: субстратне фосфорилювання та човникові механізми окислення гліколітичного надн.
- •41. Порівняльна характеристика біоенергетики аеробного та анаеробного окислення глюкози, ефект Пастера.
- •42. Фосфоролітичний шлях розщеплення глікогену в печінці та м'язах. Регуляція активності глікогенфосфорилази.
- •43. Біосинтез глікогену: ферментативні реакції, фізіологічне значення. Регуляція активності глікогенсинтази.
- •44. Механізми реципрокної регуляції глікогенолізу та глікогенезу за рахунок каскадного цАмф-залежного фосфорилювання ферментних білків.
- •45. Роль адреналіну, глюкагону та інсуліну в гормональній регуляції обміну глікогену в м'язах та печінці.
- •46. Генетичні порушення метаболізму глікогену (глікогенози, аглікогенози).
- •47. Глюконеогенез: субстрати, ферменти та фізіологічне значення процесу.
- •48. Глюкозо-лактатний (цикл Корі) та глюкозо-аланіновий цикли.
- •49. Глюкоза крові (глюкоземія): нормоглікемія, гіпо- та гіперглікемії, глюкозурія. Цукровий діабет - патологія обміну глюкози.
- •50. Гормональна регуляція концентрації та обміну глюкози крові.
- •51. Пентозофосфатний шлях окислення глюкози: схема процесу та біологічне значення.
- •52. Метаболічні шляхи перетворення фруктози та галактози; спадкові ензимопатії їх обміну.
- •53. Катаболізм триацилгліцеролів в адипоцитах жирової тканини: послідовність реакцій, механізми регуляції активності тригліцеридліпази.
- •54. Нейрогуморальна регуляція ліполізу за участю адреналіну, норадреналіну, глюкагону та інсуліну).
- •55. Реакції окислення жирних кислот (β-окислення); роль карнітину в транспорті жирних кислот в мітохондрії.
- •56. Окислення гліцеролу: ферментативні реакції, біоенергетика.
- •57. Кетонові тіла. Реакції біосинтезу та утилізації кетонових тіл, фізіологічне значення.
- •58. Порушення обміну кетонових тіл за умов патології (цукровий діабет, голодування).
- •59. Біосинтез вищих жирних кислот: реакції біосинтезу насичених жирних кислот (пальмітату) та регуляція процесу.
- •60. Біосинтез моно- та поліненасичених жирних кислот в організмі людини.
- •61. Біосинтез триацилгліцеролів та фосфогліцеридів.
- •62. Метаболізм сфінголіпідів. Генетичні аномалії обміну сфінголіпідів-сфінголіпідози.
- •63. Біосинтез холестеролу: схема реакцій, регуляція синтезу холестеролу.
- •64. Шляхи біотрансформації холестерину: етерифікація; утворення жовчних кислот, стероїдних гормонів, вітаміну d3.
- •65. Циркуляторний транспорт та депонування ліпідів у жировій тканині. Ліпопротеїнліпаза ендотелію.
- •66. Ліпопротеїни плазми крові: ліпідний та білковий (апопротеїни) склад. Гіпер-
- •67. Патології ліпідного обміну: атеросклероз, ожиріння, цукровий діабет.
- •68. Пул вільних амінокислот в організмі: шляхи надходження та використання вільних амінокислот в тканинах.
- •69. Трансамінування амінокислот: реакції та їх біохімічне значення, механізми дії амінотрансфераз.
- •70. Пряме та непряме дезамінування вільних l-амінокислот в тканинах.
- •71. Декарбоксилювання l -амінокислот в організмі людини. Фізіологічне значення утворених продуктів. Окислення біогенних амінів.
- •72. Шляхи утворення та знешкодження аміаку в організмі.
- •73. Біосинтез сечовини: послідовність ферментних реакцій біосинтезу, генетичні
- •74. Загальні шляхи метаболізму вуглецевих скелетів амінокислот в організмі людини. Глюкогенні та кетогенні амінокислоти.
- •75. Біосинтез та біологічна роль креатину і креатинфосфату.
- •76. Глутатіон: будова, біосинтез та біологічні функції глутатіону
- •77. Спеціалізовані шляхи метаболізму циклічних амінокислот - фенілаланіну, та тирозину.
- •78. Спадкові ензимопатії обміну циклічних амінокислот - фенілаланіну та тирозину.
- •79. Метаболізм порфіринів: будова гему; схема реакцій біосинтезу протопорфірину IX та гему.
20. Типи інгібування ферментів: зворотнє (конкурентне, неконкурентне) та незворотнє інгібування.
