25.Крайня необхідність (кн)

Ч.1 ст.39 КК вказує, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку у даній ситуації не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.Ознаки крайньої необхідності:1) небезпека, яка загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави,2) невідворотність цієї небезпеки іншими засобами, крім вчинення дії, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом.Умови правомірності крайньої необхідності:1 група - умови небезпеки:- реальність небезпеки.2 група - умови дій по усуненню небезпеки:- захист індивідуальних, суспільних, державних інтересів (захищаються лише правомірні інтереси); - джерело небезпеки;- небезпека породжує безпосередню загрозу для особи, суспільних. державних інтересів (не у майбутньому чи в минулому, а зараз), небезпека наявна;- шкода завдається інтересам третіх осіб, які не мають відношення до створення небезпеки;- завдання шкоди - єдиний засіб врятування від небезпеки за даних обставин;- не допущено перевищення меж крайньої необхідності — це озна­чає, що завдана шкода повинна бути більш значною, ніж усунута шкода.Перевищення меж крайньої необхідності (ч.2 ст.39 КК) - це умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Така шкода тягне за собою цивільно-правову відповідальність.СПІВВІДНОШЕННЯ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ТА КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІСпільні риси: 1) спрямовані на охорону індивідуа­льних, суспільних, державних інте­ресів у випадках, коли цим інтересам, загрожує небезпека 2) небезпека усувається шляхом завдання шкоди іншим правоохоронюваним інтересам 3) дії виключають суспільну небезпечність та протиправність діяння вже в момент їх вчинення, і тому не утворюють складу злочинуВідмінності:1) джерело небезпеки при необхідній обороні лише суспільно небезпечні дії людини, при крайній необхідності - також і різні сили природи, явища і процеси, дії машин і механізмів2) шкода завдається при необхідній обороні нападаючій особі, при крайній необхідності і- інтересам осіб, не причетних до небезпеки 3) при необхідній обороні завдання шкоди нападаю чому - це один із способів захисту інтересів, а при крайній необхідності – єдиний 4) при крайній необхідності завдається менша шкода, ніж відвернута, а при необхідній обороні може бути рівноцінна, менша або більша, залежності від характеру та ступеня небезпеки посягання 5) при перевищенні меж необхідної оборони - на ступає кримінальна відповідальність, а при необхідній

26. Виконання наказу або розпорядження- (ч.1 ст 41 КК) - це діяльність особи у формі дії чи бездіяльності, на шкоду правоохоронюваним інтересам вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ - звернення до конкретної особи (групи осіб), вимога посадової особи органу управління чи громадського формування з охорони громадського порядку вчинити чи утримуватися від вчинення певної дії. Законний наказ:- відданий компетентними органами чи службової особою;- відданий в межах компетенції;- відданий із дотриманням необхідної форми і порядку;- ґрунтується на законі, нормативному акті;- не передбачає вчинення протиправних дій. Фізичний або психічний примус (ч.1 ст.40 КК) - дія чи бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена на під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого осо ба не могла керувати своїми вчинками.Умови правомірності вчинення злочину під впливом фізичного або психічного примусу: 1) вчинене діяння містить всі ознаки злочину та складу злочину;2) примушувана особа має всі ознаки суб'єкту злочину;3) примус до вчинення злочину був дійсним і реальним;4) примус був непереборним (особа не могла керувати своїми діями не могла звернутися за допомогою до правоохоронних органів, інших осіб;5) життю і здоров'ю примушуваної особи загрожувала реальна небезпека. Діяння, пов'язане з ризиком (ч.1 ст.42 КК) - дія або бездіяльність, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам вчинена в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.Умови правомірності діяння, пов'язаного з ризиком:1) вчинення діяння, що формально містить ознаки злочину;2) реальне спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам;

