1.3. Психологічні особливості осіб, схильних до самогубства

Науковий термін «суїцид» вперше почав використовувати лікар і філософ XVII ст. Томас Браун, утворивши його від латинського sui (себе) і caedere (убивати).

Суїцид – навмисне самоушкодження із смертельним фіналом. Самогубство є складною формою поведінки, на яку впливають психологічні, соціальні, ідейно-філософські, біологічні, геокосмічні та інші чинники. Ключовими чинниками, що призводять до самогубства, вважають психологічні, оскільки суїцид є явищем психологічним. Усі інші чинники діють опосередковано через емоційні переживання, мотивацію людини.

Е. Шнейдман описав і виділив загальні риси, характерні для всіх суїцидів, не дивлячись на різноманітність обставин і методів їх здійснення:

1) Загальною метою для суїциду є пошук рішення.

2) Загальним завданням суїциду є припинення свідомості.

3) Загальною стимул-реакцією суїциду є нестерпний психічний біль.

4) Загальним стрессором при суїциді є фрустровані психологічні потреби.

5) Загальною суїциїдальною емоцією є безпорадність-безнадійність.

6) Загальним внутрішнім відношенням до суїциду є амбівалентність.

7) Загальним станом психіки при суїциді є звуження когнітивної сфери.

8) Загальною дією при суїциді є втеча (агресія).

9) Загальною комунікативною дією при суїциді є повідомлення про свій намір.

10) Загальною закономірністю є відповідність суїциїдальної поведінки загальному стилю (патернам) поведінки протягом життя [10].

Е. Шнейдман виділив три типи суїцидів:

1. Еготичні самогубства, причиною яких є інтрапсихічний діалог, конфлікт між частинами я, а зовнішні обставини відіграють додаткову роль. Наприклад, самогубства психічно хворих, які страждають слуховими галюцинаціями.

2. Діадичні самогубства, основа яких лежить у нереалізованості потреб і бажань, які стосуються близької людини. Таким чином, зовнішні фактори домінують, роблячи цей учинок актом ставлення до іншого.

3. Агенеративні самогубства, при яких причиною виступає бажання зникнути через утрату почуття приналежності до певного покоління людей чи людства в цілому, наприклад, суїцид у похилому віці [10; 11].

Індикаторами суїцидального ризику являються наступні фактори:

• Вік: підлітковий, зрілість (40-50), похилий вік;

• Сімейний стан: розлучені, овдовілі, одинокі (після 40 років);

• Соціально-економічний стан: періоди економічної депресії, різка зміна національної мотивації та соціокультурних умов, еміграція;

• Зайнятість: безробітні, пенсіонери, в’язні;

• Професія: лікарі (особливо психіатри, анестезіологи, офтальмологи, стоматологи), юристи, музиканти;

• Фізичне здоров’я: наявність хронічних захворювань, які ведуть до інвалідизації та фатальні захворювання (СНІД, онкозахворювання;

• Суїцидальна поведінка в минулому, особливо в перші 3-6 місяців після минулої спроби самогубства;

• Лікування в психіатричних лікарнях;

Психічні стани: наявність психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання психоактивних речовин (алкоголь, опіати, барбітурати, галюциногени), афективні розлади настрою, шизофренії, ПТСР, а також розлади особистості, які супроводжуються агресивною поведінкою, спалахами збудження і насилля [12].

У структурі психіки суїцидентів та осіб, які скоювали суїцидальні спроби, виокремлюють подібні риси. До найпоширеніших психічних особливостей, які сприяють суїцидальності, належать:

— емоційна в'язкість — зосередження на певному емоційному стані, панування цього стану. її називають невротичним зациклюванням (постійне «внутрішнє» повторення переживань, пов'язаних із неприємними подіями);

— дратівливість, вразливість, висока конфлікт­ність, які проявляються у вибухово-агресивних реакці‘ях, звинуваченнях без уваги до позиції інших осіб;

— слабкий особистісний психічний захист, зокрема недостатній опір емоційним навантаженням (вразливість, яка спричинює психічне виснаження людини);

— неадекватна самооцінка. Може бути завищеною (схильність суб'єкта звинувачувати інших у своїх невдачах) чи заниженою (нерішучість особи щодо реаліза­ції свого потенціалу);

— гіпертрофована потреба самореалізації, невпевне­ність у собі. Прагнення досягти високого соціального статусу, здобути визнання поєднується з усвідомленням відсутності необхідних знань, умінь);

— симбіотичність, потреба в позитивно забарвле­них, «теплих» емоційних зв'язках, щирих стосунках, у розумінні і підтримці, розвинута емпатійність. Незадоволена потреба може зумовити невропатичну тугу, фрустроване невдоволення індивіда;

— слабкий вольовий контроль; утрудненість вольо­вих зусиль при прийнятті рішень; несамостійність. За таких умов перебіг психічних процесів людини може спонукати до формування суїцидальності;

— низька активність. Якщо вона суперечить свідо­мим настановам суб'єкта, той може визначити собі вирок як «непотребу»;

— песимізм — інтегрований прояв депресивних пе­реживань, станів;

— схильність до самозвинувачень. Може розвину­тись до суїцидонебезпечних меж насамперед під впли­вом звинувачень «значущих інших»;

— високий рівень тривожності. Наявний в осіб із ме­ланхолійним темпераментом, але може розвинутись і в інших людей за стресогенних умов;

— особистісна незрілість, інфантильність. Унемож­ливлюють самоствердження, самореалізацію. Властива інфантильним особам імпульсивність зумовлює високу ймовірність суїцидальних дій [13].

Свідомість людей з антивітальними тенденціями, за спостереженнями Н. Бугайової, характеризують неадекватний рівень самооцінки; егоцентризм; автоагресія; гіперболізоване почуття вини, невпевненість у собі; усвідомлення власної малоцінності; утрудненість во­льових зусиль при прийнятті рішень. В емоційній сфері суїцидентів виокремлюють:

— високий рівень ситуативної й особистісної три­вожності;

— переживання тривоги, пригніченості, безпорад­ності, безнадійності;

— гіперболізоване почуття провини, страх;

— самозвинувачення і відчай у зв'язку з невиправ­ністю того, що сталося;

— стурбованість, неспокій, невдоволення, злість, гнів;

— гетероагресивні (спрямовані на інших) та автоагресивні (спрямовані на себе) афекти.

Суїцидальність пов'язана також з екстраверсією (лат. ехtrа — поза і vertere — повертати), інтроверсією (лат. іntro — всередину і vеrtеrе — повертати), нейротизмом (емоційна нестабільність). Серед чоловіків-суїцидентів переважають стабільні інтроверти (флегмати­ки, за класичною класифікацією темпераментів), дещо менше нестабільних екстравертів (холериків). Ще мен­ше серед чоловіків, що вчинили суїцидальні спроби, нестабільних інтровертів (меланхоліків) і стабільних екстравертів (сангвініків). Серед жінок-суїциденток переважають нестабільні екстраверти; менше — стабіль­них і нестабільних інтровертів, найменше — стабільних екстравертів. Загалом найвищий відсоток суїцидентів серед нестабільних екстравертів, дещо менше — серед стабільних інтровертів, найменше — серед стабільних екстравертів [14].

Підсумовуючи вище сказане, можна сказати що особам, схильним до самогубства властиві такі особистісні якості як дратівливість, високий рівень тривожності, слабкий вольовий контроль, емоційна в‘язкість, песимізм, неадекватна самооцінка. Також суїцидальність залежить від екстраверсії - найбільшу схильність до самогубства виявляють стабільні екстраверти.