8.4. Державний облік у галузі природокористування й охорони навколишнього природного середовища, екологічна паспортизація та державна реєстрація, ведення державних кадастрів природних ресурсів.

Однією з основних функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є облік. Суспільні відносини щодо здійснення державного обліку у відповідній галузі в загальному вигляді регулюються Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 24) та актами природоресурсного (земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, флористичного) законодавства.

Державний облік у галузі природокористування та охорони довкілля — це хронологічне, систематичне або комбіноване нагромадження, групування та узагальнення інформації про стан навколишнього середовища, динаміку його змін, джерела впливу на нього, використання природних ресурсів, здійснення природоохоронних заходів та іншої екологічно важливої інформації, отриманої з первинних документів, що прийняті до обліку.

Однією з найбільш важливих форм обліку є державний статистичний облік. Він здійснюється Державним комітетом статистики України (Держкомстатом) за спеціально затвердженими формами державних статистичних спостережень.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну статистику» на органи державної статистики, зокрема, покладено організацію тапроведення статистичних спостережень за екологічною ситуацією в Україні та її регіонах. Вони також зобов'язані надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування статистичну інформацію в обсягах, за формами і у строки, визначені планом державних статистичних спостережень або окремими рішеннями Кабінету Міністрів України, видавати статистичні збірники, бюлетені, огляди, прес-випуски, забезпечувати рівний доступ до статистичної інформації юридичних і фізичних осіб, забезпечувати збереження, накопичення, актуалізацію та захист статистичної інформації, дотримання її конфіденційності тощо.

Згідно зі ст. 24 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку.

Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань з охорони навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною системою.

Форми державних статистичних спостережень з охорони навколишнього природного середовища затверджуються наказами Державного комітету статистики України. Крім того, до кожної форми державних статистичних спостережень вводяться в дію інструкції щодо їх заповнення.

Так, відповідно до наказу Держкомстату від 22 червня 2006 р. № 267 «Про затвердження форм державних статистичних спостережень з охорони навколишнього природного середовища» в Україні було затверджено та введено в дію зі звіту за 2006 рік такі форми державних статистичних спостережень з охорони навколишнього природного середовища:

1-небезпечні відходи «Звіт про утворення, оброблення та утилізацію відходів I—IIІ класів небезпеки за 200_ рік»;

1-екологічні витрати «Звіт про витрати на охорону навколишнього природного середовища та екологічні платежі за 200_ р.» Про затвердження інструкцій щодо заповнення форм державних статистичних спостережень з охорони навколишнього природного середовища.

А відповідно до наказу Держкомстату України від 30 вересня 1997 р. № 230 встановлено форму статистичної звітності 2-ТП (водгосп) і затверджено інструкцію щодо її заповнення.

Відповідні форми державних статистичних спостережень поширюються на всіх юридичних осіб, їхні відокремлені підрозділи, які здійснюють відповідний вид діяльності, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм господарювання.

Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень тягне за собою адміністративну відповідальність, яка встановлена ст. 186-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно зі ст. 24 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Первинний облік здійснюється суб'єктами господарювання також стосовно природних ресурсів: води, лісів, іншої рослинності, об'єктів тваринного світу тощо. Первинний облік відомостей щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду, наприклад, здійснюється адміністраціями природних та біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення, а також підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають інші території та об'єкти природно-за-повідного фонду, за їх рахунок.

Однією із важливих форм первинного обліку є екологічна паспортизація об'єктів — здійснюване суб'єктом господарювання збирання узагальнених за спеціально встановленою формою даних про екологічні показники діяльності об'єкта, використання ним природних ресурсів, ступінь потенційної небезпеки для навколишнього природного середовища.

