1.4. Специфіка та види роботи практичного психолога з суїцидентами

Люди з суїцидальними намірами не уникають допомоги, а навпаки, часто прагнуть до неї, зокрема до консультування. З тих, хто здійснює суїциди, майже 70% консультуються з лікарями загального профілю за місяць, а 40% - протягом останнього тижня до вчинення фатального вчинку, 30% так чи інакше висловлюють свої наміри, ставлячи до відома оточуючих.

У роботі з суїцидентами практичний психолог повинен знати та дотримуватись таких пстулатів:

1. Право на смерть. Суїцидент – насамперед особистість, здатна відважитися на самогубство і вчинити суїцидальні дії. Для нього саморуйнування є не етичною проблемою, а результатом нестерпного емоційного стресу.

2. Внутрішня логіка суїцидальної поведінки. Прийняття рішення про самогубство навіть у найгостріший пресуїцидальний період, якому властиві імпульсивні суїцидальні дії, завжди відбувається за внутрішньою логікою суїцидогенезу, має причинно-наслідковий розвиток. Ефективність суїцидальної інтервенції базується на розумінні соціальним педагогом, психологом й усвідомленні суїцидентом логіки розвитку суїцидальної поведінки як варіанта дезадаптивного реагування в екстремальних умовах.

3. Оцінка рівня ризику самогубства. Насамперед необхідно з'ясувати серйозність суїцидальних намірів. Від швидкоплинних, неоформлених думок про таку можливість до реалізації плану суїциду за актуального суїцидогенного конфлікту може минути дуже мало часу. Чим більш продуманий, підготовлений метод самогубства, тим вищий потенційний ризик летального фіналу.

За високого суїцидального ризику суїцидент не повинен залишатися на самоті. Можливість розділити тягар афективного стану з близькою людиною, професіоналом (психологом, соціальним педагогом) різко послаблює аутоагресивні прагнення, що дає змогу ситуативно запобігти реалізації суїцидальних дій. Надалі суїциденту необхідно надати кваліфіковану допомогу.

4. Оцінка наявності й вираження психопатологічних розладів. Йдеться про психіатричне обстеження суїцидента. Це особливо важливо для психологів, соціальних педагогів, чиї зусилля зосереджені на подоланні аутоагресивної поведінки, особливості якої безпосередньо залежать від рівня вираження психопатологічних розладів.

5. Емпатійний контакт. Особливо страждають суїциденти від сильного почуття відчуження, тому потребують уважного вислуховування, співчуття. Суїциденту потрібне обговорення його болю і фрустрації. Але він може не прийняти прямих порад (ситуативних вказівок) психолога (соціального педагога), оскільки у кризовому втручанні доречніша не раціональна оцінка неадекватності поведінки суїцидента, а підтримка.

6. Відверта розмова про бажання самогубства. Найкращим способом втрутитися в кризу є відверта розмова про наявні суїцидальні прагнення і рівень їх вираження. Коли людина, обмірковуючи свій суїцидальний намір, знаходить того, хто їй співчуває і згоден поговорити про її переживання, вона часто відчуває полегшення. Таке спілкування допомагає особі зрозуміти свої почуття, відреагувати і досягти катарсису, тобто якісно зменшити актуальність суїцидальних намірів [15].

Відверте обговорення проблеми самогубства часто виводить на конструктивне розв'язання суїцидогенного конфлікту. Суїциденту необхідно допомогти ідентифікувати проблему і якомога точніше визначити чинники, що ускладнюють її. Принципово важливо переконати, що смисл життя не зникає, навіть якщо воно завдає душевного болю, кризові проблеми минущі, а рішення про самогубство не є незворотним.

7. Орієнтація на майбутнє. Допомогти суїциденту відчути й усвідомити життєву перспективу може підписання з ним суїцидального контракту – домовленості про зустріч для обговорення альтернативи поведінки перед тим, як він відважиться на суїцидальні дії. Така домовленість іноді є дуже ефективною.

Емоційні проблеми, що призводять до самогубства, рідко бувають вирішені повністю. Тому не слід обіцяти суїциденту цілковиту конфіденційність. У процесі роботи доцільно зосередитися насамперед на невербальній інформації, почуттях, уявленнях, раціональному описі проблем. Це зумовлено тим, що суїциденти не можуть самостійно адекватно взаємодіяти з реальністю і формувати конструктивну поведінку. Суїцидент відчуває, що образа, несправедливість втрати менш фатальні, а ситуація минуща, пересічна, має реальну перспективу конструктивного виходу. Орієнтація на майбутнє, надія на конструктивне розв'язання суїцидогенного конфлікту допомагають людині позбутися думок про самогубство. Людина скоює суїцид, втративши надію на вихід із ситуації, усвідомивши, що і її близькі вважають будь-які сподівання марними. Вселяючи їй надію, слід пам'ятати, що вона повинна бути зумовлена реальністю [14].

