55. Творчість о. Мурашка, м. Бурачека в контексті української та європейської культури.

Олекса́ндр Олекса́ндрович Мура́шко (*26 серпня (7 вересня) 1875, Київ — †14 червня 1919, Київ) — український живописець, педагог і громадський діяч. Париж і Мюнхен — два найбільші художні центри Європи початку ХХ століття, один з яких представляв мистецтво імпресіонізму і постімпресіонізму та свій варіант арт нуво, а другий — модерну. Перебуваючи за кордоном у 1901—03 роках, Мурашко, безперечно, відчув їхній вплив. Втім, потрапивши до Парижу, він в першу чергу відвідує Лувр, де уважно вивчає твори іспанця Веласкеса (1599—1660): його симпатії все ще на боці старих майстрів. Поступово під впливом безпосередньо вражень від особливостей життя і побуту міста, від побаченого в музеях, на виставках, в живопису Мурашка з'являються певні новації, які походять від основ імпресіонізму. Вже під час перебування у Франції Мурашко намагається використовувати певні прийоми стилю модерн — в композиції, в формотворенні кольорових мас і лінійних ритмів. Йому імпонують естетичні принципи цього стилю, прагнення повернути втрачену імпресіоністами пластичну матеріальність живопису. Але Мурашко залишається далеким від образної штучності модерну, його міфологічно-символічних алегорій. Художник знаходить свою дещицю умовності в реальності. За його узагальненнями завжди стоїть живий, невигаданий світ. Визнання Олександра Мурашка стало визнанням не лише окремого художника, а й його Батьківщини. Завдяки Мурашку українське мистецтво вийшло зі стану вузько національного, провінційного, талант митця підняв його до західноєвропейського рівня, а його твори були долучені до контексту світового художнього процесу. Олександра Мурашка було вбито червневої ночі 1919 року неподалік від власного будинку на Лук'янівці пострілом в потилицю — так, як звикла стріляти, прийшовши під час жовтневого перевороту «людина з рушницею», бандитський гегемон. Це не було випадковістю — в Україна розпочався час розправи над національним мистецтвом і загалом українською національною культурою. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (дільниця №20)Портрет Миколи Петрова, 1897—1898 Портрет Олени Мурашко, 1898—1899 Портрет Ольги Нестерової, 1900 Похорон кошового, 1900 Парижанки. Біля кафе, 1902—1903 Дівчина в червонім капелюшку, 1902—1903 Дівчинка з собакою. Портрет Т.Язевої, 1903—1904 Портрет професора Адріяна Прахова, 1904 Зима, 1905

Мико́ла Григо́рович Бура́чек (* 4 березня (16 березня за новим стилем) 1871, Летичів, нині Хмельницької області — † 12 серпня 1942, Харків) — український живописець, письменник, мистецтвознавець. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941). Дід Всеволода Германовича Бурачека. Твори Бурачека позначені впливом імпресіонізму. У кращих творах передано поетичність природи України. «Сутінки» (1890). «На Дніпрі в сутінки» (1898). «Подвір'я взимку» (1911). «Соняшники» (1914).Оформлення театральних вистав

«По дорозі в казку» Олександра Олеся (1918, Київ). «Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького (1936, Харків). "Сорочинський ярмарок" М. Старицького за М. Гоголем. Сталінський драматичний театр, 1937. Реж. П.Т.Ковтунеко. «Наймичка» Івана Карпенка-Карого (1938, Донецьк). Публікації Дослідник мистецької спадщини Тараса Шевченка. Видав книги: «Моє життя» (Київ, 1937). «Великий народний художник Т. Г. Шевченко» (Київ, 1939).