- •1.1 Екологічна функція держави
- •1.2 Поняття екологічного права
- •1.3 Предмет і об'єкт екологічного права
- •1.4 Метод екологічного права
- •1.5. Система екологічного права
- •.7 Галузь права і галузь законодавства
- •1.8 Екологічне право як галузь науки і навчальна дисципліна
- •.1 Загальна характеристика джерел екологічного права
- •2.2 Конституція України в системі джерел екологічного права
- •2.3 Закон як джерело екологічного права
- •2.4 Нормативно-правові акты Президента України,
- •2.5 Акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування
- •2.6 Міжнародні договори як джерела екологічного права України
- •3.1 Загальна характеристика екологічних прав громадян
- •3.2 Право громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля
- •3.3 Право вільного доступу до екологічної інформації
- •.4. Інші екологічні права громадян
- •3.5. Гаранти реалізації екологічних прав громадян
- •3.6. Захист екологічних прав громадян
- •3.7. Обов'язки громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища
- •4.1 Природні ресурси — надбання Українського народу
- •4.2 Поняття та зміст права власності на природні ресурси
- •4.3. Форми власності на природні ресурси
- •4.4. Суб'єкти права власності на природні ресурси
- •4.5. Реалізація права власності на природні ресурси
- •5.1 Поняття права природокористування та його принципи
- •5. 2 Види права природокористування
- •5.3 Право загального і право спеціального природокористування
- •5.4 Право постійного та тимчасового природокористування
- •5. 5 Право користування природними ресурсами загальнодержавного і місцевого значення
- •6.1. Природа права екологічної безпеки та її ознаки
- •6.2. Правові засади забезпечення екологічної безпеки
- •.3. Правове забезпечення екологічної безпеки
- •6.4. Правове забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки
- •6.5. Правові засади забеспечення біологічної та генетичної безпеки
- •6.6. Правове забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України
- •6.7. Еколого-правове забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення
- •6.8. Правове регулювання відносин за надзвичайних екологічних ситуацій
- •7.1. Поняття державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища
- •7.2. Органи державного управління загальної компетенції
- •7.3. Органи державного управління спеціальної компетенції
- •7.4. Інші органи державного управління
- •8.1. Функції управління та їх зміст
- •8.2. Екологічне програмування та прогнозування
- •8.3. Державний моніторинг довкілля
- •8.4. Державний облік у галузі природокористування й охорони навколишнього природного середовища, екологічна паспортизація та державна реєстрація, ведення державних кадастрів природних ресурсів.
- •8.5. Стандартизація та нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища.
- •8.6. Екологічне ліцензування
- •8.7. Екологічна експертиза
- •8.8. Екологічний аудит
- •8.9. Інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища
- •8.10. Інші функції екологічного управління
- •9.1. Поняття економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища
- •9.2. Система фінансування екологічних заходів
- •9.3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення навколишнього природного середовища як види екологічних податків
- •9.4. Екологічне страхування
- •10.1. Поняття екологічного контролю
- •10.2. Державний екологічний контроль
- •10.3. Відомчий і виробничий екологічний контроль
- •10.4. Громадський контроль за дотриманням екологічного законодавства
- •11.1. Поняття та підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення
- •11.2. Адміністративна відповідальність
- •11.3. Кримінальна відповідальність
- •11.4. Цивільно-правова відповідальність
- •11.5. Дисциплінарна відповідальність
9.4. Екологічне страхування
Суспільство зазнає значних фінансових збитків від негативного техногенного впливу на стан навколишнього природного середовища. В Україні, наприклад, щорічні втрати від неефективного, нераціонального природокористування і забруднення навколишнього природного середовища, за оцінками фахівців, становлять 15—20 % її національного доходу. У більшості індустріально розвинутих країн, для порівняння, екологічна шкода від техногенної діяльності визначається на рівні 3-6 % при тому, що витрачається на природоохоронні цілі значно менше: наприклад, в Австрії — 1,32 % валового національного продукту, у Франції — 1,7 %, Швейцарії — 2 %. Це свідчить про те, що навіть розвинені країни не можуть виділити достатніх коштів на компенсацію шкоди, яка завдається внаслідок порушення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Така ситуація примушує країни світу посилювати еколого-правові вимоги до виробничої та іншої господарської діяльності, здійснювати економічне стимулювання природоохоронної діяльності і одночасно підвищувати відповідальність за шкоду, що завдається внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Виникає запитання: чи існують способи захисту від таких ситуацій? Відповідь на нього, з огляду на світовий досвід, може бути оптимістичною: таким способом є страхування ризиків виникнення техногенно-екологічних аварій, катастроф та інших інцидентів. Йдеться про екологічне страхування, призначене для створення резервів грошових ресурсів (фондів) за рахунок власників підприємств, діяльність яких є екологічно небезпечною, для цільового їх використання — на компенсацію збитків, яких зазнав хто-небудь з учасників створення цього фонду. Тим самим збитки одного розподіляються між багатьма особами і стають не такими значними.
