- •3./ Прокопій кесарійський про війну з готами
- •4./ Розселення слов'ян, їхні заняття та побут
- •3./ «Повість временних літ» про заснування києва і княжіння кия
- •6./ Княжіння олега в києві і приєднання древлян, сіверян, уличів, радимичів й тиверців до київської русі
- •7./ Договір київського князя олега з греками
- •8./ Історичний портрет князя олега
- •11./ Похід київського князя святослава на греків
- •12./ Початок князювання володимира у києві
- •13./ Походи київського князя володимира
- •14./ Вибір володимиром віри
- •15./ Похід володимира на корсунь. Охрещення володимира
- •16./ Хрещення русі (988 р.)
- •17./ Заходи князя володимира з розвитку освіти
- •20./ Похід ярослава на святополка і початок його князювання в києві
- •21./ Діяльність київського князя ярослава мудрого щодо поширення освіти в київській русі
- •11./ Розгром ярославом мудрим печенігів під києвом (1036 р.)
- •23./ Смерть ярослава мудрого і його заповіт.
- •24./ Міжусобна війна князів ізяслава, святослава і всеволода ярославичів проти князя полоцького всеслава брячиславича
- •25./ Напад половців на руську землю. Перемога святослава над половцями
- •26./ Розбрат між ярославичами
- •27./ Напади половців на київ і переяславщину. Перемога половців князями – київськимсвятополком і переяславським володимиром мономахом (1096 р.)
- •28./ З'їзд князів у любечі щодо міжкнязівських відносин (1097 р.)
- •29./ Княжий з'їзд в долобську.
- •30./ Спільний похід дружин руських князів
- •31./ Навала татаро-монгольських завойовників на київську русь (1238 р.)
- •32./ Героїчна боротьба киян проти
- •33./ Поїздка князя данила романовича до
- •34./ Із «поучення дітям» володимира мономаха
- •35./ Із «слова о полку ігоревім»
- •37./ З «книги країн» (X ст.)
- •4./ З грамоти польського короля сигізмунда і
- •5./ З рішення люблінського сейму 1569 р.
- •8./ Про захоплення польськими магнатами
- •9./ З листа брацлавської шляхти королю
- •10./ Про становище селян україни в першій
- •11./ Характеристика української шляхти
- •12./ Із записок іноземного дипломата
- •13./ Відомості про україну дипломата
- •14./ Про звичаї запорозького низового товариства
- •15./ Військові ради запорозьких козаків та поділ угідь
- •16./ Про закони запорозьких козаків у малоросії та злочини, які вони вважали за найгірші
- •17./ Легенда про походження запорожців
- •18./ Чумаки і запорозька сторожа у степу
- •19./ Про початок турецько-татарської агресії
- •20./ Дмитро байда-вишневецький в боротьбі
- •22./ Про славетного гетьмана п. Конашевича-сагайдачного
- •23./ Із народної думи про марусю богуславку
- •24./ Про боротьбу повсталих селян і козаків
- •25./ Із промови волинського українського
- •26./ Про хотинську битву (1621 р.)
- •27./ Із куруківської угоди між представниками польського уряду і запорозькими козаками (1625 р.)
- •28./ З ординації 1638 р.
- •29./ Про видання біблії князем костянтином
- •30./ Про київського митрополита п. Могилу
- •31./ Про шкільну освіту в козацькі часи
- •3./ З універсалу б. Хмельницького із закликом до українського народу до повстання (1648 р.)
- •4./ З листа б. Хмельницького до коронного
- •5./ З літопису гадяцького полковника г. Грабянки
- •6./ З листа богдана хмельницького до царя
- •11./ • Із зборівського договору (1649 p.).
- •15./ Із рішення земського собору 1 жовтня 1654 р.
- •16./ Павло алепський про освіту в україні в XVII ст.
- •17./ З листа богдана хмельницького до князя
- •18./ Універсал богдана хмельницького про висилку на допомогу юрію ракоці козацького війська (1656 р.)