Паспортизації, згідно з вимогами законодавства України, зокрема, підлягають такі природні ресурси та об'єкти:

—ґрунти (ГОСТ 17.4.2.03-86. Охорона природи. Ґрунти. Паспорт грунтів);

—річки (постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними» від 14 квітня 1997 р. № 347);

—окремі об'єкти тваринного світу (зокрема собаки мисливських порід — Закон України «Про мисливське господарство та полювання»);

—відходи (Закон України «Про відходи», постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів» від 1 листопада 1999 р. № 2034);

—  пасіки (Закон України «Про бджільництво» від 22 лютого 2000 р.);

—об'єкти виробництва, транспортування, зберігання і застосування пестицидів і мінеральних добрив (закони України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про пестициди і агрохімікати», Державні санітарні правила ДСП 8.8.1.2.001-98 (п. 1.3) 03.08.1998 «Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві»);

—промислові ділянки рибальства в басейні Чорного моря (Правила промислового рибальства в басейні Чорного моря, затверджені наказом Державного комітету рибного господарства України від 8 грудня 1998 р. № 164);

—хвостосховища (Методика обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затверджена наказом Держкомархітектури від 19грудня 1995 р. №252);

—потенційно небезпечні об'єкти (Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затверджене наказом МНС від 18 грудня 2000 р. зі змінами від 16 серпня 2005 р.);

—ядерний матеріал (паспорти облікових одиниць та партій) (Облік та контроль ядерного матеріалу, фізичний захист ядерного матеріалу і ядерних установок. НП 306.7.086-2004 від 8 червня 2004 р. № 101. Тлумачний словник українських термінів, затверджений Державним комітетом ядерного регулювання України).

Екологічній паспортизації в Україні підлягають також водно-болотні угіддя міжнародного значення, ландшафти, об'єкти садово-паркового мистецтва, інші природні об'єкти, що потребують посиленої охорони, агрохімічний стан земельних ділянок, деякі інші об'єкти.

Порядок паспортизації об'єктів певної категорії встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Паспортизація потенційно небезпечних об'єктів, зокрема, здійснюється відповідно до переліків таких об'єктів, які складаються на підставі результатів їх ідентифікації. Ідентифікація потенційно-небезпечних об'єктів полягає у діяльності суб'єктів господарювання щодо виявлення на об'єктах господарської діяльності джерел та чин ників небезпеки, які здатні за негативних обставин (аварія, стихійне лихо тощо) ініціювати виникнення надзвичайної ситуації, а також в оцінці їх можливих максимальних рівнів. Відповідна ідентифікація здійснюється за територіальним та галузевим принципом на підставі порядку, що встановлюється МНС України.

Усі наведені види паспортів, що передбачаються чинним законодавством України, не є екологічними паспортами в суворому розумінні слова. Більшість з них є комплексними, але мають екологічну складову. Водночас відповідно до ГОСТу 17.0.0.04-90, що набув чинності 15 жовтня 1990 р., було запроваджено екологічний паспорт підприємства — документ, що ведеться суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням природних ресурсів та/чи негативним впливом на довкілля і містить комплекс відомостей про використання підприємством природних ресурсів і його впливи на стан довкілля.

Екологічний паспорт має містити інформацію про сам об'єкт, сировину, що ним використовується (її вид, обсяги, екологічність), енергію, кількість працівників, технологічні схеми виробництва, види продукції та її екологічні характеристики, системи природоохоронних заходів тощо. Базою для складання екологічного паспорта є основні виробничі показники підприємства, розрахунки його гранично допустимих викидів (скидів), впливу фізичних та біологічних факторів, дозволи на спеціальне використання природних ресурсів та на забруднення, форми статистичної звітності, наявність та стан очисного обладнання. Такий паспорт дає комплексне уявлення про екологічний стан підприємства, надає суттєву допомогу при здійсненні екологічного контролю чи екологічного аудиту відповідного об'єкта. Незважаючи на безспірні переваги екологічної паспортизації підприємств, вона, на жаль, не набула в Україні повсюдного поширення, зважаючи на її добровільний характер.

