6.6. Правове забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України

Впливу військової діяльності на стан навколишнього середовища останніми роками приділяється помітна увага, зважаючи на ті екологічні проблеми та їх оцінку, які така діяльність породжує. Зокрема, за оцінками експертів екологічних служб міністерств оборони інших держав, сумарний ефект від впливу збройних сил на довкілля в мирний час можна порівняти із впливом однієї з галузей промисловості середнього масштабу.

Це зумовлює потребу вивчення проблеми наявності екологічного ризику в діяльності Збройних Сил України. Зокрема, в результаті утримання та експлуатації авіаційних і військово-морських баз, військових полігонів, навчальних центрів, баз і складів паливно-мастильних матеріалів, військово-ремонтних і будівельних підприємств, парків бойової і автотракторної техніки, військ лісгоспів і підсобних господарств, об'єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних і очисних споруд, місць збору та утилізації відходів, а також внаслідок неможливості дотримання вимог екологічної безпеки під час прове­дення заходів бойової підготовки військ (сил) нині забруднено та існує ризик забруднення основних складових довкілля: ґрунту, поверхневих та підземних вод, повітря тощо.

Стурбованість щодо наявності екологічного ризику викликають арсенали, бази і склади боєзапасів, бази і склади пального, особливо ті, на яких зберігаються компонента ракетного палива, склади військ радіаційного, хімічного та біологічного (РХБ) захисту Практично на всіх складах паливно-мастильних матеріалів і в місцях заправки бойової техніки відбувається забруднення нафтопродуктами грунту і вод. Склалося скрутне становище щодо утилізації компонентів ракет­ного палива.

Свого часу кораблі та судна Військово-Морських Сил будувалися за державними стандартами без урахування екологічних нормативів. Нині стає нагальним завдання щодо дообладнання кораблів система­ми очищения лляльних та господарсько-побутових вод. Зазначене питания виходить за відомчі межі і набуває державної ваги.

До головних забруднювачів повітряного басейну належать котельні, які, в основному, працюють на твердому паливі. 3 1100 котелень, які функціонують, тільки 28 % обладнані пилогазоуловлювачами. Викиди в атмосферу забруднюючих речовин становлять близько 1,2 % від кількості загальних викидів об'єктів промисловості України.

Розглядаючи екологічний ризик у діяльності Збройних Сил Ук­раїни, слід відмітити деякі його характерні риси, пов'язані насамперед із особливостями зазначеного виду діяльності. Це виражається в тому, що діяльність Збройних Сил України слід розглядати в мирний і військовий час, при яких її зміст, умови, а отже і прояв екологічного ризику, будуть різними. Повсякденна діяльність Збройних Сил Ук­раїни виявляється в проведенні навчань, випробовувань, спеціальних робіт, господарської діяльності (за умови дотримання встановлених норм законодавства), забезпеченні життєдіяльності підрозділів. Інший вид діяльності — ведения бойових дій — є проявом такого жахливого явища, як війна. При цьому завдається найбільшої шкоди життю, здоров'ю людини, відбувається негативна зміна навколиш­нього середовища, і, як свідчать Перша та Друга світові війни у XX ст., ставиться під загрозу існування всього людства. При веденні бойових дій із застосуванням звичайних засобів ураження існує ризик зни­щення потенційно небезпечних в екологічному відношенні об'єктів промислового та військового призначення з утворенням зон радіоактивного, хімічного, біологічного зараження, а також затоплень, руйнувань, пожеж, у яких військовослужбовці та цивільне населення будуть вимушені тривалий час вести своє існування.

Виходячи з оборонного характеру Воєнної доктрини України, основним призначенням Збройних Сил України є відбиття нападу противника при посяганні його на територіальну цілісність та недоторканність суверенитету України та завдання йому поразки.

Отже, екологічно небезпечну діяльність Збройних Сил України, залежно від особливостей хімічного, фізичного, біологічного складу речовин, що використовуються, можна характеризувати за різним ступенем екологічного ризику. Hi для кого не секрет, що рівень науки і техніки у військовій сфері зростає, люди навчилися виробляти зброю (насамперед ядерну, хімічну, біологічну), ризик застосування якої може призвести до екологічної катастрофи та знищення нашої цивілізації.

