32,Розвиток духовної культури в Україні у XVII-XVIII ст.: церква, освіта, наука.

Оновлення церковного життя на засадах демократизації та обовязкової освтіи для церковнослужителів. Активізація освітньо-місіонерсьокої роботи на противагу ідеям самозаглиблення, що панували в попередню епоху.

Націонналізація церкви. Несприйняття європейського раціоналізму та індивідуалізму як наслідок спротиву окатоличенню. Рух за подолання «візантійських» традицій протиставлення «мирського та духовного». Протистояння уніатів та православних. Перевага православя як осередку української духовності і культури. Відродження Києва як центру правосланої культкури, особливо після культуротворчої діяльності митрополита Петра Могили.

Розвиток освіти і науки

Братські та приходські школи

Початкова освіта, могли відвідувати всі діти, вчили людей мандрівні дяки. Школи типии гімназій, колегіуми, уніатські, протестанські – на Правобережі, навались діти дрібної шляхти, заможних міщан.

Єдиних программ освіти не було навчались за західноєвпропейськими зразками.

1632 рік створення Києво-Могилянського колегіуму викликало дискусію щодо напрямку розвитку освіти ( якою мовою викладати, які дисципліни, тощо)

Тримовність викладання (церковнословянська, латинська, польська). Українська мова вважалась розмовною мовою, зневажливе ставлення до неї освічених людей.

1701 рік Києво-Могилянська академія отримала самоврядування. Стає осередком освіти. Вищої.

Освіта стала державною справою, поєднавши місцеві та західноєвропейські ренесансні гуманістичні традиції. Кінець 17 ст розвинена ситема освіти ( початкова, середня, вища)

За 18 ст. національна освіта занепадала, підпала під вплив асиміляційної політики.

Закрито сільські школи. Лівобережжя – народні училища. Праобережжя – початкові та неповні школи державного польського зразка. Більшість дітей не навчалися

33, Українське бароко як специфічне світовідчуття та напрямок мистецтва.

Бароко стиль європейського мистецтва, що прийшов на зміну Ренессансу та його ідей антропоцентризму, віри в гармонію та розумність (логічність) світобудови.

Грунтується на ідеї трагічного притиставлення людини та світу, емоційності (в українському варіанті «кордоцентризм=сердечність)

Втрати впорядкованості та гармонії бутя, підкорення людини обставинам, державі, суспільству.

Українське барокко в контексті ідей.

Світовідчуття: неспокій, драматичність, Сум з приводу недосконалості світу, почуття туги, намагання поєднати протилежності, песимізм, пафос боротьби протии зла, яке перемагає, в Західній Європі – це аристократичний світський стиль в Україні барокко має звязки з народною культурою та церквою.

Характерним є нереалістичність світобачення. Містика, фантазування, емблематичність, образи мислення, гіперболи, метафори, емоційна надмірність, тяжіння до таємниць, деталей, прикрашательств, забобонів, меланхолії, намагання зазирнути в потаємні кутки людської душі. Тобто це ірраціоналізм. Кульмінація українського стилю барокко – «Мазепинське барокко» (кінець 17 – перше десятиліття 18 ст)

Естетичні риси: багатобарвність, контарсність, декоративність, увага до деталей, мальовничість, химерність форм. Висновок: Барокко розкрив специфічну рису українського характеру «Кордоцентризм» та став виявом національного світогляду, спияв зміцненню національної свдомості українців

Михайлівський золотоверхий собор

34, Ідеї Просвітництва в українській культурі XVIII ст. Життєвий шлях та творча спадщина Г.С.Сковороди. Просвітництво -- це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму". Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких енциклопедистів — Вольтера, Дідро, Руссо, Ламетрі, Монтеск'є, Маблі та ін. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою «Зібрання», який дбав про переклад іноземних книг російською мовою, (керував Г. Козицький). За 15 років (1768-83) видали 173 томи (112 назв) творів французьких просвітників, «Енциклопедію» Дідро. Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу. Це трактувалось особливо під час правління «філософа на троні» - Катерини II, коли роль Києво-Могилянської Академіі в Україні було зведено до звичайного училища «єпархіальних євреїв», закрито Харківський, Переяславський і Чернігівський колегіуми. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника. Григорій Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської ґречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем. Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.

35. Народна культура та побут XVII - XVIII ст Поселення та житло. Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території Украіни будувало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітру ділянках.В північній частині України переважало вуличне планування. Інколи селища та міста будувались за радиальною системою — колами, в центрі яких знаходилася центральна торгова площа. На півдні України, де планування відбувалося за наказом або під керівництвом адміністрації, переважала квартальна форма планування. Внаслідок сприятливих погодних умов на більшості території України сформувався відкритий тип двору.Житловий будинок знаходився в глибині двору, часто закритий від поглядів ззовні деревами та кущами.Український народний одяг — самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак. Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін,яка перепоясувалась шкір’яним або в’язаним поясом, нешироких штанів.На ноги одягали стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, більш заможні чоловіки — черевики, чоботи. Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха.Голову влітку обв’язували стручкою або хусткою. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок.Духовну культуру й побуд суспільства визначав принцип корпоративності — належності індивіду до соціальної групи. Сільска територіальна община називалася громадою.У житті дореволюційного села поряд з офіційним правом зберігало силу і право звичаєве. Існувало два типи громадського землеволодіння —громадсько-подушний і громадсько-подвірний. Періодичні переділи землі були великою подією в селі.У користуванні громади знаходилися спільні ліси, водоймища, пасовища. Члени громади спільно наймали пастухів для догляду за стадом.Важливу роль у громадському житті відігравала церква, відвідання якої вважалося обов’язком кожного християнина. За цим стежили представники духовенства. Своєрідним клубом була корчма. Сюди збиралося в години дозвілля все село.Панував патріархат, наприклад жінки не могли входити до виборних оргнів громади. Календар свят визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. Відмічали день святого, ім’ям якого був названий місцевий храм. На дванадцятиденні свята (Різдво, Новий рік та Хрещення) проводилося багато магічних ритуалів, що за віруваннями повинні були забезпечити людям вдачу наступного року. На Різдво колядували, на Новий рік щедрували. Ходили по хатах, співали, славили господарів, бажали їм щастя, добробуту, за що отримували певну винагороду. По хатам ходили з вертепом.На початку весни відзначали Масляницю-прихід весни.Перед Паскою фарбували яйця, випікали паску, начиняли ковбаси, готували інші страви для великодньої вечері. У святкові дні відбувалися триденні народні гуляння, які відбувалися на майдані біля церкви.Першу неділю після Великодня вшановували памть померлих.Завершення весни і початок літнього періоду пов’язувався із Зеленими святами.В ці дні хату та господарські будівлі обов’язково прикрашали зеленими гілками. Відвідували померлих на кладовищах. Купала відзначали 24 червня.Напередодні діди примітивними способами розводили вогнища.Через них стрибали для того, щоб очиститися, вилікуватися від хвороб. На Купала багато ворожили «на майбутнє», збирали трави, що повинні були захищати від відьом. Після закінчення жатви святкувався обжинок.З останнього колосся жниці робили сніп і вінок, які передавалися господарю садиби, в якій святкували.З цього снопу розпочинали наступну сівбу. Так замикався календар свят аграрної культури українців.