Екологічна паспортизація певних природних чи матеріальних об'єктів часто складає основу для реєстрації цих об'єктів, тобто створення спеціалізованих баз даних з конкретних питань. Реєстрація також охоплюється функцією обліку і за загальним правилом здійснюється державними органами, тобто включається до функцій державного управління. Законодавство України містить чимало визначень поняття «реєстр» (від англ. register — список, перелік, опис). Однак жодне з них не має універсального характеру. Будь-який реєстр становить інформаційну систему, призначену для накопичення, обліку,  оброблення і зберігання  певних однорідних відомостей. Внесення до такої системи дає правові підстави для запровадження певного правового режиму відповідних об'єктів, отримання спеціальних прав (можливостей) чи накладення певних обмежень на відповідних суб'єктів.

У сфері обліку природокористування та забезпечення екологічної безпеки в Україні, зокрема, ведуться такі реєстри:

— реєстр об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів (ст. 27 Закону України «Про відходи», Порядок ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. № 1360);

—реєстр місць видалення відходів (ст. 28 Закону «Про відходи», Порядок ведення реєстру місць видалення відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1216);

—Державний реєстр об'єктів підвищеної небезпеки (Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Порядок проведення ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 956);

—реєстр сортів рослин (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.);

—реєстр та зведений реєстр зелених насаджень (ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»);

— реєстр землеволодінь та землекористувань (Положення про реєстрацію землеволодінь та землекористувань (п. 1.1), затверджене наказом Держкомзему від 23 серпня 2001 р. № 144);

— реєстр тварин (Положення про ідентифікацію і реєстрацію великої рогатої худоби (п. 1.5), затверджене наказом Мінагрополітики від 17 вересня 2003 р. № 342 (в редакції наказу № 289 від 29 червня 2005 р.) та інші.

Крім статистичного обліку, паспортизації та реєстрації, важливою правовою формою фіксації облікових даних про природні ресурси, об'єкти та комплекси є державні кадастри природних ресурсів. Це систематизовані зводи відомостей про кількісні, якісні характеристики природних ресурсів, їх обсяг, оцінку, характер та правовий режим, розподіл серед власників та користувачів, призначені для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих фізичних та юридичних осіб інформацією з метою регулювання раціонального використання, охорони та відтворення природних ресурсів.

Ведення державних кадастрів у галузі природокористування й охорони навколишнього  природного  середовища  здійснюється   на підставі Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 23), Земельного кодексу України (статті 193—204), Кодексу України про надра (статті 42—44), Водного кодексу України (статті 24—28), Лісового кодексу України (статті 49—53), законів України «Про рослинний світ» (ст. 38), «Про тваринний світ» (ст. 56), «Про мисливське господарство і полювання» (статті 6, 30), «Про природно-заповідний фонд України» (статті 56—59), «Про Червону книгу України» (ст. 15), «Про курорти» (статті 35—37), «Про поводження з радіоактивними відходами» (ст. 16).

Порядок ведення державного кадастру кожного з природних ресурсів регулюється окремою постановою Кабінету Міністрів України.

Державні кадастри ведуться диференційовано за кожним природним ресурсом чи типом природних об'єктів. В Україні відповідно до законодавства ведуться такі державні кадастри: Державний земельний кадастр, Державний водний кадастр, Державний лісовий кадастр, Державний кадастр родовищ та проявів корисних копалин, Державний кадастр рослинного світу, Державний кадастр тваринного світу, Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду, Державний кадастр природних територій курортів, Державний кадастр природних лікувальних ресурсів, регіональні кадастри природних ресурсів. Не є кадастрами природних ресурсів, але прирівнюються до них Червона книга рослинного світу та Червона книга тваринного світу (Червона книга України).

Державний облік територій та об'єктів екомережі є складовою Державного земельного кадастру та державних кадастрів інших природних ресурсів, а також Державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 21 Закону України «Про екологічну мережу»).

Крім природоресурсних кадастрів, в Україні також ведуться Державний кадастр сховищ радіоактивних відходів та містобудівні кадастри населених пунктів.

