- •3./ Прокопій кесарійський про війну з готами
- •4./ Розселення слов'ян, їхні заняття та побут
- •3./ «Повість временних літ» про заснування києва і княжіння кия
- •6./ Княжіння олега в києві і приєднання древлян, сіверян, уличів, радимичів й тиверців до київської русі
- •7./ Договір київського князя олега з греками
- •8./ Історичний портрет князя олега
- •11./ Похід київського князя святослава на греків
- •12./ Початок князювання володимира у києві
- •13./ Походи київського князя володимира
- •14./ Вибір володимиром віри
- •15./ Похід володимира на корсунь. Охрещення володимира
- •16./ Хрещення русі (988 р.)
- •17./ Заходи князя володимира з розвитку освіти
- •20./ Похід ярослава на святополка і початок його князювання в києві
- •21./ Діяльність київського князя ярослава мудрого щодо поширення освіти в київській русі
- •11./ Розгром ярославом мудрим печенігів під києвом (1036 р.)
- •23./ Смерть ярослава мудрого і його заповіт.
- •24./ Міжусобна війна князів ізяслава, святослава і всеволода ярославичів проти князя полоцького всеслава брячиславича
- •25./ Напад половців на руську землю. Перемога святослава над половцями
- •26./ Розбрат між ярославичами
- •27./ Напади половців на київ і переяславщину. Перемога половців князями – київськимсвятополком і переяславським володимиром мономахом (1096 р.)
- •28./ З'їзд князів у любечі щодо міжкнязівських відносин (1097 р.)
- •29./ Княжий з'їзд в долобську.
- •30./ Спільний похід дружин руських князів
- •31./ Навала татаро-монгольських завойовників на київську русь (1238 р.)
- •32./ Героїчна боротьба киян проти
- •33./ Поїздка князя данила романовича до
- •34./ Із «поучення дітям» володимира мономаха
- •35./ Із «слова о полку ігоревім»
- •37./ З «книги країн» (X ст.)
- •4./ З грамоти польського короля сигізмунда і
- •5./ З рішення люблінського сейму 1569 р.
- •8./ Про захоплення польськими магнатами
- •9./ З листа брацлавської шляхти королю
- •10./ Про становище селян україни в першій
- •11./ Характеристика української шляхти
- •12./ Із записок іноземного дипломата
- •13./ Відомості про україну дипломата
- •14./ Про звичаї запорозького низового товариства
- •15./ Військові ради запорозьких козаків та поділ угідь
- •16./ Про закони запорозьких козаків у малоросії та злочини, які вони вважали за найгірші
- •17./ Легенда про походження запорожців
- •18./ Чумаки і запорозька сторожа у степу
- •19./ Про початок турецько-татарської агресії
- •20./ Дмитро байда-вишневецький в боротьбі
- •22./ Про славетного гетьмана п. Конашевича-сагайдачного
- •23./ Із народної думи про марусю богуславку
- •24./ Про боротьбу повсталих селян і козаків
- •25./ Із промови волинського українського
- •26./ Про хотинську битву (1621 р.)
- •27./ Із куруківської угоди між представниками польського уряду і запорозькими козаками (1625 р.)
- •28./ З ординації 1638 р.
- •29./ Про видання біблії князем костянтином
- •30./ Про київського митрополита п. Могилу
- •31./ Про шкільну освіту в козацькі часи
- •3./ З універсалу б. Хмельницького із закликом до українського народу до повстання (1648 р.)
- •4./ З листа б. Хмельницького до коронного
- •5./ З літопису гадяцького полковника г. Грабянки
- •6./ З листа богдана хмельницького до царя
- •11./ • Із зборівського договору (1649 p.).
- •15./ Із рішення земського собору 1 жовтня 1654 р.
- •16./ Павло алепський про освіту в україні в XVII ст.
- •17./ З листа богдана хмельницького до князя
- •18./ Універсал богдана хмельницького про висилку на допомогу юрію ракоці козацького війська (1656 р.)
- •19./ Лист богдана хмельницького до князя
- •20./ З листа богдана хмельницького до шведського короля карла густава про дружбу (1656 р.)
- •21./ Зі статті м. Грушевського «250 літ»
- •22./ Із гадяцького трактату (1658 р.)
- •1./ Із звернення і. Мазепи до війська і народу (1708 р.)
- •2./ З листа французького дипломата жана балюза
- •3./ Із спогадів вейге (і пол. XVIII ст.)
- •6./ З угоди та конституції п. Орлика (1712 р.)
- •7 З «виводу прав україни» п. Орлика (1712 р.)
- •8./ Із листа французького дипломата де монті
- •9./ З універсалу гетьмана к. Розумовського
- •12./ З указу катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення малоросійської колегії (1764 р.)
