57. Укр.Культура періоду «хрущовської» відлиги. Рух «шістдесятників».

Найпомітніше атмосфера змін, новизни далася взнаки в духовному житті. Першою ластівкою пробудження стала публікація в червні 1955 р. в „Литературной газете" статті О.Довженка „Мистецтво живопису і сучасність". У ній містився заклик „розширювати творчі межі соціалістичного реалізму". Він сприймався як сигнал нових можливостей для вільного творчого пошуку. Політична „відлига" привела до нової хвилі „українізації". Знову було відкрито поставлено питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання. Період „відлиги" був характерний і певним відновленням історичної справедливості - поверненням українській культурі імен незаслужено забутих або несправедливо репресованих. Відлига" породила і таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво - рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Важливим документом нової хвилі відродження стала праця І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація".  «Шістдесятники» представлені письменниками Л. Костенко, В. Симоненком, І. Драчем, М. Вінграновським, Є. Гуцалом, літературними критиками І. Дзюбою, І. Світличним, Є. Сверстюком та багатьма іншими, проти яких після їхнього короткочасного яскравого дебюту почалося цькування з боку влади. Одних було змушено до мовчання, деякі зламалися, інших ув’язнено. Внаслідок важких табірних умов померли в ув’язненні О. Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин, В. Стус. У період хрущовської відлиги спостерігався розвиток науки в Україні. Слід відзначити таких вчених світового рівня, як Є. Патон, О. Богомолець, О. Антонов, В. Глушков, М. Амосов та інші. Набувають подальшого розвитку природничі і фізико-математичні, науково-технічні й медичні науки, виникають нові наукові галузі, зокрема кібернетика. Певні позитивні, але повільні зрушення були й у системі гуманітарних наук: зокрема, спостерігалось піднесення українознавчих дисциплін. Багато важила в цьому контексті українофільська орієнтація секретаря ЦК КПУ тих років П. Шелеста, який певним чином скеровував лівацькі прояви комуністичної ідеології. Культура 1970-90-х рр. З поч. 1970-х рр. почала провадитись цілеспрямована русифікація, а в сферах суспільних і гуманітарних наук настав тотальний диктат. Проте політика русифікації зустріла опір.

Стан і проблеми народного мистецтва на сучасному етапі

Кризова ситуація, в якій опинилася на сучасному етапі Україна, вимагає пошуку шляхів подолання негативних тенденцій соціально-економічного та духовного розвитку. Процес реформування культурної сфери мав би включати такі головні моменти:

— формування нової законодавчої бази для культури, мистецтва, суміжних сфер

суспільного життя, яка б відповідала сучасним світовим вимогам та українським особ_

ливостям і узгоджувалась із законодавством про «неприбуткові» організації як серцеви_

ною такого законодавства;

— реорганізацію державних та регіональних інституцій, які донині «керували куль_

турою», аби спрямувати їхню діяльність на рейки підтримки культури як такої, неза_

лежно від підпорядкування та форми власності;

— реорганізаціяю майнових та фінансово_господарських взаємин у культурній сфері

в напрямі трансформування культурної інфраструктури в складову «третього сектора

суспільного виробництва»;

— заохочення недержавних, незалежних культурно_мистецьких організацій (спілок,

фундацій, професійних гільдій, творчих колективів), які забезпечуватимуть здоровий

розвиток культури через різноманітність творчих, господарських, адміністративно_пра_

вових форм її існування;

— гуманізацію культурного життя і, передусім, у сфері освіти та науки;

— створення режиму здорового протекціонізму щодо вітчизняної культури, націо_

нальної культурно_мистецької продукції, аби забезпечити їх конкурентоспро_

можність, не допустити нової «культурної колонізації» України. Таким чином, ми стоїмо наразі на порозі великих зрушень у розвитку української культури. Багатовіковий досвід її розвитку, в якому були часи піднесення і занепаду,розквіту і згасання, свідчить, що наша культура має сили та резерви для виходу з кризового стану, але це потребуватиме максимально зосереджених зусиль всього народу, державної та міжнародної підтримки, докорінних змін у сучасній культурній сфері. Стає зрозумілим, що глибинна структурна перебудова всіх сфер життя українського народу,

включення в загальноєвропейську та загальносвітову цивілізацію неможливі без концентрації громадської уваги на культурній роботі, без визнання пріоритетності вирішення завдань духовного оновлення країни. Незважаючи на серйозні проблеми і згадані негаразди, культура України була й залишається яскравим явищем світової культури, становить ще невикористаний резерв у

загальнолюдській цивілізації.