2. Завдання крімінального права

Кримінальне право Укр.- це сукупність правових норм, що визначають загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які внаслідок високого рівня суспільної небезпеки визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально-правового впливу, що застосовуються до осіб, які визнані винними у їх скоєнні, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання.Завдання кримінального права полягає в охороні найважливіших суспільних відносин від крайніх форм їх порушення. У загальних рисах воно визначено в ст.1. КК Укр., яка так і названа «Завдання КК Укр.»: КК Укр. має своїм завданням правовезабезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою Укр. від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.Охоронне завдання КК реалізується через регулювання кримінальних правовідносин методом притягнення до кримінальної відповідальності. Не можна відкидати і чисто регулююче призначення деяких кримінально-правових норм. Наприклад, норми, які визначають види обставин, що виключають кримінальну відповідальність, несуть виключно регуляторне навантаження.

4. Структура кримінального кодекcу Чинне кримінальне законодавство нашої країни зібрано в од-ному збірнику кримінальних законів — Кримінальному кодексі України, який поділяється на дві частини — Загальну й Особливу: 1) норми Загальної частини дають кримінально-правові по-няття, визначають завдання кримінального законодавства, чин-ність кримінального закону, інші положення, котрі стосуються кримінальної відповідальності та покарання; 2) норми Особливої частини визначають суспільно небезпечні діяння і відповідальність за їх учинення. Як уже зазначалось, Загальна та Особлива частини КК органі-чно взаємозв’язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових норм. Наприклад, за застосування закону про кримінальну відповідальність, для визначення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої час-тини КК, необхідно звернутися до статей Розділу V Загальної ча-стини, які розкривають зміст вини умисної чи з необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті — до статей Розділу VI Загальної частини, в якому даються поняття видів співучасників, регламентована їхня відповідальність. Статті Особливої частини КК України складаються з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особли-вої частини КК визначають суспільно небезпечні діяння, які є злочинами, та які види та розміри покарання передбачені за їх скоєння. У процесі розвитку суспільства в КК неминуче відбуваються зміни. В разі доповнення КК новими кримінально-правовими но-рмами вони включаються у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК з обов’язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядко-вий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, даним новій статті. У зв’язку з тим, що більшість норм Особливої частини передба-чає кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх струк-тура має однорідну побудову і поділяється на диспозицію та санкцію. Диспозиція — це частина норми Особливої частини КК, в якій визнається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки. Диспозиції описують стандарти забороненої поведінки певного виду. Наприклад, у ст. 185 КК диспозицією будуть слова «таємне викрадення чужого майна (крадіжка)»; у ст. 186 КК — «відкрите викрадення чужого майна (грабіж)». За технікою побудови і способом описування ознак конкретно-го виду злочину у чинному кримінальному законодавстві розріз-няють чотири види диспозицій: • просту, • описову, • бланкетну, • відсилочну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкри-ває його зміст. Наприклад, вбивство, вчинене з необережності, — ст. 119 КК. Проста диспозиція використовується у тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без описування його ознак у законі. Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 185 дається визна-чення крадіжки — таємне викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 186 — грабежу — відкрите викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 187 — розбою — напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція більш пріо-ритетна ніж проста. Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів, що не є кримінальними (ін-ших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Отже, бланкетна диспозиція використовується в тих випадках, коли необхідно встановити кримінальну відповідальність за по-рушення правил, що визначені в інших нормативно-правових до-кументах, тому що порушення цих правил носить підвищений ступіньуспільної небезпеки. Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається зло-чин або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у цій диспозиції. Напри-клад, ч. 1 ст. 115 розкриває поняття «вбивство» (це протиправне заподіяння смерті іншій людині), а в статтях 116—119 воно тіль-ки називається. Для цього законодавець використовує словосполучення «та сама дія», «дії, передбачені…», «ті самі дії», «ті самі діяння», «те саме діяння», «діяння, передбачені…», «вчинене особами, зазна-ченими в частинах першій або другій цієї статті», «один із злочи-нів, передбачених статтями…» тощо, якими здійснюється відси-лання до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті, або діянь, опис яких міститься в інших статтях Особливої частини КК. В інших випадках замість цих слів називається даний вид зло-чину, суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказу-ються обтяжуючі обставини. Наприклад: в ч. 1 ст. 185 розкрива-ється зміст крадіжки — а далі, в наступних частинах статті подається перелік обтяжуючих обставин: «що завдала значної шкоди потерпілому, а так само вчинена за попереднім зговором групою осіб або повторно». Санкція — це структурна частина статті Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції. Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій: • відносно визначену; • альтернативну. Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов’язково вказуючи його вищу межу. Наприклад, ч. 1 ст. 187 «Розбій» передбачає нижчу і вищу ме-жі покарання у вигляді позбавлення волі — від 3 до 7 років. Якщо текстуально нижча межа покарання певного виду не вказана, вона встановлюється на підставі відповідної статті Зага-льної частини КК. Наприклад, за ухилення від призову на стро-кову військову службу (ст. 335 КК) передбачено покарання у ви-гляді обмеження волі на строк до трьох років. Це означає, що для визначення нижчої межі названого виду покарання треба зверну-тися до ч. 2 ст. 61 КК (обмеження волі), де встановлено мініма-льний розмір цього покарання — один рік. Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, з яких суд може призначити тільки од-не. Розпізнати таку санкцію можна за сполучником «або» між на-звами основних видів покарання, перелічених у санкції статті. Наприклад, ч. 1 ст. 185 передбачає покарання у вигляді штрафу до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років. Альтернативні санкції залежно від визначення видів та міри покарання можуть бути двох видів: 1) санкція, в якій по кожному виду покарання вказані його верхня і нижня межі (остання може припускатися), тобто два або більше відносно визначені види покарання. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 120 «Доведення до самогубства» передбачає покарання у вигляді обмеження волі строком до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; 2) санкція, в якій вказано відносно визначений і абсолютно визначений види покарання. Наприклад, санкція ст. 112 КК «По-сягання на життя державного чи громадського діяча» передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