Класифікацію екологічних ризиків у діяльності Збройних Сил Ук­раїни, з метою виявлення характерних рис, можна здійснити за таки­ми ознаками:

1) за діяльністю видів військ Збройних Сил України екологічний ризик можна класифікувати на: а) ризик від функціонування Сухопутних військ; б) ризик від функціонування Військово-повітряних сил; в) ризик від функціонування Військ протиповітряної оборони; г) ризик від функціонування Військово-морських сил;

2) за видами озброєння та військовою технікою: а) ризик від засто­сування стрілецької зброї; б) ризик від застосування зенітно-ракетних комплексів; в) ризик від застосування ракетних комплексів; г)       ризик від застосування артилерії; г)ризик від застосування танків; д) ризик від застосування бойових машин піхоти та бойових машин десанту; е) ризик від застосування бронетранспортерів, бойових розвідувально-дозорних машин; є) ризик від застосування автомобільної техніки; ж) ризик від застосування реактивних систем зал­пового вогню; й) ризик від застосування протитанкових ракетних комплексів; і) ризик від застосування вертольотної техніки; к) ризик від застосування засобів протиповітряної оборони; л) ризик від засто­сування авіації; м) ризик від застосування флоту; н) ризик від засто­сування зброї масового ураження (на сьогодні Збройні Сили України офіційно не мають її у своєму арсеналі, але вона є на озброєнні у сусідніх держав);

3) особливо небезпечним є ризик виникнення еколого-небезпечних факторів при можливому застосуванні видів озброєння як у мирний, так і військовий час стосовно екологічно небезпечних видів діяльності, зокрема промислових підприємств та виробництв. Тому за військово-техногенними факторами впливу на навколишнє середовище екологічний ризик можна класифікувати на:

а) механічного характеру (ризик забруднення металевими відходами, забруднення нерозірваними боеприпасами, спричинення ерозії, дефляції);

б) хімічного характеру (забруднення пально-мастильними матеріалами, антифризами, розчинниками, залишками вибухових речовин і пороху);

в) фізичного характеру (теплове, електромагнітне, акустичне, вібраційне, світлове забруднення);

г) біотичного характеру (деградація екосистем, збіднення біорізноманіття, біогенна акумуляція шкідливих речовин);

4) за режимами функціонування єдиної державної системи ризик можна класифікувати на:

а)  режим повсякденної діяльності (вочевидь, це ступінь прийнятного ризику);

б) режим підвищеної готовності (частково прийнятний ризик);

в) режим діяльності у надзвичайних ситуаціях (неприйнятний ризик);

г) режим діяльності у надзвичайних станах (катастрофічний ризик).

Екологічний ризик у діяльності Збройних Сил України, на нашу думку, слід розглядати як встановлені нормами екологічного законодавства підстави, з якими пов'язується виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об'єктами (в тому числі озброєння) Збройних Сил України, які визначають формування і реалізацію спеціальної право-суб'єктності відповідних фізичних, юридичних осіб та держави у військовій сфері щодо виявлення, попередження та усунення військово-техногенних загроз довкіллю, життю і здоров'ю населення, обумовлюють особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України, включаючи випадкове (імовірне) настання небезпеки.

На сучасному етапі діяльність Збройних Сил України у сфері охорони навколишнього природного середовища регулюється законами «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України» (1992), «Про Збройні Сили України» (2002), «Про правовий режим воєнного стану» (2000). Поряд з цим було прийнято ряд інших законодавчих актів у зазначеній сфері: закони України «Про екологічну експертизу», «Про землі оборони», «Про правовий режим надзвичайного ста­ну», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», «Про відходи», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд», «Про виключну (морську) економічну зону», Земельний, Водний, Лісовий кодекси, Кодекс України про надра та ін. Однак аналіз законодавства свідчить, що до цих джерел не включені положення, які регламентували б особливості охорони навколишнього природного середовища в Збройних Силах України. Водночас на сьогодні Україною ратифіковано ряд міжнародних конвенцій щодо забезпечення екологічної безпеки саме у військовій сфері. Це Конвенції «Про заборону військового або будь-якого іншо­го ворожого використання засобів впливу на природне середовище» від 18 травня 1977 р., «Про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення» від 13 січня 1993 р., «Про заборону розробки, виробництва та нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх зни­щення» від 26 березня 1975 року.

