29, Початки культури козацтва.(Див. 25,26,27,28)

Важливим чинником культурного процесу в Україні була православна церква, роль якої в історії українського суспільства постійно зростала. Церква для українців, за умов відсутності власної держави, залишалась єдиним інститутом вираження їх самобутності. Однак становище православної церкви було надзвичайно тяжким. Причиною повільного культурного розвитку України цього періоду стали руйнівні наслідки ординської навали, загарбання українських земель литовськими та польськими феодалами, агресія Кримського ханства та Османської Порти. Національна особливість духовної культури українського народу найповніше проявилась у фольклорі. З літописних та інших письмових пам'яток другої пол. XIII—першої пол. XVII ст. видно, що у цей період прозові фольклорні жанри були представлені легендами,, переказами, казками, новелами, притчами. Жива народна мова оперувала також значними фондами прислів'їв, приказок і крилатих висловів. У процесі формування українського етносу світоглядні функції в суспільстві виконувала насамперед релігія. Релігійні уявлення накладали свій відбиток на естетичні смаки і морально-етичні уподобання, впливали на жанрову структуру художньої культури. Головними осередками культури, як у попередні часи, залишалися князівські двори, монастирі та церкви. У них зосереджувалися освічені люди, велось літописання, переписували й перекладали книги. Багато місця в історичній літературі того часу відводилось козацтву, яке в кінці XVI—на початку XVII ст. перетворювалось у важливу суспільно-політичну силу, котра боролась за соціальне та національне визволення українського народу. Тогочасний літературний процес в Україні розвивався під впливом болгарського і сербського письменства. Українська культура початку XVI—першої половини XVII ст. переживала етап свого Відродження. Характерними її ознаками було поширення ідей гуманізму, яскраво виражений антропоцентризм ренесансного мислення, що утверджувало велич і винятковість земної людини, пробуджувало інтерес до людських цінностей. Найбільш яскраво це проявилося в українській літературі, яка творилася латинською мовою.

30,Соціально-політичні обставини розвитку української культури у XVII-XVIII ст.

Розподіленість українських земель між трьома державами: Річчю Посполитою, Російською та Османською імперіями. На цей час припадає виникнення козацтва, Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького , створення козацько-гетьманської держави, у 18 ст. Правобережжя перебуває в скаладі Речі Посполитої, Лівобережжя потрапляє під вплив Російської імперії (негативна обставина), культуротворча діяльність Івана Мазепи, 18 ст. наступ російського царизму на українську автономію(1764 рік ліквідація Гетьманщини, 1775 розгром ЗС, 1783 закріпачення українського селянства) асиміляційна політика щодо української культури (1721 рік зборона книгодрукування українською мовою)

Висновки:

17-18 ст суперечливий період розвитку культури внаслідок нацонально-визвольної боротьби та придушення внаслідок колонізаторської політики російської імперії. Позбавившись польських утисків Україна здобула можливість вільного розвитку культури, Але після смерті Мазепи цей проце насильницьким способом було зупинено.

31, Козацтво як явище української історії та культури. На початок XVII ст. козацтво виступає вже добре зорганізованою національно-політичною силою, з якою мусив рахуватися світ. Слово "козак" - тюркського походження і означає "вільна людина", "вартовий", "воїн". Перші письмові згадки про українських козаків зустрічаються за 1492 рік. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI століття. Козацтво виникло в південноукраїнських землях - від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким полем: після нашестя монголо-татар, а потім, внаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запоріжжя - степи за порогами Дніпра. І все ж козацтво протягом півтора століть відігравало не тільки визначну політичну роль доблесного захисника волі і прав українського народу, а й сили, що яскраво виявила себе у культурній розбудові держави. Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, нова інтелігенція, яка взяла на себе і утвердження власної державності (вся гетьманщина і особливо Богдан Хмельницький), і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом тощо. У цих умовах — боротьби за незалежність, за розбудову державності і культури — змужнів інтелект нації, зродилася когорта видатних її діячів. Крім уже згадуваних, це й Михайло Дорошенко, Кшиштоф Косинський, Іван Сулима, Пилип Орлик, Петро Могила, Іван Мазепа, З огляду на історію і культуру XVII—XVIII століть є всі підстави гадати, що саме з козацькою ідеологією свободи будь-що, розкутості сил, волі, суто козацького виклику різним темним (що ототожнювалися з ворожими) силам пов'язаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орієнтирів, що тривав у цей час.

Виникнення козацтва є свідченям національної свідомості, відчуття власної сили та постійної готовності до опору(як психологічна установка народу), демократичні традиції управління ЗС сформували несприйняття чужоземної влади як рису характеру українців, козацтво започаткувало традиції самостійного державотворення в Україні (Гетьманщина).

Добба українського (козацького) барокко 9не лише мистецький стиль), а й тогочасне свідовідчуття. Літописи (Густинський, літопис Самовидця, Самійла Величка, «Сказання» Грабянки, у патріотичному дусі описуються події національно-визвольної боротьби та діяльність гетьманів.

Висновки: козацтво рушійна сила розвитку української культри і свідомості.