6 .Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі Чинність КЗ у часі припускає усвідомлення положень про: а) набрання чинності законом про кримінальну відповідальність; б) припинення чинності законом про кримінальну відповідальність; в) зворотну дію закону про кримінальну відповідальність.Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі — це можливість застосування кримінального закону залежно від часу вчинення злочину. Чинним визнається закон, що вже набрав чинності. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК).2. Час вчинення злочину. На практиці трапляються ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час досудового слідства чи розгляду справи у суді - інший. Виникає запитання: який з цих законів підлягає застосуванню? Особливо актуальним воно є у зв'язку із прийняттям нового КК, оскільки багато осіб, що притягуються до кримінальної відповідальності, вчинили злочин до набрання ним чинності - тобто до 1 вересня 2001 р. 3. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі. Як загальне правило у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення про те, що злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Однак часто мають місце ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час розслідування або розгляду справи в суді — вже інший. Ці ситуації раз у раз виникатимуть у зв'язку з набранням чинності 1 вересня 2001 р. новим КК. Поставатиме питання, який кодекс застосовувати до злочину, вчиненого до 1 вересня, — КК 1960 р. або КК 2001 р. До нового КК 2001р. Станом на сьогоднішній день внесено 14 змін. Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можливість поширення нового закону па діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його регулює ст. 5 нового КК, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння; 2) пом'якшує кримінальну відповідальність. Разом з тим закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).Коло осіб, на яких поширюється зворотна дія закону. Це

1) особи, що вчинили відповідні діяння до набрання чинності законом, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність. 2) також особи, що відбувають покарання або 3) відбули його, але мають судимість.4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторіЧинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі територіального принципу. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли: 1) він розпочатий і закінчений на території України;2) він підготовлений за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України; 3) суспільно небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території