27,Розвиток архітектури та інших видів мистецтва в Україні у XIV-XVII ст.

Найбільше пам'яток культури XIV — поч. XVII ст. збереглося в Західній Україні, оскільки її менше спустошили монголо-татарські орди. У творчості тодішніх різьбярів і скульпторів переважала релігійна тематика, в якій яскраво проявлявся дух непокори іноземним поневолювачам. Митці найчастіше зображали в кам'яних, мідних та дерев'яних скульптурах святих, покровителів українського воїнства — Михайла, Дмитра. У XVI ст. в Україні набула поширення надгробна скульптура. Про високий мистецький рівень свідчать надгробники Костянтинові Острозькому. Майстри українського монументального фрескового мистецтва були знаними далеко за межами України. Зокрема, в Польщі наші умільці прикрашали католицькі костьоли й каплиці. В Україні майже не збереглися фрескові шедеври, за винятком фрагментів церкви св. Онуфрія (Лаврів, Львівщина, XV ст.). У XV ст. переважали ліричні, світлі й радісні мотиви — доброта, самопожертва, героїзм, любов. Український живопис XIV —XVI ст. розвивався під животворним впливом іконопису княжої доби. Найбільше картин цього періоду збереглося у глухих Карпатських горах. Найхарактернішою особливістю малярства XIV —XV ст. був розпис іконостасів. Центрами живопису були Києво-Печерська лавра, а також міста Львів, Перемишль. Уперше на картинах зустрічаються підписи малярів. З'явилися художні групи, а також цілі школи в Польщі та в Україні. Найвідомішою з них стала Львівська художня школа. Плідно працювали в Україні художники-графіки. Вони майстерно оформляли книги (спочатку рукописні, а з XVI ст. — друковані). Унікальним щодо цього є оформлення Київського псалтиря (1397). Потреби друкарства зумовили виникнення графіки. Гравюрами прикрашені вірші Саковича на пам'ять про Петра Сагайдачного(вперше надруковано козацький герб).

28, Матеріальна культура (побут, оселі, кухня, ремесла та домашнє господарство, одяг) українського народу у XIV-XVII ст. Процес формування культури українського народу в XIV — першій половині XVII ст. був одночасно відображенням складного процесу остаточного оформлення українського етносу, що завершився в основному в XVI ст. Причиною повільного культурного розвитку України цього періоду стали руйнівні наслідки ординської навали, загарбання українських земель литовськими та польськими феодалами, агресія Кримського ханства та Османської Порти. Однак, незважаючи на це, культура української народності жила і розвивалася.

Розвиток української культури на початку XIV — першій половині XVII ст. відбувався у складних суспільно-політичних та історичних обставинах. Розпад Київської Русі та монголо-татарська навала в середині XIII ст. призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя України. Від численних міст і поселень залишились руїни. Всі руські князівства опинились у повній залежності від татарського хана. Український одяг XVI—XVII ст. Він рельєфно розкриває складність соціальної структури суспільства. Представники різних соціальних груп (ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торговці, згодом робітники і буржуа) відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був певною позначкою, за якою визначалась належність людини до однієї із соціальних верств.Розкішний одяг феодалів стверджував їхнє панівне становище, підкреслював державні привілеї. Виділялось своїм вбранням і заможне козацтво, у тому числі старшина. Особливою була одежа духовенства — крім специфічного крою і деталей, вона вирізнялась незрівнянним багатством, використанням золототканих привозних тканин, прикрас, дорогоцінної культової атрибутики. Для виготовлення святкового одягу заможних верств населення використовувались високоякісні тканини — парча, оксамит, штоф — із чергуванням блискучих і матових елементів орнаменту в стилі ренесанс та бароко. Тканини прикрашали елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. У XVII ст. розвивається золототкацьке виробництво у Бродах та інших містах Галичини. Використання орнаментованих тканин було продовженням культурних традицій Давньої Русі, які підкріплювались постійними торговельними контактами з європейськими країнами та Сходом. Особливістю костюма заможної козацької старшини була, сорочка з тонкого полотна, вишита шовком, сріблом або золотом. Подібна за кроєм до народної, вона відрізнялась якістю тканини, оздобленням. Сорочка заправлялась у широкі сукняні, шовкові або плисові шаровари яскравого кольору. Поверх неї одягався дорогий жупан, який підперезувався золототканим перським або слуцьким поясом, а під час урочистих подій — ферезея (шуба), прикрашена дорогоцінною запоною. Козацька старшина носила різнокольорові сап'янові чоботи. Шапки були переважно плисові, облямовані дорогим хутром та прикрашені коштовним камінням, пір'ям страуса. Шуби козацька верхівка підбивала рисячим, соболевим або лисячим хутром, оздоблювала горностаєм, золотим шнуром, галунами, коштовностями. Українська знать наслідувала польську шляхту в побуті та одязі, намагалась підкреслити класову спільність з нею, протиставляючи себе простому людові. Буденний козацький одяг складався із жупана, черкески, барвистих шароварів, шалевого пояса, шапки-кабардинки, вовняної бурки (вільчура). Найстійкішим щодо збереження давньоруських традицій був одяг сільського населення України, хоча й він вбирав характерні риси попередніх епох і трансформував, пристосовуючи до конкретних умов, досвід інших народів