4. Принцип внутрішньодержавного та міжнародного поділу праці (тобто розвивати ті галузі виробництва, для яких складаються найкращі умови: найнижчі затрати праці, мінімальна шкода навколишньому середовищу, і при цьому вироблена продукція є конкурентоспроможною і значить користується попитом на міжнародному і внутрішньому ринках).

5. Принцип обмеженого централізму - органічне поєднання інтересів країни і інтересів регіону. При цьому створюються умови для розвитку регіону, але даний розвиток не повинен вступати у суперечність з державною політикою.

6. Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей.

7. Принцип забезпечення екологічної рівноваги.

Суть: під час вибору можливих варіантів розміщення виробництва переваги надавати тим, які не створюють екологічної напруженості регіону. Адже господарство регіону може бути збалансоване за більшістю показників, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може бути ефективним.

Дотримання даних принципів є основою регіональної політики. А регіональна політика має на меті створення сприятливих умов праці, побуту та відпочинку населення, забезпечення стабільного економічного розвитку та збереження природного середовища. Але всі перелічені принципи можна розцінити як ідеальні конструкції до яких суспільство (держава) має прагнути, але в дійсності ніколи не досягне.

Тема 3 - фактори сталого розвитку

Питання лекції:

1. Поняття сталого розвитку продуктивних сил.

Література: [1, с.344-353]

Наприкінці ХХ ст. в наше життя стрімко увірвалося поняття “сталий розвиток”. Концепція сталого розвитку була прийнята в червні 1992 року у Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН по навколишньому природному середовищу і розвитку. У ній взяли участь глави, члени урядів і експерти 179 держав., а також представники багатьох неурядових організацій.

Конференція прийняла кілька важливих документів, серед них:

• Декларація Ріо з навколишнього середовища і розвитку;

• Заява про принципи глобального консенсусу з управління, збереження і стійкого розвитку всіх видів лісів;

• Порядок денний на ХХІ століття – документ, орієнтований на підготовку світового співтовариства до розв’язання еколого-економічних і соціально-економічних проблем близького майбутнього.

Крім того, у межах Конференції були підготовлені Рамкова конвенція про зміну клімату та Конвенція про біологічне різноманіття.

На конференції було прийняте визначення сталого (стійкого) розвитку, представлене в доповіді Міжнародної комісії, яку очолювала прем’єр-міністр Норвегії пані Г.Х. Брутланд (у пресі часто можна зустріти назву “Брунтландська доповідь”).

Стійкий розвиток – це такий розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Стійкий розвиток є однією із утопій людства, яка, не має чітких критеріальних меж (як “світле майбутнє”). Те, що сьогодні написане про стійкий розвиток, залишає більше питань, ніж конкретних методичних положень. Саме визначення “стійкий розвиток” має протиріччя. “Стійкий” – передбачає рівновагу, а “розвиток” можливий тільки на основі виходу з даної рівноваги.

Головна мета стійкого розвитку – це безкінечне існування людської цивілізації (збереження умов існування людини, збереження біосфери в цілому).

Досягнення даної мети можливе при збереженні рівноваги у системі “природа – суспільство”. А сьогодні ця система розбалансована, і причинами цього є:

- постійне зростання населення: збільшення природного приросту і тривалості життя (збільшується навантаження на всю біосферу планети);

Якщо за часів Стародавньої Греції цей показник не перевищував 18 років, за часів за часів Стародавнього Риму – 22 роки, в епоху Відродження до 35 років, у середині ХІХ ст. становив 40 років, то в середині ХХ ст. досяг 70 років

• швидка зміна антропогенних факторів впливу (види порушення природних систем змінюються такими темпами, що компоненти екосистем не встигають пристосуватися);

• збільшення темпів міграції населення планети в результаті зростання транспортної діяльності (приклад: перенесення баластними водами суден біологічних організмів у водні системи, де вони раніше не зустрічалися);

• суттєве збільшення кількісного виробництва енергії на планеті (кінець ХХ початок ХХІ ст. явно демонструють загрозу порушення енергетичної системи планети).

Методи забезпечення сталого розвитку:

- консервативні методи (створення заказників, заповідників, тобто територій, де зменшено антропогенний вплив, заборона промислу на певні види);

- обмежувальні методи – ліцензії на використання природних ресурсів; квоти промислу; стандарти на вміст шкідливих речовин в продуктах харчування; ліміти на викиди та скиди;

- методи заборони – заборони на певні види діяльності (клонування); заборони на застосування певних речовин (фреонів, пестицидів);

- регламентуючі методи – певний порядок обробки землі; порядок транспортування екологічно небезпечних вантажів;

- стимулюючі методи – економічні санкції; штрафи; підвищені ціни; мита.