Важливе значення з питань забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України мають нормативні акти Кабінету Міністрів України. Так, постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 «Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» відносить виробництво, зберігання, утилізацію і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива до видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Для безпосереднього врегулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України важливе зна­чення мають накази Міністра оборони України. Так, згідно з наказом міністра оборони України від 4 липня 1995 р. «Про заходи щодо організації екологічного забезпечення Збройних Сил України» на війська радіаційного, хімічного, біологічного (РХБ) захисту Збройних Сил  України  покладено відповідальність за планування заходів екологічного забезпечення, організацію та контроль їх виконання у Збройних Силах України як в мирний, так і воєнний час. У наказі від 9 вересня 1999 р. № 455 «Про недоліки в організації екологічного забезпечення Збройних Сил України» зазначається, що екологічна безпека як складова національної безпеки країни спонукає до більш активної участі Збройних Сил України у вирішенні завдань з охорони довкілля.

Положениям про координаційно-наглядову раду з питань реалізації Програми реабілітації територій, забруднених унаслідок військової діяльності, на 2002—2015 роки, яке затверджене наказом міністра оборони України від 14 вересня 2001 р. № 300, зазначено, що координаційно-наглядова рада утворена Міністерством оборони Ук­раїни з метою координації діяльності центральних органів виконавчої влади та державних закладів і установ, що беруть участь у її реалізації, визначено її компетенцію та повноваження. Крім того, Положенням про групу експертів-консультантів Міністерства оборони України з питань екологічної та радіаційної безпеки, яке затверджене наказом міністра оборони України від 16 серпня 2001 р. № 280, закріплено, що група експертів-консультантів Міністерства оборони України з пи­тань екологічної та радіаційної безпеки є позаштатним консультативно-дорадчим органом у сфері екологічної та радіаційної безпеки.

На забезпечення екологічної безпеки спрямована Директива від 5 січня 1999 p. № ДГШ-1 «Про ліміти на утворення та розміщення відходів», затверджена начальником Генерального Штабу Збройних Сил України. У ній, зокрема, зазначається про незадовільний стан щодо отримання лімітів і дозволів на зберігання, складування та розміщення промислових і побутових відходів у військових частинах та на об'єктах Міністерства оборони України, а також поставлено завдання заступникам міністра оборони України вжити необхідних заходів щодо отримання необхідних лімітів і дозволів.

На виконання покладених завдань щодо забезпечення екологічної безпеки заступники міністра оборони України видають накази, в яких зазначаються конкретні заходи та особи, які відповідають за їх вико­нання. Так, наказом заступника міністра оборони України — командувача Сил протиповітряної оборони України від 28 листопада 1997 р. № 151 «Про недоліки щодо організації екологічного забезпечення окремих військових частин Сил протиповітряної оборони України» визначено конкретні порушення вимог екологічної безпеки в підпорядкованих військових частинах, визначено винних осіб та накладе­но дисциплінарні стягнення.  Крім того  безпосередньо в кожній  військовій частині та об'єкті Збройних Сил України посадові особи видають нормативні акти щодо забезпечення екологічної безпеки відповідно до наданих повноважень, які мають локальний характер.

Проте аналіз чинного законодавства України свідчить, що виходячи зі специфіки діяльності Збройних Сил України питания надання, вилучення, припинення прав та інші правові аспекта у сфері природокористування не можуть вирішуватися в тому самому порядку, як це передбачено для інших видів діяльності. Крім того, по-перше, значна частина розглянутих питань зовсім не врегульована в законодавстві; по-друге, ті питания, що відображені в законодавстві, часто суперечать системі українського законодавства, зокрема екологічного.