Державний земельний кадастр — основа для ведення кадастрів усіх інших природних ресурсів. Державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Складовими державного земельного кадастру є: а) кадастрове зонування (місця розташування обмежень щодо використання земель; меж кадастрових зон та кварталів; меж оціночних районів та зон; кадастрових номерів, або територій адміністративно-територіальної одиниці); б) кадастрові зйомки (тобто комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок та виготовлення кадастрового плану); в) бонітування грунтів (тобто порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах); г) економічна оцінка земель (як природного ресурсу та засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві, а також як просторового базису в суспільному виробництві, що визначається в умовних кадастрових одиницях або в грошовому виразі за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі); ґ) грошова оцінка земельних ділянок (нормативна чи експертна, визначається на рентній основі); д) державна реєстрація земельних ділянок у складі державного реєстру земель, (складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, а також Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку); е) облік кількості (за площею та складом) та якості (за природними та набутими властивостями і за ступенем забруднення ґрунтів).

Ведеться Державний земельний кадастр уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Державний водний кадастр — систематизований звід відомостей про поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море, обсяги, режим, якість і використання вод, водокористувачів (крім вторинних). До Державного водного кадастру включаються також відомості про водогосподарські об'єкти, що забезпечують використання води, очищення та скид зворотних вод.

Державний водний кадастр складається з трьох розділів: поверхневі води; підземні води; використання вод.

Цей кадастр включає дані державного обліку поверхневих і підземних вод та державного обліку водокористування, які систематизуються за водними об'єктами та їх ділянками, водозбірними басейнами річок та морів, басейнами підземних вод, водогосподарськими ділянками, економічними районами, адміністративно-територіальними одиницями і в цілому в Україні.

Державний водний кадастр ведеться:

—за розділами «Поверхневі води» та «Підземні води» — Мінприроди;

—за розділом «Водокористування» — Держводгоспом.

Зазначені центральні органи виконавчої влади є замовниками робіт щодо складання Державного водного кадастру і затверджують кадастрові матеріали самостійно (Мінприроди) чи за погодженням (Держводгосп — за погодженням з Мінприроди).

Для координації діяльності Держводгосп разом з Мінприроди створюють Міжвідомчу комісію з питань ведення Державного водного кадастру.

Державний лісовий кадастр — це система відомостей і документів про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства і оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді. Державний лісовий кадастр ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісових ресурсів, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді та забезпечення органів місцевого самоврядування, зацікавлених органів державної виконавчої влади, лісокористувачів відомостями про лісові ресурси.

Державний лісовий кадастр ведеться державними органами лісового господарства (Держкомлісгоспом) на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету. Документація Державного лісового кадастру ведеться на основі даних Державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів.

Державний кадастр родовищ та проявів корисних копалин є систематизованим зводом відомостей про кожне родовище (в тому числі техногенне), включене до Державного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості та якості запасів корисних копалин і наявних у них компонентів, гірничотехнічних, гідрогеологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-економічної оцінки, а також відомостей про кожний прояв корисних копалин.

Державний кадастр родовищ та проявів корисних копалин ведеться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр (сьогодні — Мінприроди України).

Державний кадастр рослинного світу — це система відомостей і документів про розподіл об'єктів рослинного світу між власниками і користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, кількісні та якісні характеристики народногосподарської і наукової цінності рослинних ресурсів, поділ природних рослинних угруповань на категорії, економічну оцінку технічних, кормових, лікарських, харчових та інших властивостей природних рослинних ресурсів, інші дані про рослинні природні ресурси, необхідні для забезпечення їх невиснажливого використання, відтворення й ефективної охорони. Державний облік і кадастр рослинного світу ведеться з метою обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних рослинних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання, а також для здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в рослинному світі і для забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також власників та користувачів (в тому числі орендарів) земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу, відомостями про стан рослинного світу. Ведення відповідного кадастру покладається на Мінприроди України.

Державний кадастр тваринного світу — систематизована сукупність відомостей про географічне поширення видів (груп видів) тварин, їх чисельність і стан, характеристики середовища їх перебування і сучасного господарського використання, а також інших даних, необхідних для забезпечення охорони і раціонального використання тваринного світу.

