35. Львівський університет (1661) та його роль у розвитку освіти і науки в Галичині.

Львівський національний університет імені Івана Франка — один з найстаріших у Східній Європі, найстаріший в Україні та один з найпрестижніших університетів України. 20 січня 1661 р. Король Ян ІІ Казимир підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора (сама єзуітська середня школа-колегія відкрита в 1608 р.). У 1758 р. польський король Август IIIФрідріх затвердив диплом від 20 січня 1661 р., виданий Яном ІІ Казимиром. Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. На чолі університету стояв ректор. Приміщення університету було поблизу Краківської вулиці в центрі Львова. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку, найбільшу у Львові друкарню. Університет складався з двох відділів (факультетів) — філософського і богословського (теологічного). Роль середнього навчального закладу при Львівському університеті відігравала колегія, яка була підготовчим етапом для бажаючих продовжувати навчання. Історичні джерела засвідчують, що у 1667 р. на філософському і теологічному відділах навчалось близько 500 студентів, а навчальний процес забезпечували вісім викладачів. У середині XVIII ст. кількість студентів збільшилося до 700 осіб, викладачів — до 15-17. Поляки становили 75 % студентів, решту були українці та представники інших етнічних груп.

У 70-х роках ХІХ ст. на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко — всесвітньовідомий український мислитель, письменник, вчений, перекладач, політичний та громадський діяч, один з геніїв України, що увійшов в історію культури як “титан праці”. Указом від 8 січня 1940 р. Президія Верховної Ради УРСР присвоїла Львівському державному університету ім`я Івана Франка. Сьогодні тут працює одна з основних шкіл франкознавства в Україні.

36. Просвітницька діяльність Івана Мазепи.

Не менш важливий був вклад гетьмана Мазепи в духовне життя України-Гетьманщини, що саме за його гетьманування досягає особливого піднесення, напруження та розцвіту, і то у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві. Гетьман Мазепа був великим меценатом культурних починів і будов на Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головне архітектури. В добу Мазепи відроджується Київяк духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що виявився не лише в образотворчому мистецтві і в літературі, але в цілому культурному житті гетьманської України. Це було бароко, українське бароко, близький родич західноєвропейського, але, разом з тим, глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.

Церковні споруди, що були збудовані, реставровані або оздоблені коштом І. Мазепи

1. Києво-Печерська Лавра:

а) Троїцька надбрамна церква (1106—1108; перебудови XVII—XX ст.) відновлена коштом І.Мазепи

б) Успенський собор (1073—1089; перебудова XVII—XVIII ст.) відновлений коштом І.Мазепи (1690) + подарунки.

в) Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698) побудована коштом І.Мазепи

г) Кам'яний мур (1696—1701) будувався коштом І.Мазепи: південно-західна башта (башта Івана Кущника, від назви церкви, яку там хотіли відкрити на честь патрона Івана Самойловича; побудована 1696 р.); південна (Часова чи Годинникова, бо в ній до 1818 р. був годинник); північна (Малярна, бо там містилася малярна майстерня); східна (Онуфрієвська — від церкви св. Онуфрія, або Палатна, бо тут містилися палати І.Мазепи) (1698—1701)

д) Церква Різдва Богородиці (1696)