34.Нові явища в освіті Гетьманщини і Слобожанщини. Харківський колегіум?

Високою школою для всієї С. У. у 18 ст. був Харківський Колеґіюм, утворений на зразок Київської Академії (з богословським курсом). Серед проф. його було чимало відомих вчених, які вчилися в Київській Академії або в Чернігівському й Переяславському колеґіюмах, а деякі з них мали також евр. освіту (з нім. університетів). Студенти Харківського Колеґіюму походили не тільки з С. У., але й з Гетьманщини. Не дивно, що культ. вплив Колеґіюму поширювався на все Лівобережжя й сумежні райони Росії.

Поруч з Харківським Колеґіюмом, осв. осередком сх. С. У. було латинсько-слов'янське училище в Острогозьку (1733 — 36, з 1737 у Воронежі, з 1742 знову в Острогозьку), також з добрим складом вчителів-українців (м. ін. також з Галичини), вихованців високих шкіл Гетьманщини, а дехто й нім. університетіз.

Яскравим символом культ. єднання Гетьманщини й С. У. став великий укр. філософ Григорій Сковорода, уродженець Лубенського полку й вихованець Київ. Академії, проф. Переяславського, а пізніше Харківського Колеґіюму, діяльність і творчість якого була глибоко пов'язана з С. У.

Філософське осмислення ідей виховання на Слобожанщині розпочинається з діяльності заснованого у 1726 р. Харківського Колегіуму. Серед ректорів, префектів та учителів колегіуму — Сковорода, Шванський, Прокопович, котрі, на думку В.Н.Каразіна, могли б зайняти поважне місце між самими славними німецькими вченими. Система освіти в Колегіумі основувалася на синтезі греко-візантійської, давньоруської та західно­європейської традицій і відповідала єдиній освітянській парадигмі, що відбудовувалася на українському культурному просторі. Щоб підготувати освічених учителів, талановитих учнів, що скінчали Колегіум, посилали для дальшої науки за кордон. Керівництву Колегіуму було не байдуже, яку освіту отримують їхні вихованці, і тому турбувалися про педагогічні кадри європейського рівня. В його стінах здійснюється формування здатних до професійної творчої діяльності, озброєних знаннями здобутків світової думки українських діячів. Творче спілкування учнів і викладачів було умовою всього освітянського процесу в Колегіумі. Так, особливе значення приділялось написанню творів. Ці вправи розпочиналися в риториці та продовжувалися в богослов’ї та філософії. Зрештою, зважаючи на діалогічну природу філософської культури, яка розвивається через плідну взаємодію з витворами інших національних культур, що спілкуються на загально­європейському ґрунті, особливе значення приділялося вивченню філософії, рекомендовано вивчати першоджерела, по можливості, мовою оригіналу.

35.Кирило-Мефодіївське товариство. Перші кроки політизації культурного відродження?

У січні 1846 р. напередодні загальноєвропейської революції в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство — перша українська нелегальна державницько-політична організація. Саме з цього часу розпочалася політизація українського національного руху, що спочатку розвивався переважно як культурницько-просвітній. Організаторами товариства були професор історії Київського університету Микола Костомаров, службовець канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак і випускник Київського університету Василь Білозерський.

Програмні документи і матеріали, публіцистичні та художні твори, наукові праці, практичну громадську й просвітницьку діяльність Кирило-Мефодіївського товариства пронизує ідея національного відродження України. Кирило-Мефодіївці виявили себе справжніми мислителями, послідовними борцями за вільну Україну, інтелектуальною елітою української нації.

Політична програма товариства — "Книга буття українського народу" стала надбанням українського національно-визвольного руху XIX—XX ст. Вона посідає чільне місце в історії прогресивної суспільної думки України. На її зміст і політичну спрямованість значний вплив справили твори Тараса Шевченка. Конкретне авторство цього твору не з'ясоване ні слідством, ні пізнішими дослідженнями істориків, хоч чимало їх схиляються до думки, що "Книгу" міг написати М. Костомаров. Національне відродження України кирило-мефодіївці не мислили без просвітництва. Вони виступали поборниками ідеї поширення освіти серед простого народу, бо вбачали в освіті й науці могутній рушій соціального прогресу, важливий засіб для усвідомлення людьми їх підневільного становища, прагнення до волі. За допомогою освіти вони мріяли досягти національної злагоди і примирення, забезпечити суспільний прогрес, високу духовність і повернення державності.

Кирило-мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу, Товариства об’єднаних слов’ян. Кирило-Мефодіївське товариство, фактично, не встигло розпочати активної роботи, підготувавши лише ряд програмних документів і визначити основні цілі і завдання своєї діяльності, оскільки було викрите внаслідок доносу студента Київського університету Петрова.

Кирило-Мефодіївське братство було розгромлене царизмом, а його учасники піддані репресіям.