§ 5.7. Стратегії впливу науково-технічного розвитку на потребу в трудових ресурсах

Аналіз праць зарубіжних фахівців і українського досвіду дозволяє систематизувати характеристики стратегій в розрізі впливу нової технології на потребу в трудових ресурсах і їх зовнішність. Можна виділити п'ять типів таких стратегій (табл. 5.13): полегшення і інтелектуалізація праці, відмова від використання живої праці, спрощення праці, підряд, полівалентність (поєднання професій, ротація персоналу, розширення кола посадових обов'язків).

Кожній із вказаних стратегій властивий свій набір чинників, що визначають стратегію, обумовлених сферою розповсюдження стратегії, умовами її застосування (складністю робочого завдання) і найбільш доцільним періодом застосування стратегії (ситуацій на ринку). Кожен тип стратегії має свої соціально-економічні результати і наслідки: посилення мотивації праці і конкурентоспроможності фірми за рахунок тих чи інших чинників, з одного боку, і зміна становища працівників на ринку праці, з іншого боку.

До останнього часу найбільше розповсюдження мали стратегія відмови від живої праці і стратегія спрощення праці. Проте обидві вони соціально небезпечні за своїми можливими наслідками: реалізація стратегії відмови від живої праці приводить до загострення проблеми безробіття, а стратегія спрощення праці сприяє послідовному зниженню інтелектуального рівня робітників. Водночас, очевидна соціальна обґрунтованість розповсюдження вказаних стратегій на такі області, в яких їх реалізація здатна запобігти ще гострішим соціальним небезпекам. Так, стратегія відмови від використання живої праці соціально прогресивна у виробництвах, що вимагають важкої фізичної праці, в шкідливих і небезпечних виробництвах. Стратегія спрощення праці цілком виправдана у виробництвах, що використовують переважно працю інвалідів (частка яких в суспільстві, нажаль, зростає).

Розповсюдження стратегії відмови від живої праці (під яким розуміється праця «виробничого» персоналу, тобто робітників) на інші сфери виробництва може мати місце лише при зміні структури зайнятості, коли досягнутий в основних сферах суспільного виробництва рівень технології звільняє від участі у виробництві більшу частину населення; тобто коли наступає ера «постіндустріального господарства». Ця ера характеризується, зокрема, тим, що в галузях матеріального виробництва, в результаті науково-технічного прогресу, відбувається втрата робочих місць «виробничого» персоналу і збільшується кількість робочих місць «невиробничого» персоналу – так званих «білих комірців».

У постіндустріальному господарстві головним джерелом суспільного багатства стає інформаційний фонд, а основна проблема розширення виробництва переміщається з недоліку капіталу на недолік інформації, необхідної для використання капіталу з найбільшим успіхом. Тому на перший план висувається завдання створення, накопичення і застосування інформації, що і викликає необхідність змін в структурі зайнятості, коли все більша кількість робочих місць «піднімається» на вищий інтелектуальний рівень – в підрозділи інфраструктури підприємства.

Отже, стратегія скорочення живої праці стає соціально виправданою, якщо її реалізація забезпечує збереження загальної кількості робочих місць на різних інтелектуальних рівнях або (і) її скорочення відбувається на користь комплектування робочих місць, що створюються в нових галузях матеріального виробництва і у сфері нематеріального виробництва, що може бути досягнуте в умовах переходу до постіндустріального господарства.

Таблиця 5.13.

Характеристика стратегій науково-технічного розвитку за їх впливом на потребу в трудових ресурсах і їх вигляд

