- •53. Досягнення і втрати укр.. Культури 30 р. 20 ст.
- •54.Православна церква Укр. У 1917-1921 р.
- •55.Українізація 20 р.. Як соціокультурний процес
- •57. Укр.Культура періоду «хрущовської» відлиги. Рух «шістдесятників».
- •61. Традиції і новаторство в українській художній культурі 20 ст.
- •63. «Велесова книга»- видатна пам’ятка культури стародавніх слов’ян.
- •64. Реформи Володимира Великого,їх соціально – політичне, військове і культурне значення
- •65. Освіта в Київській Русі : здобутки, проблеми
- •59. Співучасть України у міжнародному культурному житті
- •60.Проблеми культурного відродження в умовах державної незалежності
- •62. Культурний доробок українців діаспори 19-20 ст.
- •66. «Руська правда» - видатний документ правової культури часів Київської Русі.
- •74.Кордоцентризм і його місце в історії духовності українського етносу
- •76. Портретне малярство в козацьку добу
- •27.Києво-Могилянська академія, ії роль у становленні національної культури?
- •28. Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили?
- •29. Г.С.Сковорода-визначний філософ, поет, просвітник?
- •30. Іконопис та монументальний живопис 17-18 ст.?
- •31.Усна народна творчість другої половини 17 ст.?
- •32.Вертеп і вертепна драма в українській культурі?
- •33.Творчість а. Веделя і д. Бортянського в контексті культурного життя України 18 ст.?
- •34.Нові явища в освіті Гетьманщини і Слобожанщини. Харківський колегіум?
- •35.Кирило-Мефодіївське товариство. Перші кроки політизації культурного відродження?
- •36. «Руська трійця» та ії діяльність на ниві української культури?
- •37. Романтизм у літературі та мистецтві. Роль Харківського університету в його розвиткові?
- •38.Т.Г.Шевченко-геніальний український мислитель і митець?
- •39.М.В.Лисенко і с.С.Гулак-Артемлвський-класики української музики?
- •79.Архітектура часів козаччини і Гетьманщини
- •80. Літературна спадщина т.Г.Шевченка.
- •81. М.С. Грушевський – перший президент України,культурний діяч, історик.
- •83.Шляхи формування культури аграрного виробництва
- •84.Культура фахівця аграрного сектора
- •85.Навчальна дисципліна «Історія української культури»
- •86.Шляхи і засоби формування політичної культури у студентів.
- •87.Національне відродження України. Акт незалежності
- •88.Внесок укр. Митців в перемогу в вел.Вітчизняній війні (1941-1945рр.)
- •89.Внесок укр. Науки в перемогу в вел.Вітчизняній війні (1941-1945)
- •90.Сучасне вітчизняне суспільствознавство і його внесок у формування духовної культури.
- •Культура, її сутність і зміст. Матріальна і духовна культура
- •Категорії культури та методи дослідження історії культури
- •Функції культури, їх зміст та значення в життєдіяльності особистості й суспільства
- •Цінності, їх походження, зміст і типологія
- •Основні закономірності розвитку культури
- •6. Українська культура як частина світової культури, її характерні риси
- •Основні концепції походження стародавніх словян
- •Кочові племена та їх роль у формуванні української культури
- •.Антична колонізація Північного Причорномор'я.
- •Культура антів та її особливості
- •Світоглядні уявлення словян: міфологічний простір та релігійні вірування
- •13.Християнство,як чиник нових культурних процесів у Київс. Держ.