29.Призначеня покарання: Покарання - захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і поля гає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ст.50 КК).Загальні засади призначення покарання — це ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання в кожній конкретній справі.Відповідно до ст. 65 загальні засади призначення покарання скла­даються з таких критеріїв. Суд призначає покарання: 1) у ме­жах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що перед­бачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжу­ють покарання.Ступінь тяжкості вчиненого злочину насамперед визначається ст. 12, яка поділяє всі злочини на злочини невеликої тяжкості, серед­ньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі.Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності. Серед них можна вирізнити такі:а) система повного (абсолютного) складання покарань;б) система обмеженого складання покарань;в) система поглинення;г) система обов'язкового або факультативного підвищення пока­рання;д) змішані системи призначення покарання за сукупністю злочинів.Якщо хоча б один зі злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може при­значити остаточне покарання за сукупністю в межах максимально­го строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній ча­стині КК (ч. 2 ст. 70).Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів ре­гулюється ч. З ст. 70. Згідно з нею до основного покарання, призна­ченого за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові по­карання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.Відповідно до ст. 71 сукупність вироків має місце там, де за­суджений після постановлення вироку, але до повного відбуття по­карання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків: а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри пока­рання; б) це покарання ще цілком не відбуте засудженим; в) новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбут­тя покарання. Таким чином, на підставі ст. 71 при сукупності вироків суд при­значає покарання за такими правилами:1) насамперед призначається покарання за знов вчинений злочин; 2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково невід-б у ту частину покарання за попереднім вироком; 3) остаточ­на міра покарання визначається в межах максимуму даного виду покарання.Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71, стосується не тільки основних, але й додаткових покарань.

30. Звільнення від покарання та його відбуття (ст.74-85 КК). Амністія та помилування.Звільнення від покарання та його відбування (ст.74 КК) - виражена в акті правомочного державного органу відмова від застосування реальної міри покарання, передбаченої кримінальним законом за наявності певних умов, зазначених в законі.Види звільнення від покарання та його відбування:1) звільнення з випробуванням (ст.75-78 КК);2) звільнення з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років (ст.79 КК);3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст.80 КК); 4) умовно-дострокове звільнення (ст.81 КК);5) заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст.82 КК); 6) звільнення вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст.83 КК);7) звільнення за хворобою (ст.84 КК);8) на підставі закону України про амністію (ст.86 КК);9) на підставі Указу Президента України про помилування (ст.87 КК).Амністія (ст..86) — це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується щодо індиві­дуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.Акт амністії не скасовує і не змінює відповідного кримінального закону, не являє собою декриміналізації і не ставить під сумнів законність і обґрунтованість постанов­лених обвинувальних вироків.Законом про амністію може бути передбачене: 1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія); 2) част­кове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія); 3) заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.Підставою звільнення від кримінальної відповідальності є повна та умовна амніс­тія. У цих випадках кримінальну справу щодо особи, в діянні якої вбачається склад конкретного злочину, не може бути порушено, а порушені справи, що перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства та справи, що передані до судів, але не розглянуті ними, підлягають закриттю. Якщо необхідність застосування закону про амністію з'ясовується в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує. Помилування (ст..87)- це індивідуальне державно-владне веління у формі пробачення особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. факт помилування є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конк­ретної особи або групи індивідуально зазначених в указі Президента України осіб. Указ Президента України про помилування виступає як безпо­середня підстава для звільнення особи від покарання або заміни покарання більш м'яким. 2. помилування у КК розглядається як підстава звільнення і від криміна­льної відповідальності (статті 44 і 85), і від покарання (ст. 87). При цьому реальна правозастосовна практика, як правило, зорієнтована на непов'язане із звільненням від кримінальної відповідальності помилування засуджених, яке здійснюється у виді: 1) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (згідно з ч. 2 ст. 87 - на строк не мен­ше двадцяти п'яти років); 2) повного або часткового звільнення від відбування інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання; 3) заміни інших, крім довічного також додаткового покарання; 3) заміни інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням. Зняття судимості відбувається в порядку, встановленому ст. 91, і не може передбачатись указом про помилування.3. Помилування здійснюється Президентом України. 4. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закрит­тю у зв'язку з помилуванням даної особи. Закриття кримінальної справи у зв'язку з помилуванням особи не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує

