- •1. Предмет і завдання курсу.
- •2. Періодизація історико-культурного процесу в Україні.
- •3 Первісне мистецтво на території України.
- •4. Трипільська культура в історії України.
- •5. Характеристика скіфського мистецтва: пам’ятки з курганів Чортомлик, Куль-Оба, Солоха, Товста Могила.
- •6. Матеріальна та духовна культура античного суспільства в Північному Причорномор’ї.
- •7. Язичницька релігія, міфологія і мистецтво давніх слов’ян.
- •8. Значення прийняття християнства для розвитку української культури.
- •9. Архітектура та будівництво в середньовічній Русі.
- •10 Образотворче мистецтво
- •11. Музичне мистецтво в середньовічній Русі.
- •12. Освіта та наукові знання в середньовічній Русі.
- •13. Писемність та давньоруські літописи в середньовічній Русі.
- •15. Особливості розвитку культури Галицько-Волинського князівства.
- •17. Пам`ятки української культури XII–XIV ст.: “Молєніє Данила Заточника”, Київський і Галицько-Волинський літописи.
- •18. Монголо-татарська навала та її наслідки для культурного розвитку Русі.
- •20. Українські народні думи та пісні XV–XVII ст., їх тематика та особливості.
- •21. Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця.
- •22. Каплиця Кампіанів і каплиця Боїмів у Львові – шедеври скульптурного різьблення.
- •23. Реформація та Контрреформація в Європі та їхній вплив на культуру українства.
- •24. Могилянська доба і Києво-Могилянська академія.
- •25. Історія українського друкарства
- •26. Полемічна література кінця XVI – початку xviі ст.: причини появи, проблематика, видатні автори.
- •27. Роль братств та братських шкіл в розвитку української культури.
- •28. Рід Острозьких у піднесенні культури України.
- •29. Військове мистецтво козаків. Козацькій міф в українській культурі.
- •30. Українська барокова література.
- •31. Українське барокове музичне мистецтво
- •32. Український бароковий театр.
- •33. Українське барокове образотворче мистецтво.
- •34. Українська барокова архітектура.
- •35. Львівський університет (1661) та його роль у розвитку освіти і науки в Галичині.
- •36. Просвітницька діяльність Івана Мазепи.
- •37. Ораторсько-проповідницька проза, мемуарно-історичні твори, козацькі літописи Самовидця, г. Граб’янки, с. Величка.
- •38. Вплив української культури ранньомодерного часу на розвиток культурних процесів у Росії: Стефан Яворський, Феофан Прокопович.
- •39. Григорій Сковорода — просвітитель, філософ і поет.
- •40. Іван Котляревський і початки “українського відродження”.
- •41. Роль Харківського університету у відродженецькому процесі хіх ст.
- •42.Початки галицького відродження. Творчість Маркіяна Шашкевича. "Руська трійця", "Русалка Дністровая".
- •43. Епоха Просвітництва в Україні: ідеологічні особливості й визначні представники.
- •44. Класицизм в образотворчому мистецтві та архітектурі в Україні.
- •46. Живопис в. Боровиковського та а. Лосенка.
- •47. Творчість т. Шевченка.
- •48. Перший професійний історик України Микола Костомаров та його культурна діяльність.
- •49. Життя і творчість Пантелеймона Куліша.
- •50. Валуївський циркуляр та Емський указ 1876 р. Та їх наслідки на розвиток української культури.
- •51. Український романтизм: література, музика, театр, історіографія, етнографія.
- •52. Українська реалістична література другої половини хіх ст. Як історико-культурне явище.
- •53. Народницький період на західноукраїнськиь землях. Культурне зростання Галичини в 40-80-х pp.
- •54. Художня творчість м.Пимоненка, с.Васильківського, м.Самокиша, і. Їжакевича, і.Труша.
- •55. Творчість о. Мурашка, м. Бурачека в контексті української та європейської культури.
- •56. Г. Нарбут і його мистецька школа.
- •57. Шкільництво і освіта в другій половині XIX ст. Наукове товариство ім. Т.Шевченка, його видавнича діяльність.
- •58. Український авангард і європейська художня культура кінця XIX — початку XX ст.
