23./ Із народної думи про марусю богуславку

... То на святий празник, роковий день Великдень,

Став пан турецький до мечеті від'їжджати,

Став дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати.

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Добре дбає,-

До темниці приходжає,

Темницю відмикає,

Всіх козаків,

Бідних невольників,

На волю випускає

І словами промовляє:

«Ой козаки,

Ви, біднії невольники!

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте,

Тільки прошу я вас, одного города Богуслава

не минайте,

Моєму батьку й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,

Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

З неволі не викупає,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась

Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!»

Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невольників,

З тяжкої неволі,

З віри бусурменської,

На ясні зорі,

На тихі води,

У край веселий,

У мир хрещений!..

Народні думи, пісні, балади. –

К., 1970. – C.43-4S.

24./ Про боротьбу повсталих селян і козаків

НА ЧОЛІ З С. НАЛИВАЙКОМ ПРОТИ ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКИХ ВІЙСЬК у 1596 р.

...Козаки отаборились у чотири ряди возів та візків і навколо влаштували рів і вал, аж возів видно не було; в брамах насипали високі горби, на яких мали гармати, а потім посеред табору збудували високі зруби і між ними, землю насипали, щоб з них далі влучали гармати. Отже, нашим важко було заподіяти їм щось штурмом. Вони лише на них нападали і звідусіль їм дошкуляли, так що ні худоби, ні коней не могли вони нікуди на випас випустити і через те дохли з голоду. Також заходили з нами постійно в сутички, в яких нашим непогано доводилося, дарма що під своїм табором накопали вони в полі проти нас густо ями і в них піших з мушкетами посадили...

Було це 7 того ж місяця червня; другого дня на світанку мали вони намір на них ударити. Тоді козаки, неминучу загибель свою бачачи, почали з перших кондицій, які подав їм гетьман, і хотіли видати проводирів своїх – Шаулу, Шостака та Наливайка. Але Наливайко, помітивши це, почав з полком своїм чинити їм опір; потім майже на присмерку зчинився серед них великий гамір, аж у нашому обозі було чути. Тому наші всі, на коней посідавши, табір оточили і вдарили в сурми та в бубни, щоб той зрадник Наливайко не втік. Проте наші були вже наготові рушити на штурм того ж вечора і теж уже наступали на табір, але козаки , схопивши Наливайка в рові при спробі втекти, видали його і самі привели до гетьмана; другого дня хотіли вони видати й інших, а також віддати гармати й хоругви, скласти зброю і принести присягу, аби їх від страти звільнили. Та коли не схотів гетьман їм обіцяти, що ніхто, де б він не пізнав свого підданця, не забере його, то вони відмовились і казали, що воліють боронитись до останньої краплі крові. Гетьман теж казав: «Бороніться». Наші одразу кинулись на них, так що не змогли вони ні вишикуватися, ні взятися до зброї Рубали їх немилосердно, так що на протязі милі або більше лежав труп на трупові. Всіх же їх було в таборі, з черню й жінками, до десяти тисяч, з яких врятувалося з Кремпським не більше тисячі...

Наливайка гетьман наказав закувати і послав до короля; приставив його Петро Порембський, піший ротмістр герба Корничі, до Варшави разом з шістьма іншими ватажками, яких швидко потім скарали. А Наливайка тримали аж до сейму, і він в багатьох лиходійських справах признався. Після сейму відтяли йому голову, а після цього четвертували і труп по шматках розвішали.

Хрестоматія з історії Української

PCP. – Т. І. – С. 170-171.