Державний кадастр тваринного світу ведеться на всій території України, її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні. Ведення кадастрових робіт на територіях, що не перебувають під її юрисдикцією, Україна здійснює відповідно до укладених міжнародних договорів.

Державний кадастр тваринного світу ведеться за окремими видами (групами видів) тварин із застосуванням єдиних, установлених для кожної конкретної групи методології та уніфікованих форм звітної кадастрової документації.

Організація ведення Державного кадастру тваринного світу, координація діяльності, пов'язаної з виконанням кадастрових робіт, а також державний контроль за якістю і вірогідністю даних, що включаються до кадастру, здійснюються Мінприроди та його органами на місцях.

При цьому Законом України «Про мисливське господарство і полювання» ведення державного кадастру мисливських тварин, щоперебувають на території України, віднесене до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання (Держкомлісгосп). Цей самий Закон зобов'язує користувачів мисливських угідь проводити первинний облік чисельності і добування мисливських тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь і в установленому порядку подавати цю інформацію органам, які здійснюють державний облік та ведення Державного кадастру тваринного світу.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду є системою необхідних і достовірних відомостей про природні, наукові, правові, кількісні та якісні характеристики територій та об'єктів, які входять до складу природно-заповідного фонду України, що ведеться з метою оцінки складу та перспектив розвитку природно-заповідного фонду, стану територій та об'єктів, які входять до нього, організації їх охорони та ефективного використання, планування наукових досліджень, а також забезпечення державних органів, заінтересованих підприємств, установ та організацій відповідною інформацією, необхідною для вирішення питань соціально-економічного розвитку, розміщення продуктивних сил та в інших цілях, передбачених законодавством України.

Формами кадастрової документації є картки первинного обліку і державні кадастри територій та об'єктів природно-заповідного фонду міст, районів, областей, Автономної Республіки Крим та України.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду ведеться Мінприроди та його органами на місцях за рахунок державного бюджету. Для ведення Державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду можуть використовуватися також кошти державного, республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища.

Зміст кадастрової документації та строки подання документів первинного обліку визначаються Міприроди.

Державний кадастр природних територій курортів є зводом відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне положення, площу, кліматичні особливості, види та запаси природних лікувальних ресурсів, якісні характеристики природних територій курортів, їх лікувальну, профілактичну, реабілітаційну, природоохоронну, наукову, рекреаційну та іншу цінність. Такі відомості про природні території курортів включаються до кадастру за адміністративно-територіальним принципом та за видами природних лікувальних ресурсів, а саме — мінеральних і термальних вод, лікувальних грязей таозокериту, ропи лиманів та озер, акваторій морів, кліматичних, ландшафтних, екологічних та інших умов.

Відомості для ведення кадастру подаються з документованих джерел інформації, зокрема, з даних Державного земельного кадастру; МОЗ; Державного картографо-геодезичного фонду; Державного інформаційного геологічного фонду; містобудівного кадастру населених пунктів; Мінприроди та ін.

Державний кадастр природних територій курортів України створюється і ведеться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів (Міністерство культури і туризму України).

Користувачами кадастру є центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни.

Державний кадастр природних лікувальних ресурсів є зводом відомостей про кількість, якість та інші важливі характеристики всіх природних лікувальних ресурсів, що виявлені та підраховані на території України, а також можливі обсяги, способи і режими їх використання. До кадастру включаються відомості у формі текстових, цифрових та графічних (картографічних) матеріалів щодо видів (типів) природних лікувальних ресурсів: мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань кліматичними умовами.

Для створення і ведення кадастру використовуються відомості з документованих джерел інформації, дані МОЗ, Мінприроди, Державного фонду родовищ корисних копалин; містобудівного кадастру населених пунктів; Державного картографо-геодезичного фонду.

Цей вид кадастрів ведеться Міністерством охорони здоров'я України.

