17. Сутність, структура та закономірності розвитку світового господарства.Форми міжнародних економічних відносин.

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Сучасне світове господарство - складна економічна система, що виникає в процесі діалектичної взаємодії національних господарств, інтеграційних економічних угрупо-вань та наднаціональних економічних організацій світу і розвивається на основі зрос-таючої інтернаціоналізації продуктивних сил у формі міжнародних економічних відно-син, цілісність якому (господарству) надає наднаціональний господарський механізм.

До світових економічних організацій належать окремі спеціалізовані об'єднання ООН (наприклад, Комісія ООН з питань народонаселення, що займається проблемами демографії та демографічної статистики в міжнародному масштабі; Міжнародна організація праці, яка спрямовує свої зусилля на поліпшення умов праці, регламентацію робочого часу, боротьбу з безробіттям та ін.) та галузеві економічні об'єднання в межах ООН (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Всесвітня організація охорони здоров'я та ін.), Світова організація торгівлі тощо.

Для світового господарства, як єдиної цілісної системи, властиві й свої специфічні закономірності Насамперед - це тенденція до інтернаціоналізації господарського життя, яка протистоїть тенденції до національного відокремлення. З розвитком світового господарства перша тенденція бере верх над другою: неухильно зростає зовнішньоторговельний оборот усіх країн, збільшуються масштаби міжнародного руху капіталу, швидко зростають обсяги виробництва на закордонних філіях ТНК, все більше переплітається міжнародна діяльність великих банків і т. д.

Важливою закономірністю сучасного світового господарства с нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі Так, сучасне світове господарство чітко поділяється на дві історичні спільноти: "високорозвинутий центр" і "периферія, що розвивається".

Форми МЕВ — міжнародна торгівля; міжнародна міграція капіталу; трудова міграція між країнами; валютні відносини і розрахунки; міжнародні економічні інтеграційні процеси, науково-технічне співробітництво країн.

Міжнар. торгівля є провідною формою МЕВ. Міжн. торгівля являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими нац-ними госп-вами.

Міжнар. рух капіталу – його переміщення між країнами світу в пошуках більш вигідної сфери прикладення.

Міжнар. міграція роб. сили – процес її стихійного чи організованого переміщ в межах нац або міжнар ринків праці, зумовл характером вир відносин, дією ек. законів.

Міжнар. валютні відносини є специф. формою МЕВ: вони, з одного боку, забезп норм. реалізацію інших форм МЕВ, а з ін боку, мають власні механізми саморозвитку.

18.Міжнародна економічна інтеграція та глобалізація. Сутність та шляхи вирішення глобальних проблем.

Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн. Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав.

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі. Глобалізація – це складний багатогранний процес, який поширюється на всі явища суспільного розвитку пов'язаний з поглибленням інтернаціоналізації світової економіки, зростанням взаємозалежності національних держав, умовлених прискореним рухом міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, високих технологій.

Глобалізація має такі характерні риси:

1. Пов'язана з переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку.

2. Означає якісно новий стан взаємозв’язків у економіці, політиці, екології на основі підвищення мобільності капіталу, робочої сили, інформації, ідей у світовому масштабі.

3. Втілюється у зростаючій взаємозалежності країн світу в результаті інтенсифікації міжнародних переміщень товарів, послуг, міжнародних потоків капіталу, швидкої та широкої дифузії технологій.

4. Потребує спільних зусиль урядів держав і міжнародних організацій, регулювання на світовому рівні.

Існують такі рівні глобалізації:

1. Світовий – це посилення економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх господарських комплексів та економічних систем.

2. Окремі країни – це зростання відкритості економіки, її інтегрованості у світову господарську систему.

3. Галузевий – це зростання взаємозалежності конкурентоспроможності в інших країнах.

4. Окремих компаній – це розвиток і поширення глобальних корпорацій і стратегічних альянсів як головних суб’єктів багатонаціонального виробництва, зорієнтованих на всесвітні джерела постачання та ринки збуту.

5. Сировинна, енергетична, продовольча ті інші проблеми для людства не є новими, новими для сучасного етапу розвитку є їхній глобальний характер, оскільки вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав та народів, виступають потужним чинником взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових рис.

6. Загострення конфліктів різного характеру і масштабу, створення глобальної мережі і злочинного бізнесу, міжнародного тероризму.

Глобальні проблеми  - це проблеми пов’язані з природними, природно антропогенними, та антропогенними явищами, що виникли у процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загальнопланетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами їх вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства.

Головною передумовою успішного вирішення глобальних проблем є розгляд їх у взаємопов’язаній цілісності, тісному переплетінні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів, зокрема:

- Парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку людства;

- Переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;

 Досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в ХХІ столітті.

- Синтез, взаємозбагачення та доповнення оцінок. Стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами.

- Об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення  важливості та невідкладності розв’язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Екологічна криза – це незворотні антропогенні зміни екосистеми, глобальне порушення природної рівноваги й деградації природного середовища, яке втрачає здатність до відтворення, асиміляції та саморегулювання. Основні сфери міжнародної співпраці у вирішенні глобальних проблем:

- Реалізація спільних проектів і програм;

- Передання технологій;

- Виділення кредитів;

- Участь у видобуванні та формування перерозподілі природних ресурсів;

- Реформування системи ціноутворення на світові природні ресурси;

- Надання країнам, що розвиваються, доступу на світовий ринок;

- Загальнопланетарні та регіональні угоди під егідою ООН та інших міжнародних організацій.