- •19./ Лист богдана хмельницького до князя
- •20./ З листа богдана хмельницького до шведського короля карла густава про дружбу (1656 р.)
- •21./ Зі статті м. Грушевського «250 літ»
- •22./ Із гадяцького трактату (1658 р.)
- •1./ Із звернення і. Мазепи до війська і народу (1708 р.)
- •2./ З листа французького дипломата жана балюза
- •3./ Із спогадів вейге (і пол. XVIII ст.)
- •6./ З угоди та конституції п. Орлика (1712 р.)
- •7 З «виводу прав україни» п. Орлика (1712 р.)
- •8./ Із листа французького дипломата де монті
- •9./ З універсалу гетьмана к. Розумовського
- •12./ З указу катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення малоросійської колегії (1764 р.)
- •13./ З таємної настанови катерини II
- •14./ З маніфесту катерини II про ліквідацію
5./ З літопису гадяцького полковника г. Грабянки
З цими вістями козаки від татар повернулися, прочули про них по всій Україні і возрадувалися як ізбавлєнію господньому люду всьому від неволі лядської. І щодень воїнство козацьке множилося і росло. Дізнався про те коронний гетьман Павло Потоцький і наказав усім польським воїнам та козакам реєстровим і полководцям Хмельницького зловити, але господь не поміг йому. Тоді він через деякий час прийшов з силою великою до міста українського Черкас, та змушений був зазимувати в ньому. Коли ж зима минула і під сонячним теплом Дніпро та інші ріки скресли, він, щоб скоріше Хмельницького зловити, прийнявши присягу, наказав реєстровим козакам під проводом Барабаша рушати вниз по Дніпру човнами, а в човни ж до них посадив ще й німецьку піхоту і сина свого Степана, з комісаром козацьким, а разом з ними шість тисяч коронного війська, опріч козаків, полем вирядив, наказавши їм просто на Запорожжя до Січі прямувати і, перепинивши Хмельницького, нищити його з загонами дощенту, або як зайців по полю розігнати, і ту перемогу та славу хотів сину своєму приписати. А самі ж гетьмани з коронними військами, із військовим обозом і піхотою повагом путівцями простували, на лихо-біду не сподіваючись. Проте Хмельницький, не чекаючи, коли військо коронне до Запорожжя дійде і, вирішивши поновити давню славу козацьку, коли ті свою силу в лугах-заплавах черпали, як воїн хоробрий вирушив в поле під Жовті Води, чигаючи на добрий улов для себе і не на силу, а на господню ласку уповаючи. Та перш ніж обидва походи зійшлися, послав Хмельницький до реєстрових козаків Ганжу, особливого посланця, і наказав розповісти їм про свою силу, про татар і звернутися до них з такими словами: «Чию кров йдете проливати? Чи не братів своїх? Чи ж у нас не одна мати – Україна? За кого вам випадає стояти? За костьоли? Чи за храми господні, що породили і ростили нас від дня хрещення? Чи ви короні польській допомогти хочете, яка неволею за вашу мужність відплатила, чи матері своїй Україні, яка волею вас обдарувати воліє?» Прослухали все це козаки і всі шість тисяч, як одне серце і дума єдина, повстали. І щонайперше Філон Джечелий свого гетьмана Барабаша сонного списом пронизав, бо він ляхам допомагав. А потім всю старшину та полководців-ляхів з корогвами у Дніпрі потопили, а самі з драгунами німецькими, що разом з ними човнами пливли, рушили Хмельницькому на підмогу... Козаки з комісаром, що при війську коронному залишилися, а також драгуни польські, що були в німецькій одежі та строях, великим загоном відділилися від ляхів і, зрадивши їх, перейшли до Хмельницького. Спостерігаючи все це, Хмельницький зрадів невимовно і так звернувся: «Браття, славні молодці війська запорозького! Пробила година, візьміть зброю і щит віри вашої, закличте на допомогу господа і не лякайтеся пихатої сили ляхів, не бійтеся хижості та страховиськ з