Профілактика суїцидальної поведінки охоплює різноманітні заходи, спрямовані на зниження рівня автоагресивної активності, зокрема на запобігання формуван­ню суїцидальних спонукань, вчиненню суїцидальних дій і рецидивам суїцидальної поведінки. Виокремлення видів профілактики суїцидальної поведінки здійснюють за різними критеріями:

1. За змістом профілактики суїцидальної поведінки визначають:

— спеціалізовані психіатричні терапевтичні (меди­каментозні й немедикаментозні) заходи, спрямовані на запобігання формуванню (рецидивам) суїцидальної активності, а також на лікування психічних розладів, що спричинюють суїцидогенез;

— психологічні корекційні заходи, мета яких поля­гає у зміні особистісних установок щодо автоагресивних проявів, підвищенні рівня психологічної захищеності, формуванні антисуїцидального бар'єра (активізації антисуїцидальних факторів особистості);

— соціальні заходи, зорієнтовані на зміну соціального статусу, соціально-економічних умов життя потен­ційних суїцидентів;

— інформаційно-навчальні заходи щодо поширення знань про особливості генезису і формування самовбивчої поведінки, способи самодопомоги при виникненні автоагресивних проявів, робота суїцидологічних служб; спеціалізовані навчальні суїцидологічні програми для спеціалістів, які працюють у галузі суїцидології і суміжних галузях.

2. За послідовністю здійснення профілактики само­вбивчих тенденцій:

— первинна (заходи, які проводять із суїцидентами з метою запобігання повторним спробам; інформаційно-навчальні заходи з питань суїцидології для всіх категорій населення);

— вторинна (робота із суб'єктами, які здійснили спробу самогубства, для уникнення рецидивів суїцидальної поведінки);

— третинна (надання допомоги близькому оточенню осіб, які скоїли суїцидальну спробу, для уникнення рецидивів суїцидальної поведінки). Спрямована на запобігання формуванню суїцидальної поведінки імітаційного характеру в такому оточенні [14].

Основою профілактики суїцидальної поведінки є суїцидальна превенція — запобігання суїциду, яке полягає у здатності визначити небезпеку реалізації суїцидальних дій на ранніх стадіях формування суїцидогенезу. Для цього необхідні знання соціальних і психологі­чних принципів формування суїцидальних спонук і вміння використовувати їх в інтересах суїцидента. Превенція на початковому етапі за відсутності автоагресивних проявів полягає у профілактичній, просвітницькій роботі, спрямованій на руйнування соціальних міфів і помилкових суджень про самогубство, якими мотивовано чимало суїцидів. Виявлення перших ознак автоагресивних спонук вказує на необхідність превен­тивного психокорекційного втручання. До ознак нале­жать суїцидальні сигнали (погрози) або суїцидальні ко­мунікації — характерні прояви суїцидальних намірів людини у міжособистісному спілкуванні. Вони є сигна­лами про наявність автоагресивних тенденцій і можли­вість вчинення суїцидальних дій.

Суїцидальний ризик підвищується, якщо кризово­му стану й актуальному суїцидогенному конфлікту передували спроби самогубства, а також за наявності в анамнезі невротичних, особистісних розладів або депресивних станів, проявів безпорадності, безнадійності та соціальної ізоляції.

Висловлювання антивітальних переживань, суїци­дальних фантазій, думок, намірів в умовах актуальної психотравмуючої ситуації і суїцидогенного конфлікту є складовою пресуїцидального періоду суїцидогенезу і вимагає проведення суїцидальної інтервенції — психіатричного або психотерапевтичного втручання (психоло­гічної корекції), спрямованого на купірування (усу­нення певних проявів у клінічній картині) автоагресив­них проявів і запобігання самознищенню. Здійснюють його і в найближчому постсуїцидальному періоді, коли психологічна значущість суїцидогенного конфлікту зберігає свою актуальність. У процесі суїцидальної інтервенції можна використовувати психофармакологічні засоби згідно з клінічними показаннями і в адекватному терапевтичному обсязі.