Управлінська стратегія	ЧИННИКИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ СТРАТЕГІЮ			Результати і наслідки застосування стратегії
	Область розповсюдження	Умови застосування стратегії	Найбільш доцільний період застосування стратегії (ситуація на ринку)
1. Стратегія полегшення і інтелектуалізація праці (пропонується автором)	Широкий клас виробництв з помірною гнучкістю виробничого процесу і помірною складністю продукції	Помірний діапазон змін складності робочого завдання. Систематичне оновлення технології і продукції в режимі конвеєра нововведень. Наявність постійно діючої системи навчання персоналу	Відносно стабільний стан виробництва. Наявність перспектив зростання попиту. Помірна конкуренція	Посилення конкурентоспроможності за рахунок підвищення бездефектної працездатності. Підвищення змістовності праці. Зниження соціальних наслідків тяжкості праці
2. Стратегія відмови від використання живої праці	Гнучкі виробництва з частими переходами на випуск нових моделей; підприємства, що спеціалізуються на виготовленні складних видів продукції малими партіями	Висока складність робочого завдання, що вимагає високоточного устаткування. Наявність можливості значних інвестицій в нову техніку. Наявність висококваліфікованих інженерних кадрів	Ознаки спаду виробництва (по кривій життєвого циклу технології/попиту). Наявність перспектив підвищення попиту на продукцію. Період безробіття, коли позиції працівників ослаблені (з погляду інтересів підприємця). Наявність «внутрішнього ринку» робочої сили	Посилення конкурентоспроможності фірм за рахунок: підвищення гнучкості виробництва, економії витрат на робочу силу, скорочення виробничих площ, управлінського і обслуговуючого персоналу. За відсутності достатнього «внутрішнього ринку», робочий переходить у «вторинний відкритий» ринок, що може привести до посилення соціальної напруженості
3. Стратегія спрощення праці	Виробництво стандартної, відносно дешевої продукції. Великі виробничі колективи з малокваліфікованими працівниками	Робоче завдання характеризується набором стандартних операцій, що повторюються, не вимагають високої кваліфікації від працівника	Запекла конкуренція на товарному ринку. Пригноблюваний стан товарного ринку і наявність «вторинного відкритого» ринку праці	Зниження кваліфікації робітників і змістовності праці. Зниження витрат виробництва за рахунок заміни кваліфікованої праці малокваліфікованою. Погіршення становища працівників на «відкритому» ринку праці
4. Стратегія підряду	Мобілізація зовнішнього науково-технічного потенціалу підприємствами, що не мають власної системи розвитку. Підприємства, що мають високі накладні витрати. Переважає періодичне обслуговування виробничих процесів	Можливість виділення певної ділянки роботи (виробничого завдання). Великий досвід організації процесів науково-технічного розвитку і процесів праці	Наявність зовнішніх організацій, що спеціалізуються на розробці продукції і технології для замовника. Наявність на ринку праці робочої сили, готової працювати за контрактом обмежений термін	Прискорення темпів розвитку. Скорочення витрат на робочу силу внаслідок її періодичного використання
5. Стратегія «полівалентності»	Найчастіше, невеликі трудові колективи (фабрики, відділи, офіси і т. п.), що складаються з висококваліфікованих працівників	Робоче завдання вимагає досвіду і творчості працівника. Висока кваліфікація співробітників. Безперервне навчання. Наявність в колективі патерналістичних традицій	При поєднанні професій: посилення конкуренції, пов'язане з скороченням витрат виробництва і відповідним зниженням цін; слабка організація робочої опозиції. При розширенні кола посадових обов'язків: сприятлива ринкова кон'юнктура; високий попит на робочу силу на ринку праці	Посилення конкурентоспроможності фірми. Підвищення змістовності праці. Підвищення гнучкості управління

Галузі української промисловості знаходяться на різних етапах розвитку. Більшість галузей ще не завершили етап «масового виробництва», коли задоволення потреб на основні товари далеке від насичення і можна виготовляти порівняно стандартний товар (на цьому етапі, зокрема, знаходиться наша легка промисловість). Ряд високорозвинутих галузей (наприклад, авіабудування) знаходиться на етапі «масового збуту», коли потреби в даному товарі в основному задоволені, вимоги споживача до якості товару підвищені і перед товаровиробником постає проблема збуту. Центр тяжіння в цьому випадку переноситься на маркетинг. Окремі галузі (наприклад, космічна) вступили в постіндустріальну епоху, коли зароджуються нові потреби (наприклад, в космічних телекомунікаціях) і пріоритет у функціях виробничої системи віддається НДДКР. Відповідно до цього різноманітні і переважні стратегії науково-технічного розвитку галузей промисловості: у галузях, що знаходяться на постіндустріальному етапі, неминуча зміна структури зайнятості в сторону переміщення робочих місць на вищі інтелектуальні рівні; у галузях, що знаходяться на етапі «масового збуту», ці зміни виявляються у формі тенденції; у галузях, що ще не завершили етап «масового виробництва», істотних змін в структурі зайнятості не відбувається навіть при реконструкції окремих підприємств на комп'ютерні технології. Тому стратегія відмови від живої праці, що реалізовується через зміну структури зайнятості, обґрунтована лише для галузей, що вступають в постіндустріальну епоху. Таким чином, зміна структури зайнятості є результатом об'єктивного процесу розвитку виробництва.