шкір леопардових та з пір'я страусового; згадайте давніх воїнів українських, котрі хоч і невірні були, та все ж своєю відвагою на всіх страх наганяли. З того ж тіста й ви зліплені. Синове воїнів хоробрих, явіть мужність свою. І вам во віки віків славу (з повеління господнього) запишуть, хай надія на Бога не посрамить вас!» Коли отак Хмельницький військо козацьке підготував хоробро стати до бою з ляхами, генерал Степан, син Потоцького, опинившись немов у пастці між козаками й татарами, послав служку Яська з листом до батька і провістив недалеку біду. Та посланця татари зловили, привели до лав козацьких й передали і посла і листа того, і звістку ту, що в нім сповіщалася, і розпочалася битва, розгулялась січа великая. Тільки ляхи забачили, що сила їх знемагає, як кинулися навтьоки; правда, Потоцький почав умовляти, що краще в бою, як подобає воїну, загинути, аніж, кинувшись тікати, уподобитися переполоханим вівцям і стати здобиччю звіреві-супротивнику. Відгукнулися ляхи на ті слова і почали, як снопи, валиться під ударами мечів, а тут ще линула злива і замочила вогнепальну зброю так, що вкрай знесилені, вони змушені були прийняти оборонні порядки і рушити на Княжий байрак, до міст направляючись; та Хмельницький, виславши наперед козацьку піхоту, наказав у Княжому байраці покопати рови. І ось дійшов табір польський до ровів, втратив лад, а татари й козаки на обоз напали і розгромили, навіть сам Потоцький, двічі кулею влучений, загинув, а все військо польське в полон потрапило... Сталося все те року 1648 у травні місяці числа 2.
...Коли Марко Гдешинський розповів гетьману Потоцькому про розгром та загибель війська ляшського, описав, як козаки й татари (кого мечем забивши, а кого в неволю взявши) над поляками гору взяли і як, замість булави в руки заступ давши, смерть самого генерала Потоцького, сина його, тріумфують, то жахнувся гетьман Потоцький і польний Калиновський, а також і всі полководці та воїнство від страху заніміли, поникли, як трава або цвіт на морозі, коли після зимної ночі сонце засіяє... Зібралися вони на раду й почали думати, як би біду-лихо оминути; і на тій раді порішили йти на Корсунь, щоб ближче до Польського краю бути і, при потребі, скоріше допомогу зібрати.
...Якраз отоді і взяли ляхи якогось козака й привели до гетьмана, а той і почав випитувати про силу татарську та козацьку. Бранець, будучи від природи кмітливим та хитрим, а може й самим Хмельницьким підмовлений, сказав, що татар тільки з Тугай-беєм тисяч п'ятдесят і що скоро й сам хан з усією силою прийде, а козаків багато – без ліку... Порадились вони й порішили пробиватися усім табором; та і тут взяли козака дорогу показувати... Хмельницький же вислав вперед шеститисячний загін козаків, вони перекопали дорогу ляхами, зробили завали, а самі засіли у тих закопах. Нічого не знаючи про засідку, поляки пішки простують собі своєю дорогою, вози позад полишивши – одні на горі, а інші в болоті, а тим часом козаки і татари налетіли і обоз розгромили. Бачачи все те з своїм військом на лівому фланзі, Калиновський сильно розгнівився, та коли і його поранило, змирився з поразкою і запросив миру та молив, щоб йому життя залишили. Всі ж останні кинулися навтьоки, і козаки й татари по полю їх, як снопи, клали, бо ж їхні слуги, що коней тримали та за цілістю панських голів пильнували, вже тільки про себе дбали, на їхніх коней сідали та чимдуж утікали. Проте і їх селяни в лісі ловили, тут і всі інші польські полководці козаків та татар просили про милість. І воздавши хвалу господу, козаки забрали багатства польські, а татари забрали бранців...
Літопис гадяцького полковника
Григорія Грабянки. – К., 1992,
С. 40-43.