- •13./ З таємної настанови катерини II
- •14./ З маніфесту катерини II про ліквідацію
30./ Про київського митрополита п. Могилу
... Ім'я Могили належить до стародавніх знатних родів молдавських. У кінці XVI століття при допомозі польського гетьмана Яна Замойського один із Могил, Ієремія, зробився господарем молдавським, а в 1602 р. брат його Симеон – господарем валаським. У 1609 р. Симеон став також господарем і Молдавії, але ненадовго. Спершу він поступився господарством небожеві своєму, Костянтину, а потім турки позбавили цей рід господарства. Могили змушені були шукати пристанища в Польщі. Син Симеона, Петро, навчався, як кажуть, у Парижі, потім був на військовій службі у Польщі, а 1625 р. постригся в Печерській лаврі, ще не досягши 30 літ од роду. Вступ у чернече звання особи такої знатної і до того ж такої, що перебувала в породичанні з могутніми польськими домами, надавав підтримки православній справі...
Призначення Петра Могили митрополитом у Києві викликало надзвичайне захоплення. Учні братського училища складали йому гімни й панегірики... Друкарі піднесли віршовану брошуру, яку вони надрукували під назвою «Євфонія веселобремяча», а київські міщани спільно з козаками і православними духовними в пориві захоплення кинулися однімати в уніатів стародавню святиню руську – Софійський собор. Уніатський митрополит Йосиф Вініамин Рутський проживав не в Києві, а у Вільні. Софійський собор стояв порожній, богослужіння в ньому не відправлялося, а ключі зберігалися у шляхтича Корсака... Кияни на чолі з Баляскою, Веремієнком і слюсарем Биковцем натовпом з п'ятисот чоловік кинулися на будинок Корсака. Пан був відсутній; в домі залишалася його мати, в якої були в той час гості. Кияни зажадали ключів од собору. Пані Корсакова не дала ключів. Тоді кияни оголосили, що самі знайдуть ключі, кинулися до собору, відбили колодки, якими замикався собор, виламали двері, відлупцювали тих, котрі хотіли стати їм на заваді, забрали ризницю й посуд і відвезли в лавру до митрополита... Разом із церквою св. Софії кияни тоді ж оволоділи дерев'яною церквою св. Миколая, на місці Десятинної, і стародавніми стінами церкви св. Василія, побудованої св. Володимиром на Перуновому пагорбі.
Першою турботою митрополита було привести церкву св. Софії в благоліпний вигляд і освятити її для богослужіння; він називав її «єдиною прикрасою православного народу, главою і матір'ю всіх церков». Петро Могила старався відновити стародавню святиню Києва і разом з тим оживити в народі спогади давнини. Таким чином він відновив церкву св. Василія; з руїн Десятинної церкви збудував нову кам'яну церкву, при тому під час проведення робіт знайшов у землі гріб св. Володимира й поставив голову його в Печерському монастирі для поклоніння, відновив також церкву Спаса на Берестові.
З особливою любов'ю ставився він до Софійського собору, хоча жив постійно в Печерській лаврі, залишаючись її архімандритом...
Більше всього Могила зосередив свою діяльність на київській колегії. Одразу ж по вступові своєму в сан митрополита Могила перетворив київську братську школу на колегію, заснував іще школу у Вінниці, завів при Київському братстві монастир та друкарню і підпорядкував їх київському митрополитові. Це було порушенням ранішого розпорядження патріарха Феофана, за яким Київське братство з Богоявленською церквою підлягало самому патріархові; але це порушення виправдовувалося здійсненими змінами: заснуванням монастиря і перетворенням школи на колегію, нарешті, й тим, що колегія і монастир утримувалися головним чином коштом Петра Могили. Сам монастир заснований був зовсім на особливих засадах, ніж інші монастирі: він мав тісний зв'язок з колегією; в ньому перебували тільки ті ченці, які були наставниками: усіх їх було взято з Печерської лаври. На утримання братської колегії і монастиря Могила приписав дві лаврські волості, подарував колегії власне своє село Позняківку і, крім того, постійно давав поміч грішми на будівлі і на підтримку вчителям та учням. За його прикладом і переконаннями записана в братство шляхта помагала колегії різними пожертвуваннями...
Мета київської колегії була переважно релігійна: потрібно було виховати покоління вчених і знаючих духовних осіб, а так само й мирських людей, які могли б свідомо бачити правоту східної церкви і за своєю освітою стати врівень з тими, у борні з якими довелося б їм захищати права своєї церкви з допомогою закону і розмірковувань. Але в Польщі, як ми вказували, питання віри тісно зв'язувалися з питаннями національності; поняття про католика зливалося з поняттям про поляка, як з іншого боку, поняття про православного – з поняттям про руського; і тому завданням колегії неминуче стала підтримка і відродження руської народності...
Костомаров М. І. Галерея портретів. –
К., 1993. – С. 112, 115, 119.