74.Кордоцентризм і його місце в історії духовності українського етносу
Багатьом національним культурам притаманна філософська система або вчення, що найбільше характеризує її своєрідність та унікальність у світі. Таким філософським вченням, яке виражає специфіку української національної культури і філософії, є “філософія серця”. Найбільш яскраве відбраження вона знайшла у Григорія Сковороди та філософії Памфіла Юркевича. Памфіл Юркевич, зокрема, відводить серцю особливе місце в своїх філософських пошуках, вважаючи його осередком усіх сутнісних сил людини. “Філософія серця” з'являється як філософська основа українського романтизму та знаходить своє відображення у працях Михайла Максимовича, Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. Поняття “серця” є центральним у філософії романтизму. Представники цього філософського напряму досліджували духовний світ людини через складність її внутрішньої емоційної культури і людської індивідуальності. Романтизм протиставив класичному “наслідуванню природи” творчу активність митця з його правом на самобутність та оригінальність, підняв мистецтво до рівня найвищої цінності і його сприйняття як вияву глибинної сутності і смислу життєдіяльності, де понад усе цінується творча особистість, її настрої і преживання, прагнення її серця. Душа, серце є визначальними у творчості видатного представника романтизму, російського письменника – М.Гоголя. Він, як і Г.Сковорода, називає душу “серцем”, яке є глибоким джерелом для пізнання. Шлях уникнення помилок, за М.Гоголем, – це улюблена справа людини. Ця ідея співзвучна з ідеєю “сродної праці” Г.Сковороди, де зрідненість людини з улюбленою працею дає можливість використати свою індивідуальність, неповторність і здійснити власний моральний вибір у житті. Микола Гоголь стверджує, що “порив і надхнення рухає душу, а надхненням багато чого схоплюється, чого не дійдеш ніяким вченням і працею”. У творчості М.Гоголя серце виступає як емоційний образ і як християнський символ. Можна віднайти в його роботах і думки про внутрішнє життя серця.
75.Вчення Кониського і його вплив на розвиток вітчизняної духовної культури.
Інтерес до портретів козацької
верхівки поширився у XIX ст., при перших спробах реконструювати історію
України козацької доби. Залишки родових портретних галерей збираються у
колекції, експонуються, проводяться перші дослідження і атрибуції. Особливу
роль у цьому процесі відігравав Олександр Лазаревський [11]. Він розпочав
цілу низкупублікацій про портрети на сторінках журналу «Киевская старина».
Хоча стилістичного аналізу творів ці публікації не містили, вони включали в
себе історичний матеріал про знаходження пам’яток та історичні відомості
про деяких портретованих.
Праці відомих мистецтвознавців В. Овсійчука [13], П. Жолтовського [9],
П. Білецького [6] були викликані новим спалахом інтересу суспільства до
історичної минувшини, пошуку феномена давнього українського малярства.
Дослідження цих авторів і сьогодні є найповнішими викладами історії розвитку
українського малярства XVI-XVIII ст. Але окремим портретам, у тому числі
портретам Павла Полуботка, приділено небагато уваги.
Дослідник В. Александрович приводить історичні відомості з і
збереженого опису майна П. Полуботка, в якому називалися портрети з його
маєтку— чотири портрети самого господаря, два його батька, один дружини
та одного з синів та імператора і імператриці [1, 904].
І. Пархоменко опублікувала історичні відомості про Павла Полуботка та
його портрети на сторінках журналу «Людина і світ». Дослідник спростовує
погрішності у виданнях, в яких під портретом батька — Леонтія стоїть підпис
Павло Полуботок. Вона приводить факти ранішого існування багатьох
портретів Полуботка і копій з них. На думкуІ. Пархоменко, єдиною справжньою
збереженою станковою пам’яткою є портрет Павла Полуботка, який зараз
знаходиться у Національному художньому музеї України (Київ). Цікавим в
контексті дослідження є свідоцтво І. Пархоменко про прижиттєве зображення
Павла у іконі „Успіння Богоматері” (1716 р.) з міста Ропська Стародубського
повітуна Чернігівщині [15, 52].
Отже, зіставлення портретних зображень в сакральних творах з цілком
світськими портретами як складових українськогомалярства та їх взаємовплив
недостатньо розглядався в наукових джерелах.\
78. Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом (про нього йшла мова раніше, при розгляді філософії І. Канта), який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури.
