1.3 Предмет і об'єкт екологічного права

Для того щоб будь-яка сукупність правових норм була визнана самостійною галуззю права, вона має відповідати виробленим юридичною наукою критеріям. Головними з них є предмет, об'ект і метод пра­вового регулювання, а також наявність достатнім чином розвинутої нормативно-правової(законодавчої) бази. Взяті всукупності ці критерії є визначальними для виділення як самостійної відповідної галузі права.

Під предметом українського екологічного права розуміють специфічні для нього відносини в галузі взасмодії суспільства з навколишнім природным середовищем. Ці відносини є органічними і стійкими, що зумовлює стабільність галузі екологічного права.

Характер екологічних відносин тісно пов'язаний з об'єктом екологічного права — це природні і природно-антропогенні цінності, з приво­ду яких складаються відповідні відносини.

Об'єкт скологічного права не є однорідним. Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» виділяють навколишнє природне середовище в цілому та три його головні елементи: природні ресурси; природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні; здоров'я і життя людей (ст. 5).

Навколишнє природне середовище визначається «як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів». 3 цього випливає, що не середовище є складною екосистемою, якій властиві не тільки суто природні, а й природно-антропогенні закономірності.

До природних ресурсів у широкому значенні належать усі природні блага, які слугують задоволенню потреб людини, а у вузькому — природні джерела для задоволення потреб матеріального виробництва. При цьому за законом державній охороні й регулюванню використання підлягають природні ресурси, як залучені в господарський обо­рот, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (ст. 5).

Відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» до природних територій і об'єктів, що підлягають особливій охороні, належать території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші (ст. 60).

Усе різноманіття відповідних територій та об'єктів охоплюється поняттям екологічної мережі. Відповідно до Закону України «Про екологічну мережу України» (2004) ця мережа утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні (ст. 3).

В юридичній літературі дискутується питания про те, чи є об'єктом еколого-правової охорони людина. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» фактично знімає це питания. Ним передбачено, що здоров'я і життя людей підлягають державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки (ст. 5).

Предмет екологічного права зумовлений комплексним характером його об'екта, а отже, він також е комплексним. 3 урахуванням особливостей правового регулювання щодо охорони і використання зазначених складових елементів об'екта екологічного права можна виділити чотири блоки екологічних відносин, які е визначальними для характеристики предмета правового регулювання екологічного права.

До першого блоку належать відносини щодо охорони навколишнь­ого природного середовища як комплексного природно-антропогенного явища.  Слово «охорона» при  цьому розуміють у широкомузначенні — як комплекс заходів, спрямованих на збереження, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті, про управління якістю довкілля.

Ця група «середовище-охоронних» відносин немовби пронизує всі інші екологічні відносини й об'єднує їх у єдиний комплекс. Переважна частина цих відносин виникає у сфері вироблення екологічної політики і організації екологічної діяльності у масштабах держави та адміністративно-територіальних одиниць, у промисловості, енергетиці, сільському господарстві та інших еколого-небезпечних галузях.

Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права. Його тільки умовно можна розглядати як існуюче окремо від права охорони навколишнього природного середовища (екологічного права). Адже раціональне природокористування неможливе без еколого-охоронних заходів, і навпаки.

Предмет природоресурсного права є похідним від інтегрованого предмета права екологічного. Водночас він має свої особливості. Во­ни, зокрема, зумовлені тим, що відносини з використання природних ресурсів мають місце насамперед у сфері економіки. Саме тут відбувається поєднання природних речовин з працеюлюдини, створюється новий матеріальний продукт, призначений для задоволення різноманітних суспільних потреб з урахуванням екологічного чинника.

Третій блок становлять екологічні відносини, що стосуються забезпечення проголошеного Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9), а потім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення екологічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей.

В юридичній літературі не вироблено загального ставлення до питания про предметну сферу правового регулювання екологічної безпеки та її місіде в екологічному праві. Одні автори доводять, що відносини із забезпечення екологічної безпеки є визначальними в системі екологічних відносин, другі відводятьїм роль одного з інститутів екологічного права, а треті взагалі вважають, що ці відносини не мають специфіки і повністю охоплюються відносинами щодо охоро­ни навколишнього природного середовища.

У зв'язку з цим слід зазначити, що практична діяльність із забезпе­чення екологічної безпеки в Україні останнім часом виділилась у відносно самостійний напрям екологічної діяльності. Вона є складовою екологічної політики і системи національної безпеки України, предметом дедалі ширшої уваги з боку законодавця.

Ця діяльність звичайно певною мірою переплітається із заходами щодо охорони навколишнього природного середовища, але це не є перешкодою для виділення відносин екологічної безпеки в окрему групу. Об'єднуючим фактором для цього є спрямованість відповідних відносин на забезпечення здорового для життя і здоров'я людей довкілля, тоді як діяльність з охорони навколишнього природного се­редовища мае ширший спектр цілей.

Нарешті, до четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі. Коло цих відносин постійно розширюється, і вони справляють істотний вплив на стан навколиш­нього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. Саме правовий режим особливої державної охорони є об'єднуючою засадою для групування відповідних відносин до цього блоку. Він визначається цінністю, унікальністю або необхідністю відновлення деградованих або малоцінних земель.

Отже, визначальними для предмета екологічного права як комплексної галузі є чотири групп суспільних відносин: а) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпе­чення екологічної безпеки; г) відносини щодо формування, збере­ження та раціонального використання екомережі.

Ці відносини часто переплітаються між собою у різних комбінаціях. Їх можна поділити на більш дрібні групи суспільних відносин за предметною ознакою. Саме так зробив законодавець при визначенні завдань екологічного законодавства. До них він відніс «регулю­вання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природ­них ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною» (ст. 1 Закону «Про охорону на­вколишнього природного середовища»).

Не важко помітити, що тут усі завдання фактично зводяться до охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, збереження природних територій та об'єктів екомережі. Саме ці фактори відіграють головну системоутворюючу роль для галузі екологічного права.