Природно, що темпи цього процесу можуть бути прискорені, якщо сприяти йому, або сповільнені, якщо йому протидіяти. Основним протидіючим чинником у нас є стереопитне уявлення про фізичну працю безпосереднього виробника продукції як єдине джерело багатства, що відображає концепцію А. Сміта про продуктивну і непродуктивну працю двохсотрічної давності. Ця протидія виявляється у дії таких гальмуючих чинників, як: нерозвиненість науково-технічної інфраструктури підприємств; слабкість зв'язків виробництва з НДІ і Вузами; тривалість інноваційного циклу «наука-виробництво»; розвиток егоїстичних тенденцій в трудових колективах, направлених на применшення ролі інженерно-технічного персоналу і скорочення фондів виробничого і науково-технічного розвитку.

Необхідно усвідомити системно-інтегральний багатофакторний характер продуктивності сучасного виробництва. У багатофакторних процесах важко визначити значущість кожного чинника в досягненні конкретного результату, особливо, коли вплив чинників і результат динамічні і розрізнені в часі. Але всі ці чинники позначаться на зміні працездатності людини у виробничому процесі. Працездатність є загальносистемною властивістю, а не властивістю людини. Це, швидше, критерій науково-технічного розвитку виробничого процесу. Він більше відповідає стратегії послідовного полегшення і інтелектуалізації праці.

До останнього часу параметри працездатності не були об'єктом проектування. Працездатність людини у виробничому процесі протягом зміни практично весь час міняється. На початку зміни вона підвищується в міру «втягування» в процес, потім деякий час залишається стабільною, а далі спадає в міру стомлення працівника. Після обідньої перерви працездатність дещо підвищується, але через деякий час починає зростати стомлення і, не дивлячись на перехід працівника в стан напруженості, працездатність знов знижується. При цьому виготовлення продукції без дефектів (бездефектна працездатність) протягом зміни знижується більше, ніж загальна кількість виготовлення.

Не дивлячись на наявність досить повної системи ергономічних вимог, основною причиною стомлюваності працівника протягом трудової зміни, що накопичується по днях тижня, є невідповідність параметрів устаткування антропологічним і психофізіологічним характеристикам людини. Внаслідок цього, праця у деяких галузях промисловості має III–IV категорії важкості. Така важкість праці не тільки веде до зниження працездатності, але має глибокі соціальні наслідки.

Стратегія полегшення і інтелектуалізації праці є стратегією підвищення працездатності і переслідує мету послідовного зниження тяжкості праці до ІІ-ої, а потім і до І-ої категорії, коли помірне психофізіологічне навантаження стимулює підйом організму на вищий функціональний рівень.

Іншим провідним параметром такої стратегії є інтелектуалізація праці, внаслідок чого праця стає більш цікавою і тому розширюється коло працівників, для яких вона є самостійною цінністю. В цьому випадку процес праці стимулює продуктивність і висока якість виготовлення продукції. Це – стратегія підвищення внутрішньої мотивації праці. Під впливом такої стратегії відбуватимуться зміни в структурі зайнятості: робочі місця переміщаються по інтелектуальних рівнях «від низу до верху». Не виключено, що з підвищенням кваліфікації і освітнього рівня працівників виникає необхідність у вертикальній ротації по робочих місцях між «виробничими» підрозділами і підрозділами інженерно-технічної інфраструктури, що сприятиме гнучкішому використанню висококваліфікованої робочої сили і посиленню внутрішньої мотивації праці.

За своїми соціальними наслідками стратегія інтелектуалізації і зниження важкості праці докорінно відрізняється від стратегії відмови від живої праці і спрощення праці. Останні породжують зовнішні негативні мотиви внаслідок погіршення становища працівника на ринку робочої сили, а також ведуть до зниження внутрішньої мотивації праці. За своєю організацією стратегія підвищення працездатності є конвеєром нововведень, з послідовним підвищенням їх радикальності в міру накопичення науково-технічного, інтелектуального і інвестиційного потенціалів.