Червона книга рослинного світу та Червона книга тваринного світу (Червона книга України) хоча формально не є кадастрами, але фактично можуть бути віднесені до системи цих державних документів, оскільки також є систематизованими зводами облікової інформації про рідкісні та такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тварин, рослин та мікроорганізмів.

Ведеться Червона книга України Мінприроди, що забезпечує й методичне керівництво всіма роботами щодо внесення до Червоної книги та виключення з неї певних видів.

Державний кадастр сховищ радіоактивних відходів — це систематизований банк даних щодо місцезнаходження, кількісних та якісних характеристик, умов зберігання або захоронення радіоактивних відходів, систем контролю та моніторингу.

Створення і організація ведення Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів покладається на орган державного управління у сфері поводження з радіоактивними відходами.

Державний кадастр сховищ радіоактивних відходів підлягає безстроковому зберіганню.

Містобудівний кадастр населених пунктів — це система комплексних даних про населені пункти, їхні функціональні зони, окремі території та земельні ділянки, будинки й споруди, соціальну, інженерну і транспортну інфраструктуру, екологічні та інженерно-геологічні умови.

Дані містобудівного кадастру використовуються для прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів; розміщення, проектування, будівництва й реконструкції об'єктів житлово-цивільного, виробничого, комунального та іншого призначення; охорони пам'яток архітектури і містобудування, регенерації історичних поселень; створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури; регулювання земельних відносин на відповідних територіях; визначення зон економічної оцінки територій, обґрунтування розмірів оподаткування і вартості земельних ділянок, будинків і споруд з урахуванням місцевих умов; обліку власників і користувачів будинків і споруд; контролю за раціональним використанням територіальних ресурсів, аналізу реалізації затвердженої містобудівної документації та інших питань.

Перелік відомостей і склад даних містобудівного кадастру визначаються Міністерством регіонального розвитку та будівництва з участю Держземагентства, Мінжитлокомунгоспу, Мінприроди, Укргеодезкартографії за погодженням з Держкомстатом.

Відомості та дані для ведення містобудівного кадастру населених пунктів збираються з документованих державних, відомчих та інших джерел інформації. Організація ведення містобудівного кадастру забезпечується місцевими державними адміністраціями і виконавчими комітетами місцевих рад. Містобудівний кадастр ведеться за рахунок коштів місцевого бюджету.

Окремим видом кадастрів, що ведуться в Україні, є регіональні кадастри природних ресурсів — документи, що не обмежуються даними щодо одного природного ресурсу чи об'єкта, а є систематизованим зведенням відомостей про кількісні, якісні та інші характеристики всіх природних ресурсів, а також про обсяг, характер і режим їх використання на регіональному рівні, а саме: на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. В основі регіональних кадастрів — облікові дані за видами природних ресурсів: земельні ресурси; водні ресурси; природні рослинні ресурси; ресурси тваринного світу; природні лікувальні ресурси; мінерально-сировинні ресурси, корисні копалини родовищ, проявів, а також корисні копалини техногенних родовищ. Відповідні дані скомпоновані за розділами: «Земельні ресурси», «Водні ресурси», «Природні рослинні ресурси», «Ресурси тваринного світу», «Природні лікувальні ресурси», «Мінерально-сировинні ресурси, корисні копалини родовищ, проявів, а також корисні копалини техногенних родовищ».

Ведення регіональних кадастрів за розділами здійснюють територіальні органи Держземагентства, Держкомлісгоспу, Держводгоспу та МОЗ. Порядок ведення кадастрів визначається інструкцією, затвердженою Мінприроди. Для оперативного задоволення потреб центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та громадян у наданні відомостей з регіонального кадастру створюється автоматизована система його ведення, яка базується на використанні геоінформаційних технологій.

Регіональні кадастри ведуться за рахунок коштів Державного фонду охорони навколишнього середовища, а також за рахунок коштів місцевих фондів охорони навколишнього середовища (за згодою органів місцевого самоврядування).