31.Погашення, зняття судимості Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК.При засудженні зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (стат­ті 75, 79) судимість погашається одразу ж після успішного спливу іспитового строку. Випробування вважається успішно подоланим, а судимість погашеною, якщо протягом встановленого судом строку: 1) особою не вчинено нового злочину; 2) рішення про зві­льнення від відбування покарання з випробуванням не скасоване з інших підстав, пе­редбачених законом (ч. 2 ст. 75, ч. 5 ст. 79).Якщо таким засудженим було призначене додаткове покарання, а його строк пере­вищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового по­карання.Щодо ряду категорій засуджених судимість погашається одразу ж після відбування покарання, причому незалежно від тривалості такого покарання. До них належать осо­би, які відбули покарання у виді: а) позбавлення права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю; б) службового обмеження для військовослужбовців; в) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; г) тримання на гаупт­вахті замість арешту (для військовослужбовців).У всіх інших випадках (пункти 5-9 ст. 89) умовами погашення судимості є: 1) від­бування особою основного і додаткового покарання; 2) сплив строку погашення суди­мості, визначеного ст. 89. Такий строк становить від одного до восьми років і залежить від виду покарання, його тривалості, ступеня тяжкості злочину, за який засуджено осо­бу; 3) невчинення особою протягом цього строку нового злочину.Під зняттям судимості розуміється притінення судимості рішенням суду. При знятті судимості на відміну від її погашення перебіг встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібен розгляд цього питання судом. Закон не зобов'язує суд, а лише надає йому право на підставі конкретних обставин справи зня­ти з особи судимість.2. Зняття судимості можливо лише до перебігу строків погашен­ня судимості, передбачених у ст. 89 КК. Тому воно завжди є дост­роковим. Порядок зняття судимості встановлюється КПК України (ч. З ст. 91КК).

32. Примусове лікування. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ст.96 КК).На відміну від примусових заходів медичного характеру, котрі застосовуються до неосудних та обмежено осудних осіб, примусове лікування застосовується судом до осіб, які вчинили злочин і мають хворобу, яка є небезпечною для здоров'я інших осіб. Особи, до яких застосовується примусове лікування, усвідомлюють його суть, значення. Хвороби, що є небезпечними для здоров'я інших людей: -1) тяжкі інфекційні захворювання; 2) венеричні захворювання, СНІД; 3)наркоманія, алкоголізм;

33.Державна зрада(111).Шпигунство.О-м злоч є нац.- безпека У (політичній, інформаційній, економічній, науково-технологічній, воєнній).Державна безпека– захищеність державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності України, її економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу, державної таємниці, правопорядку, державного кордону, життєво важливої інфраструктури та населення від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, а також від терористичних та інших особливо небезпечних посягань з боку злочинних організацій, груп чи осіб.2. Об’єк стор:1) шпигунство;2) перехід на бік ворога у воєнний час; 3) надання допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.Іноземна держава– це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.Під іноземною організацією слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об’єднання, орган іншої країни, Представник іноземної держави або іноземної організації– це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної держави (іноземної організації) та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, 3. С-т -16-річного віку.4. Суб’єк стор -прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.5. Ч.2 ст.111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності:1) суб’єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання; 2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників;3) він добровільно заявив органам влади України про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та про отримане завдання. Ст.114“Шпигунство”: 1. Безпос о-м є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.Предметомшпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.Відомості, що становлять державну таємницю, – це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку2. З об’єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях:1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.Передача відомостей– це їх усне повідомлення іноземній державі, іноземній організації, їх представникам, вручення певних документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання. Збираннязазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні, придбанні будь-яким способом з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях.3. С-т злоч, передбаченого , тільки іноземець або особа без громадянства 4. Суб’єк сторона -прямого умислу. 5. Ч.2 ст.114 передбачає спеціальну підставу звільнення від КВ особи, яка вже передала чи зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну таємницю. Такою підставою є сукупність трьох умов, із яких тільки дві повністю залежать від волі вказаної особи:а) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність б) вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене нею на шкоду інтересам України;в) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України (можливо, за участю цієї ж особи) заходів було відвернено шкоду інтересам України