73.Основні риси творчості Сковороди
Творчість Сковороди є безсистемною і символічною. Через символи він прагне досягти гармонії людини з суспільством.
Повторює дивіз Сократа – пізнай себе поринь у себе. Стверджуючи, щ о основне завдання – це зрозуміти емоційно вольові прагнення людини. Основним органом у людини є серце.
Виступив засновником кордо центризму – напрямок філософії у дослідженні серця. Зміст філософського вчення Сковороди викладений у таких працях «Алфавіт»,»Наркіз»,»Дружина Лотова» . Творчість базується на 2-х концепціях – вчення про 3 світи та 2 натури.
77.Типологія культури
Існує певна типологія культури, поділяють національну культуру, регіональну і культуру певних соціальних суб’єктів. Виділяють певні культурні епохи-античність, середньовіччя, епоха відродження або ренесанс, новий час, епоха 19 ст. або доба реалізму і романтизму, культура 20 ст. Виділяють певні форми культури:політична,правова, екологічна, економічна. Види культури по відношенню до природи У застосуванні до природи виділяють культуру землеробства, садово-парковікультуру, спеціальне вирощування окремих рослин, а також сама рослина (зернові культури, особливі сорти фруктів і овочів і т.д.), рекультиваціюландшафту, тобто повне або часткове відновлення визначеною природноюсередовища, порушеною попередньої господарською діяльністю. Сюди ж можна віднести і загальну культуру матеріального виробництва.Види культурної діяльності в суспільстві Матеріальне виробництво як посередник між суспільством і природою включаєв себе і специфічно суспільні види культурної діяльності. До неївідноситься перш за все праця. Ще К. Маркс розрізняв живий і уречевленапраця. Культура живої праці - це культура безпосередньо продуктивноїдіяльності і культура управління виробництвом, будівництвом,транспортом і т.д. Тут можливо « 'більш докладний поділ: культуракерівника, культура або майстерність будівельника, культура водінняавтомобіля і т.д. Очевидно, що в кінцевому підсумку ми прийдемо до сукупностізнань, умінь, навичок окремої людини, якій і визначається йогокультура і ставлення до праці. Матеріалізованої праці - це засоби і знаряддялюдей. Зрозуміло, що культура предметної, або матеріалізованої, миру підчому визначає культуру живої праці, і навпаки.Поняття культури по відношенню до окремої людини Природно, що культура окремої людини не існує у відриві відперерахованих видоутворення культури. І все ж таки: ні ставлення до природи,ні ставлення до праці або до якихось громадських обов'язків - ніщо такне характеризує культуру, як ставлення людини до людини і до самогосебе. Поняття «культура» застосовують буквально до кожної людськоїздібності - тілесної або духовної (психічної). Людина - це кристал культури, її концентрований вираз. Але він жеє і душею культури, її джерелом. Це передбачає його всебічнурозвиненість, гармонію розуму і почуттів, душі і тіла. Для досягнення такоїмети необхідна культура виховання.
68.Культура сільськогосподарського виробництва в Київській Русі
Особливості господарства в Київській Русі згадується в «Повісті временних лет» .Селяни користувалися однозубими або багатозубими дерев’яними палками з металевими наконечниками. Також використовували плуг, який збільшив урожайність зерна до 8 ц з 1 га. У Київській Русі був великий набір ручних землеробських знарядь — заступи, мотики, серпи, коси. їх досить часто знаходять під час археологічних розкопок. Для обмолоту зерна використовувався ціп. Землеробство на Русі було на такому агротехнічному рівні, який давав можливість забезпечити високі для свого часу врожайність і продуктивність праці. Основними зерновими культурами в Київській Русі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес. Ліс вирубувався і спалювався, таким чином звільнялися посівні площі й одночасно удобрювався грунт. У лісостепових і степових районах найпоширенішою системою землеробства була перелогова, за якої родючість землі відновлювалася природним шляхом.