- •59. Творчість українських митців — зачинателів нових течій у світовому мистецтві (о. Архипенко, к. Малевич, о. Богомазов, в. Пальмов, м. Бойчук).
- •60. Модерна українська література. І. Франко. Неоромантики. Український літературний експресіонізм.
- •61. М.Грушевський і його роль у розвитку української національної культури.
- •62. Українська музична культура в другій половині XIX ст. Микола Лисенко.
- •63. Особливості культурного розвитку Галичини у першій половині хх ст.
- •64. Культурне життя в Україні доби революції 1917-1921 рр.
- •65. Культурний рух періоду Центральної Ради.
- •66. Становлення української культури в період гетьманату п.Скоропадського (1918 р.)
- •67. Створення Української Академії наук, наукові досягнення в. Вернадського, д. Багалія, м. Кащенка, о. Фоміна та ін.
- •68. Філософська та суспільно-політична думка (в. Винниченко, в. Зеньковський, д.Донцов, в. Липинський).
- •69. Українізація та її значення для культурного процесу в 20-х рр. Хх ст.
- •70. Література і театр в умовах радянського мистецького життя.
- •71. Пам’ятники т.Шевченкові 1920-1930-х рр. В Україні – причини і передумови встановлення.
- •72. Мистецькі спілки 1920-1930-х років в Україні та їхній вплив на розвиток українського мистецтва.
- •73. Літературні процеси в Україні. Діяльність літературних об'єднань "Плуг", "Гарт", "Ваплліте", "Молодняк" та ін.
- •74. Творчість українських композиторів: л.Ревуцького, б.Лятошинського, в.Косенка, м.Вериковського, г.Хоткевича, к.Богуславського та ін.
- •75. Досягнення в театральному мистецтві та кіно (Лесь Курбас, о. Довженко), театр “Березіль”.
- •76. Український мистецький авангард та його доля в 30-ті роки.
8. Значення прийняття християнства для розвитку української культури.
З прийняттям християнства культура Київської Русі піднялася на новий, більш високий щабель, зміцнилися зв'язки з Візантією, а також християнськими країнами Заходу, які, хоча й конкурували з православною Візантією, але чітко відрізняли християнство від поганства. На Русі християнство позитивно вплинуло на розвиток освіти, мистецтва, літератури, науки. На краще змінився світогляд руського народу. Церкви та монастирі стали осередками культури. Через те, що Україна-Русь прийняла християнство з Візантії, в Київ приїхало багато грецьких священиків, письменних людей, які сприяли поширенню грамотності та знань про всесвіт та минулі цивілізації. Україна почала процвітати: були написані перші книги, відкриті школи, запроваджено грошову систему. З'явилася і українська емблема - тризубець, яка була княжою і державною емблемою. Велику роль у підвищенні культурного рівня населення відіграли монастирі, де велося літописання, створювалися бібліотеки, школи, малювалися ікони тощо. В Київській Русі існувало до 30 монастирів: в Києві 17, в Галичі 5, у Чернігові 3, Переяславі 2, Володимирі Волинському та Тмутаракані по 1. Першим і найбільшим була Києво-Печерська Лавра, заснована у 1051 р. Назву "Печерський" монастир отримав від печер, де мешкали його перші поселенці. Засновниками монастиря вважаються ченці Антоній та Феодосій. Тут працювали Нестор-літописець, чернець-живописець Алімпій, чернець-лікар Агапіт та ін. Запровадження християнства як державної релігії (988-989) відіграло величезну роль в консолідації феодальної держави. Християнство відображало ідеологію феодального ладу. Разом з позитивними якостями, релігія виправдовувала соціальну нерівність і гноблення людей. Церква, яка згодом стала великим землевласником, надавала велику ідеологічну підтримку державі, щоб стабілізувати становище правлячого класу. Перехід до християнства був важливим і для підняття міжнародного престижу Kиївської Русі. Церква допомагала підвищувати рівень культури, літератури, мистецтва, літописання та архітектури. З поширенням християнства візантійська література почала потрапляти на Русь. Таким чином, запровадження християнства допомогло поширенню писемності на Русі, наблизило Київ до європейських держав. Негативні риси православ'я. Разом з тим, прийняття християнства візантійського обряду мало і негативні риси: 1) відірваність від Заходу, 2) містицизм та 3) аскетизм.