Залежно від характеру змін, що відбуваються в молекулі ферменту, розрізняють: 1) оборотне інгібування, що описується таким рівнянням взаємодії ферменту з інгібітором І: 2) необоротне інгібування:Оборотне інгібування ферментів, залежно від механізму взаємодії ферменту з інгібітором, поділяється на конкурентне та неконкурентне.Конкурентне інгібування спричиняють ліганди, що за своєю хімічною структурою близькі до субстрату і взаємодіють із тим самим активним центром на молекулі ферменту, що і субстрат, утворюючи комплекс ЕІ: Класичним прикладом конкурентного інгібітора є малонова кислота яка про тидіє зв'язуванню активним центром ферменту сукцинатдегідрогенази справжнього субстрату - бурштинової кислоти (сукцинату). Конкурентне інгібування викликають різні антиметаболіти, тобто сполуки, близькі за будовою до справжніх клітинних метаболітів: антивітаміни; речовини, близькі до амінокислот, пуринових та піримідинових основ і нуклеотидів. У зв'язку з високою біологічною активністю деякі антиметаболіти застосовують як
антибактеріальні засоби (сульфаніламіди, антибіотики), протипухлинні препарати. Конкурентне інгібування ферменту можна перебороти за рахунок підвищення концентрації субстрату в інкубаційному середовищі. Неконкурентні інгібітори не мають структурної подібності до субстрату. Вони реагують з іншими, відмінними від активних центрів, ділянками на молекулі ферменту і можуть зв'язуватися не тільки з вільним ферментом, а й із фермент-субстратним комплексом: . Приєднання неконкурентного інгібітора до ферменту зменшує його активність (максимальну швидкість реакції (V ), але не впливає на спорідненість ферменту із субстратом. Неконкурентними інгібіторами є іони важких металів (Cu2+, Hg2+, Ag+) та їх похідні, що оборотно зв'язуються із SH-групами цистеїну в молекулах ферментів.
Необоротне інгібування ферментів - процес, що відбувається внаслідок руйнування або необоротної хімічної модифікації однієї чи декількох функціональних груп ферменту. Необоротні інгібітори мають властивості клітинних отрут. Прикладом такої модифікації молекули ферменту є дія алкілуючих агентів (зокрема, йодацетаміду), що необоротно реагують із каталітично активними SH-групами:
Практично важливим прикладом необоротного інгібування ферменту шляхом ковалентного зв'язування інгібітора з активним центром є вплив фосфорорганічних сполук (ФОС) на активність ферменту ацетилхолінестерази (АХ-естерази). Препарати ФОС є високотоксичними отрутами відносно комах (пестициди) та теплокровних тварин, механізм антихолінестеразного ефекту яких полягає у взаємодії з ОН-групою серину в активному центрі ферменту.
21. Регуляція ферментативних процесів. Шляхи та механізми регуляції: алостеричні ферменти; ковалентна модифікація ферментів.
Існують два принципових шляхи регуляції інтенсивності, або швидкості біохімічних ферментативних реакцій:
А - через зміну каталітичної активності ферменту.
Б - через зміну кількості ферменту (або ферментів), що визначають перебіг ферментативного процесу.
А. Перший шлях регуляції передбачає наявність у ферментному пулі клітини спеціальних регуляторних ферментів, які містяться звичайно на головних, ключових ланках метаболізму. Цей шлях забезпечує термінову адаптацію ферментного апарату організму і реалізується протягом декількох секунд або хвилин - механізм "швидкого реагування".
Існують чотири основних механізми регуляції каталітичної активності ферментів (L. Stryer, 1995):
1. Алостерична регуляція активності ферментів.
2. Регуляція активності ферментів за рахунок їх ковалентної модифікації.
3. Активація ферментів шляхом обмеженого протеолізу.
4. Активація та гальмування активностей ферментів за допомогою особливих регуляторних білків.
Алостеричні ферменти - це різновид регуляторних ферментів, що, крім активного центру, мають додатковий регуляторний (алостеричний) центр, з яким взаємодіють алостеричні регулятори (ефектори, модулятори). Алостеричні ефектори можуть бути як позитивними, тобто такими, що збільшують каталітичну активність ферменту (алостеричні активатори), так і негативними, тобто такими, що її гальмують (алостеричні інгібітори). За своєю молекулярною будовою алостеричні регуляторні ферменти складаються, як правило, з декількох поліпептидних ланцюгів, тобто мають четвертинну структуру. Активний та регуляторний (алостеричний) центри локалізуються на різних білкових субодиницях - каталітичній ті регуляторній, відповідно. Модифікація каталітичної активності такого ферменту здійснюється шляхом передачі на каталітичні субодиниці конформаційних змін із регуляторних субодиниць, які відбуваються в останніх після взаємодії з лігандами - ефекторами.
Ковалентна модифікація ферментів. Постсинтетична ковалентна модифікація ферментних білків є одним із поширених механізмів контролю за перебігом метаболічних процесів. Шляхами такої модифікації є оборотне фосфорилування-дефосфорилування (найбільш поширений механізм
регуляції), метилування, аденілування, АДФ-рибозилування білків-ферментів.
Б. Другий шлях регуляції є механізмом довготривалої адаптації ферментного апарату. Для його включення і повної реалізації необхідно декілька годин або діб.