Суїцидальна інтервенція спрямована на особистісні якості, що зумовлюють схильність до патологічних форм автоагресії. До них належать яскраво виражена індивідуалістичність; екстернальний локус-контроль (схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам) з орієнта­цією на ригідні власні цінності і критерії оцінки ситуа­ції; алекситимія (труднощі у висловлюванні власних думок і почуттів); схильність до афективно звуженого сприймання ситуації (нездатність «приєднуватись» до думок та почуттів інших та ін.).

До методів психотерапевтичної корекції суїцидальної активності належать кризова психотерапія, когнітивна психотерапія, аксіологічна корекція. Також використовуються традиційні методи психотерапії: раціональний, сугестивний, гештальттерапію, психоаналіз, психосинтез, клієнт-центрований, медитативний, які спрямовують суб‘єкта на особистісне зростання (активацію внутріособистісних ресурсів), зміну основних установок, які сформували суїцидальну поведінку. Їх здебільшого використовують на початкових стадіях суїцидоенезу або у віддаленому постсуїцидальному періоді [16].

Ті, хто вирішив надати посильну підтримку (в тому числі телефонні консультанти або інші помічники), під час роботи можуть відчувати емоційні реакції, які ускладнюють ситуацію, такі як :

а) паніка («Я не в силах як-небудь допомогти»), яку слід подолати, оскільки клієнт шукає, з ким би поговорити і кому б довірити свої проблеми, коли вони присутні і надаючи допомогу, консультант, можливо, встановлює єдиний зв'язок того, хто звернувся з рештою світу;

б) страх («Що, якщо я навіть допоможу чимось, а він все одно зробить це?»), що свідчить про небажання вести розмову або відчувати неприємні емоції, кожна людина, в тому числі і клієнт, відповідальний за здійснений ним вибір, але консультант має реальну можливість допомогти;

в) фрустрація («Ще одна довга розмова, якої я не бажав би») через необхідність виконувати непосильну роботу, досвід, однак, показує, що допомога може бути надана досить швидко, знизивши інтенсивність базисної суїцидальної емоції безпорадності - безнадійності, можна вирішити завдання першої допомоги клієнту;

г) гнів («Невже можна бути настільки слабовільним, щоб зважитися на такий вчинок?»), який легко опановує людиною, відображаючи безпорадність консультанта; усвідомлення цієї емоції, безсумнівно, збільшує ступінь свободи і дозволяє ефективніше працювати з клієнтом;

д) образа («Його наміри не виглядають серйозними, напевно, він використовує мене»), яка часто виявляється у відношенні тих, чиї суїцидальні погрози не приймають всерйоз, наприклад молоді, крім того, людині властиво применшувати важливість і силу почуттів інших, оскільки інакше це вимагатиме адекватної власної відповіді. Слід взяти в якості вихідного посилання, що найчастіше суїцидальні загрози є криком про допомогу, а не маніпуляцією;

е) внутрішній конфлікт («Якщо людина чогось хоче, навряд чи хтось має право зупинити його»), який виникає через те, що вибір доводиться робити консультанту, однак по суті перед вибором стоїть клієнт, у консультанта вибору (надавати або не надавати допомогу) немає;

ж) безвихідність («Ця ситуація безнадійна: як я можу змусити її (його)? захотіти жити»), що виникає через велику кількість пред'явлених клієнтом проблем або складних ситуацій, в яких консультанту не можна загубитися - необхідно, вибравши головну, постаратися змінити ставлення клієнта до неї;

з) зречення («У такій ситуації я поводився б так само»), що свідчить про наявність у консультанта прихованих суїцидальних тенденцій, воно не відображає реальні факти, з якими звернувся клієнт, а випливає з прихованих намірів консультанта, які потребують усвідомлення в ході супервізії [17].

Висновки до розділу

Отже, професійна готовність психолога – система знань, вмінь та навичок, а також особистісних якостей, які необхідні для виконання професійних обов‘язків психолога.

Компонентами професійної готовності майбутніх практичних психологів до роботи з особами, схильними до самогубства виступають когнітивний, операційний, мотиваційний та особистісний.

Для осіб, які схильні до самогубства властиві такі особистісні якості, як тривожність, репресивність, низька самооцінка тощо.

Для запобігання самогубств використовується профілактика суїцидальної поведінки, суїцидальна превенція та інтервенція і психокорекція.