9. Архітектура та будівництво в середньовічній Русі.
Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися «гради», які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у слов'янських «градах» споруджувалася зі зрубів — колод, укладених в чотирикутні вінці. Зі зрубів будувалися і прості хати, і 2-3-поверхові тереми, зруби закладалися в основу кріпосних валів. Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва.
З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків. Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому. Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів. Така композиція храму базувалася на християнській символіці, підкреслюючи її призначення. Відповідно до цієї системи склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію. Кутові частини покривалися також купольними склепіннями. Зі східного боку, в вівтарній частині, до храму прибудовувалися апсиди — напівкруглі виступи, покриті половиною купольного або зімкненого склепіння. Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори). Особливого значення надавалося куполу, який, з точки зору богослов'я, виконував не тільки естетичну, але й культову функцію. Його призначення — концентрувати духовну енергію людей, «молитовне горіння» і направляти в небо. Вважалося, якщо молитва окремої людини може «не дійти» до Бога, то молитва багатьох людей, сконцентрована куполом, буде обов'язково почута. Згідно з візантійською традицією куполи покривали свинцевими, позолоченими або забарвленими в зелений колір листами. Обидва кольори — золотистий і зелений — вважалися у Візантії священними. Древньоруські майстри удосконалили візантійський тип кладки. Стіни соборів викладалися з рядів каменю, які чергуються, і плінфи (плоска цегла, близька до квадратної форми). Будівельники застосовували метод так званої «утопленої плінфи», коли ряди цегли через один були заглиблені в стіну, а проміжки, які утворилися, заповнювалися цем'янкою (розчин вапна, піску і товченої цегли). У результаті стіни були смугастими. Сірий граніт і червоний кварцит у поєднанні з оранжево-рожевим кольором плінфи та рожевим відтінком цем'янки надавали фасаду ошатного вигляду.Кладка виконувалася на високому художньому рівні і була однією з головних прикрас будівлі. Пізніше київську кладку запозичила і Візантія. Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софіївський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом. Багатоглав'я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка, шоломоподібна форма куполів — ось те нове, що давньоруські майстри привнесли у візантійську школу, спираючись на традиції дерев'яної архітектури. Київський Софійський собор став зразком при будівництві соборів у Новгороді та Полоцьку. Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору — Успенська церква — була важливим етапом у розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздробленості. Церква була зруйнована в 1941, а сьогодні вона відновлена. Трохи пізніше в тому ж монастирі була побудована вражаюча своєю красою і пропорційністю надбрамна церква. На межі XI—XII століттях недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий. Михайлівський собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. ХХ століття Незалежна Україна відновила свою святиню. Роздробленість об'єктивно сприяла зростанню міст, розвитку в них ремесел і торгівлі. У нових центрах розвивається культура, тісно пов'язана з місцевою народною творчістю. Архітектори переходять на місцеві будівельні матеріали: в Подніпров'ї і на Волині — на цеглу, у Галичі та Володимиро-Суздальській землі — на білий камінь. Звідси бере початок значна художня різноманітність в архітектурі давньоруських земель. Найкраще архітектура XI—XIII століття збереглася у «стольному граді» Сіверської землі — Чернігові, мальовничо розташованому на березі Десни. У головному Спасо-Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до західноєвропейського романського стилю: масивність об'єму, вузькі вікна, кругла сходова вежа. Подальша переробка візантійської системи знайшла своє вираження в однокупольній церкві Параскеви П'ятниці.
Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося на крайньому заході, мало тісні культурні зв'язки з Угорщиною, Чехією і Балканами, сприймало, освоювало і переробляло елементи архітектури цих країн. Тут активно розвивається замкова архітектура, отримує поширення такий варіант церковної споруди, як кругла в плані ротонда. На жаль, багата архітектура цієї землі практично не збереглася. Загалом у мистецтві Київської Русі, як і в мистецтві Західної Європи, архітектурі належало провідне місце. Живопис, різьблення по каменю, художнє лиття перебували у залежності від архітектурно-художнього задуму.