17. Соціальна структура та інститут родини

 Іслам багато в чому визначив характер соціальних відносин. Все населення завойованих країн розділилося на дві категорії - які прийняли іслам (мусульман) і не прийняли його (кафір). Ісламська громада як сукупність мусульман, які живуть в усьому світі, відома під назвою умма.

Багатство розглядається ісламом як випробування і вимагає соціальної відповідальності від її володаря. Вже в початковий період існування ісламу з'явився закят, який був релігійним податком, Закят розглядається як основний акт служіння Богу. Держава несе відповідальність за збирання і розподіл даного податку.

Іслам спочатку допускав високу соціальну мобільність. Мусульманин, навіть найнижчого походження, міг стати землевласником завдяки священній війні. Високим соціальним статусом мали гвардійці халіфа і султанів - гулями. Вони походили з числа найманців і полонених; їх звертали в іслам, навчали військовому мистецтву і виховували відданих султану охоронців.. Гвардійці відрізнялися консолідованість та організацією. Вони стали головною силою, що забезпечувала наступність султанської влади; вони були неодмінними учасниками палацових переворотів і часом самі займали султанський престол. Гвардійцем був тюрків Бейбарс, засновник мамлюкської династії в Єгипті.

Сім'я була і залишається однією з найбільш важливих областей, якій в ісламській системі життя надається величезне значення. В обов'язок чоловіка входить забезпечення дружини і дітей житлом, їх повний зміст. Дружина не зобов'язана працювати. Розлучення в ісламі дозволяється, але не заохочується Богом. Процедура розлучення складна, тому що основною метою є примирити розлучається і дати їм шанс ретельно обміркувати своє рішення.

Чоловік може бути одружений на декількох жінках одночасно. Канонічним вважалося мати чотири дружини в наслідування Мухаммеду. Але при цьому перша дружина може розлучитися. Ніхто не змушує залишатися її у шлюбі. У той же час чоловікові не можна приховувати факт одруження на іншій жінці. Полігамія дозволена в ісламі в першу чергу з гуманної точки зору. Особливо вона актуальна в період воєнного часу. Категорично забороняється і суворо карається в ісламі перелюбство.

В ісламі дуже чітко визначені права дітей з метою забезпечення для них доброго виховання, освіти і збереження їх гідності. Обов'язком опікуна є не тільки турбота про сироту, але і про збереження його майна.

Дуже докладно описані в Корані правила і норми спадкування. Спадкодавець може вільно розпорядитися лише однією третиною свого майна.

18. Значення і вплив мусульманської цивілізації на світовий історичний процес і сучасність

Вплив ісламу на Європу в середні століття було багатоплановим і різнобічним, воно торкнулося більшою чи меншою мірою всіх рівнів європейського суспільства, охопило різні сфери: побутову, торговельно-економічну, технічну, політичну, літературну, наукову, філософську, релігійну . Мити руки перед їжею, відвідувати лазні тощо увійшло в звичку європейців після знайомства з арабо-мусульманської цивілізацією. Під час хрестових походів християни були просто уражені розкішшю і ефектністю мистецтва мусульман. Палаци, вишитий одяг, скатертини, портьєри і килими справили величезний значення на все європейське мистецтво.

Європейці запозичили у арабів нумерацію, і з XI ст. стали використовуватися арабські цифри. Тоді ж у Європі стала відома «алгебра», зобов'язана своїм становленням і самою назвою арабам.

Загальновизнано вплив арабських наук на розвиток європейської медицини та астрономії. У галузі філософії - це вплив вчення Ібн Рушда

Незаперечним історичним фактом є те, що ісламські університети справили величезний вплив на формування європейських університетів, Ісламські університети Андалусії, які притягували до себе студентів не тільки з Іспанії та країн Магрибу, а й з усієї Європи.

Багато в чому завдяки освоєнню європейцями арабо-мусульманської вченості в XII ст. відбулося зближення теології з фізикою і метафізикою. В області природознавства, медицини, а почасти й філософії європейці продовжували звертатися до арабських джерел за необхідними знаннями. Але в пізнавальному плані колись жвавий інтерес до арабо-мусульманської думки став згасати.

У цілому, на відміну від спокійної та навіть індиферентної позиції мусульман по відношенню до Європи, ставлення християн до ісламу було емоційним і духовно непримиренним. Іслам був «викликом», він вимагав відповіді та постійної уваги до себе. Щоб успішно боротися з вірою могутнього й небезпечного суперника, її треба було вивчати.

Таким чином, іслам не тільки дав Європі нові знання, він суттєво вплинув на характер розвитку культурних процесів, багато в чому сприяв формуванню європейської самосвідомості. Саме поняття «християнська Європа», та й взагалі уявлення про Європу як певної територіальної та культурної цілісності, складається у європейців тільки в ході Реконкісти в Іспанії та Хрестових походів, тобто виникає із протиставлення себе мусульманському світу.

Основною тенденцією у розвитку мусульманської суспільно-політичної думки можна виділити сприйняття демократії в контексті базових основ ісламської політичної доктрини. Багато мислителів і богослови вважають її з усіх форм правління в сучасному світі найбільш близькою до ісламу і навіть предтечею ісламської держави. Розвиток уявлень про сучасний мусульманському демократичному суспільстві, а також еміграція мусульман в інші держави ставить питання про надання більших прав у мусульманській державі немусульман, аж до повного рівняння. Сьогодні багато хто виступає за надання всім громадянам однакових прав, посилаючись на перегляд раннього підходу до концепції «заступництвом».

Проблема відродження халіфату втрачає свою актуальність. Навпаки, ряд авторитетних діячів закликають своїх єдиновірців сконцентрувати всі сили на інтеграції в те суспільство, в якому вони живуть. З позицій халіфатізма (тобто відтворення загальномусульманської держави) виступають ряд радикальних груп, які зайняті, перш за все, боротьбою з режимами усередині країн їхнього діяльності. Більш активно обговорюється тема регіональної інтеграції в дусі Європейського співтовариства.

Прагнення мусульманок активну участь у суспільно-політичному житті не суперечить кораніческім принципам, але порушує традиційні устої і вимагає певного оформлення, що викликає невдоволення частини суспільства.