Розділ 2. Експериментальне дослідження готовності майбутніх психологів до роботи з особами, схильними до самогубства

2.1. Постановка проблеми і обґрунтування методів дослідження

Експеримент (від лат. experimentum – проба, дослід) – один з основних методів наукового пізнання взагалі, психолого-педагогічного дослідження зокрема.

Специфіка експерименту як методу психолого-педагогічного дослідження полягає в тому, що в ньому цілеспрямовано і продумано створюється штучна ситуація, в якій властивість, яка вивчається, виділяється, виявляється і оцінюється краще всього. Основне достоїнство експерименту полягає в тому, що він дозволяє об‘єктивніше і надійніше, ніж рештою методів, робити висновки про закономірності, механізми і причинно-наслідкові зв‘язки досліджуваного явища з іншими феноменами, науково пояснювати походження і розвиток явища.

Таким чином, експеримент – це єдиний метод, що дозволяє достовірно встановити, що наявність якого-небудь одного чинника, яикй спричиняє за собою обов‘язковий прояв іншого. Хоча всі інші методи також можуть виявити взаємозв‘язок явищ, вони, проте, не дають ніякої інформації про причини такого взаємозв‘язку [22].

В ході проведення експериментального дослідження нами були поставлені такі завдання:

1. Відібрати репрезентативну вибірку досліджуваних майбутніх практичних психологів.

2. Підібрати та обґрунтувати методики дослідження.

3. Експериментально дослідити готовність майбутніх практичних психологів до роботи з особами, схильними до самогубства.

4. Проаналізувати та інтерпретувати результати досліджень.

5. Розробити практичні рекомендації для майбутніх психологів щодо роботи з особами, схильними до самогубства.

Професійна готовність майбутніх практичних психологів є складним багатокомпонентним явищем, тому, щоб в повній мірі визначити його, необхідно експериментально дослідити кожен компонент.

Тому проведене нами експериментальне дослідження професійної готовності майбутніх практичних психологів до роботи з особами, схильними до самогубства містило такі елементи:

1) Дослідження когнітивного компоненту професійної готовності майбутніх практичних психологів до роботи з особами, схильними до самогубства.

2) Дослідження операційного компоненту професійної готовності майбутніх практичних психологів до роботи з особами, схильними до самогубства.

3) Дослідження мотиваційного компоненту професійної готовності майбутніх практичних психологів до роботи з особами, схильними до самогубства.

4) Дослідження особистісного компоненту професійної готовності майбутніх практичних психологів до роботи з особами, схильними до самогубства.

Для дослідження когнітивного та операційного компоненту професійної готовності майбутніх практичних психологів до роботи з особами, схильними до самогубства, нами була розроблена анкета, яка містила запитання для визначення знань респондентів про самогубство, його особливості, чинники суїцидального ризику, діагностичні критерії суїциду, а також містились питання, які відображали особливості надання допомоги суїцидентам (Додаток А).

Дослідження мотиваційного компоненту професійної майбутніх практичних психологів до роботи з особами, схильними до самогубства проводилось за допомогою методики визначення мотивації професійної діяльності (методика К. Замфір в модифікації А.А. Реана) (Додаток Б).

Дана методика може застосовуватися для діагностики мотивації професійної діяльності, у тому числі мотивації професійно-педагогічної діяльності. В основу покладена концепція про внутрішню і зовнішню мотивацію. Нагадаємо, що про внутрішню мотивації слід говорити, коли для особистості має значення діяльність сама по собі. Якщо ж в основі мотивації професійної діяльності лежить прагнення до задоволення інших потреб, зовнішніх по відношенню до змісту самої діяльності (мотиви соціального престижу, зарплати і т.д.), то в даному випадку прийнято говорити про зовнішню мотивацію. Самі зовнішні мотиви диференціюються на зовнішні позитивні і зовнішні негативні. Зовнішні позитивні мотиви, безсумнівно, більш ефективні і більш бажані з усіх точок зору, ніж зовнішні негативні мотиви [18].

При визначенні особистісного компоненту було вирішено дослідити вольову сферу респондентів, адже вольова саморегуляція є дуже важливою в професійній діяльності психологів, особливо самовладання, витримка, наполегливість та ініціативність допомагають продуктивно організовувати роботу з суїцидальними клієнтами.

Для визначення вольових якостей майбутніх психологів використовувалась методика визначення вольового потенціалу особистості (Додаток В). Ця методика визначає вольовий потенціал особистості, силу волі, а також можливість вольової саморегуляції [19].

Також під час дослідження особистісного компоненту велика увага зверталась на визначення емпатійності. Здатність до співпереживання – емпатії – розуміється в психології як емоційна чуйність, чутливість і увага до інших людей, їхніх проблем, прикрощів і радощів. Емпатія проявляється в прагненні надавати допомогу і підтримку. Таке ставлення до людей передбачає розвиток гуманістичних цінностей особистості, без чого неможлива її повна самореалізація. Тому розвиток емпатії супроводжує особистісний ріст і стає однією з її провідних ознак. Емпатія допомагає людині з'єднається зі світом людей і не відчувати в ньому своєї самотності.

Для діагностики здатності до емпатії може був застосований опитувальник А. Мехрабіена і Н. Епштейна (Додаток Г). Він дає змогу визначити емпатійність особистості, враховуючи стать респондента, адже відомо, що чоловіки менш емпатійні ніж жінки [20].

Також в особистісному компоненті ми вирішили дослідити нервово-психічну стійкість особистості майбутніх практичних психологів. Для профілактики та діагностики емоційного стану особливе значення надається так званій нервово-психічній нестійкості, яка є відображенням одночасно психічного і соматичного рівня здоров'я індивіда. Нервово-психічна стійкість показує ризик дезадаптації особистості в умовах стресу, тобто тоді, коли система емоційного відображення функціонує в критичних умовах, що викликаються зовнішніми, так само як і внутрішніми факторами.

Для діагностики нервово-психічної стійкості нами була використана методика «Прогноз» (Додаток Д), розроблена в Санкт-Петербурзькій військово-медичній академії і призначена для визначення рівня нервово-психічної стійкості, ризику дезадаптації в стресі. Вона особливо інформативна при підборі осіб, придатних для роботи або служби у важких, непередбачуваних умовах, де до людини пред'являються підвищені вимоги [21].