Потенційно розраховувати на підтримку страхових фондів для забезпечення відповідальності за екологічну шкоду цілком можливо і в Україні. Така можливість, зокрема, передбачена ст. 49 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до якої в Україні здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Порядок екологічного страхування встановлюється законодавством України. Стаття 15 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» містить установчу норму про здійснення страхування від ризику радіаційного забруднення довкілля (впливу на людину).
Водночас можна говорити, що зазначені правові норми створюють лише передумови для запровадження екологічного страхування. Сьогодні в Україні ще не визначені конкретні механізми страхування ризиків виникнення небезпечних техногенно-екологічних, ядерних інцидентів. Зокрема, не передбачено застосування екологічного страхування Законом України «Про страхування», Цивільним кодексом України, не прийнятий досі і спеціальний закон про екологічне страхування. Не можна не зазначити того, що такий стан викликаний не лише інертністю законодавця у вирішенні цього питання, а й відсутністю юридичних концептуальних засад здійснення в Україні екологічного страхування. А саме такі розробки мали б дати відповіді на запитання — який зміст вкладається в екологічне страхування, яка сфера застосування страхування екологічних ризиків, які організаційні засади екологічного страхування, які зміни та доповнення слід внести до законодавства у зв'язку з упровадженням екологічного страхування тощо.
На сьогодні у світовій практиці переважають екологічне страхування відповідальності та екологічне майнове страхування. Норма страхування діяльності певних типів установок, що створюють загрозу для довкілля, з метою гарантування фінансового забезпечення можливої відповідальності за шкоду, заподіяну забрудненням довкілля, міститься і в Законі Німеччини про матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну екологічними правопорушеннями. Страхування потенційної відповідальності за шкоду як наслідок екологічних правопорушень здійснюється також у Бельгії, Великобританії, Нідерландах, Італії, США, Швейцарії, Японії та в інших країнах світу.
За загальним правилом екологічному страхуванню підлягають ризики заподіяння шкоди. Під ними розуміються події, які є раптовими і непередбачуваними. До них належать техногенні аварії (аварійні ситуації) та катастрофи. Наприклад, раптовими і непередбачуваними є: вибух на підприємстві, що призвів до значного викиду забруднюючих речовин, небезпечного для здоров'я людей і довкілля; транспортна аварія, внаслідок якої з контейнера в довкілля потрапили отруйні речовини тощо.
Слід зазначити, що Закон України «Про страхування» не відносить екологічне страхування до переліку обов'язкових видів страхування, проте дозволяє це зробити. Обов'язкове страхування відповідно до ст. 5 цього Закону встановлюється законодавством України шляхом внесення змін до нього. Отже, все залежить від готовності законодавця внести відповідні зміни (про впровадження обов'язкового страхування) до Закону України «Про страхування». Безпосередньо відносини, пов'язані із здійсненням екологічного страхування, мають врегулюватися майбутнім Законом України «Про екологічне страхування», у якому слід було б врахувати такі види екологічного страхування (рис. 3).
Такий підхід до визначення сфери екологічного страхування є невипадковим. Сучасні техніка та технології не мають стовідсоткової гарантії своєї безпечності. Крім того, досвід роботи зі створення складних систем високої надійності свідчить, що реальне значення цієї надійності внаслідок помилок конструкторів, технологів, проектувальників, обслуговуючого персоналу завжди виявлялось істотно нижчим від того, яке обраховувалося на основі інтенсивності відмови окремих елементів. Отже, ризик виникнення аварійних ситуацій завжди наявний в сучасних виробничих процесах. А тому визнано: якщо виробник вжив усіх необхідних заходів для гарантування безпеки, то було б невиправданим ставити його у вкрай скрутне фінансове становище, доводити до банкрутства у випадках настання шкоди, яку неможливо було передбачити. Запобігти цьому і має екологічне страхування.
Страховому покриттю підлягають будь-які збитки, що завдані техногенно-екологічним інцидентом: витрати на очистку території (акваторії); неотримані доходи внаслідок зниження продуктивності сільськогосподарських угідь; витрати на відновлення тварин; витрати на влаштування нових джерел питної води замість забруднених; витрати на лікування, викликані погіршенням стану здоров'я внаслідок дії забруднюючих речовин тощо.
На сьогодні при розробці моделі екологічного страхування слід враховувати законодавчі новели щодо страхування, вміщені в новому Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р., та відповідні законопроектні обгрунтування. Згідно зі ст. 979 цього Кодексу за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.