Складові досягнення сталого розвитку:

1. Економічна сфера (досягнення середньо статичного доходу на одного жителя, економічне зростання, досягнення економічної ефективності, досягнення стабільності економічних систем)

2. Соціальна сфера (матеріальна забезпеченість населення, підвищення рівня освіти, покращення стану здоров’я, підвищення рівня розвитку мистецтва, культури, спорту).

3. Екологічна сфера (підтримка асиміляційного потенціалу, підтримка рівноваги екосистем, повне і комплексне використання природних ресурсів; зменшення негативного антропогенного впливу на довкілля).

Підсумки і проблеми реалізації сталого розвитку.

Концепція сталого розвитку вже добре відома у світі. Вона присутня у всіх національних програмах. З нею змушені рахуватися навіть її супротивники, тому що більшість розвинених країн мають вже певні досягнення у впровадженні сталого розвитку. На сьогоднішній день можна назвати і позитивні зміни і нерозв’язані проблеми, що залишаються (табл. 1).

Таблиця 1 - Підсумки і проблеми реалізації сталого розвитку

Позитивні зміни	Нерозв’язані проблеми
Соціальний вимір
Середня тривалість життя у світі зросла більш ніж на третину. Сьогодні як мінімум 120 країн із сукупним населенням більш ніж 5 мільярдів чоловік мають тривалість життя понад 60 років. Загальний середній показник у світі – 66 років порівняно із 48 роками в 1955 р. Передбачається, що середня тривалість життя людей на Землі до 2025 року зросте до 73 років. Дитяча смертність знизилась в розвинених країнах більш ніж у два рази (зі 149 чол. На 1000 немовлят до 64). Кількість людей, що страждають від хронічного недоїдання, у розвинених країнах зменшилась з 40% до 20% Частка населення, що має доступ до чистої води, становить 70%. Значний прогрес спостерігається щодо можливості контролювати більшість інфекційних хвороб, таких, як поліомієліт, проказа тощо. За офіційними даними кількість людей із середньою освітою збільшилась приблизно на дві третини, а грамотність серед дорослого населення збільшилась у 2 рази.	Різниця в тривалості життя людей у розвинених країнах і в найбідніших становить близько 45 років (Японія – 80 років, Сьєрра-Леоне – 33,6). Смертність серед немовлят у найбідніших країнах усе ще в 50 разів перевищує цей показник у найбільш розвинених (у Фінляндії він становить 3,9 смертей на 1 тис. народжених, а в Сьєрра-Леоне – 200). Близько 800 млн. чоловік у світі недоїдають, а близько 500 млн. – голодують. Понад 840 млн. дорослих людей дотепер неписьменні (близько2/3 з них жінки). В багатьох країнах жінки не захищені в своїх правах. В багатьох країнах (в т ч африканських) катастрофічних масштабів набуває епідемія СНІДу. З’являються нові небезпечні хвороби (курячий грип, азійська пневмонія тощо).
Економічний вимір
За останні 50 років кількість бідних скоротилося так само, як за попередні 500 років. З 1980 р спостерігається різке економічне зростання у провідних країнах світу (їх близько 15), що веде до швидкого збільшення доходів населення цих країн, яке складає майже чверть населення Землі (близько 1,5 млрд. чол.). Проводяться економічні реформи в багатьох країнах (навіть в деяких країнах Африки).	Світ став більш поляризований в економічному сенсі (у найбагатших країнах зростання доброту становить 70 – 85%, доходи найбідніших країн зменшились з 2,3 до 1,4%. Капітали найбільш багатих мільярдерів перевищують сукупний щорічний дохід 45% жителів Землі. Приблизно 1,3 млрд. чол. (третина населення країн що розвиваються) живуть менш ніж на 1 долар у день. Близько 3 млрд. чол. Живуть менш ніж на 2 долари в день.
Екологічний вимір
Екологічні проблеми вже почали вирішувати на міжнародному рівні. Впроваджуються нові технології спрямовані на покращення екологічного стану довкілля. Впроваджуються еколого-економічні механізми регулювання господарської діяльності	Використання невідновних ресурсів перевищує можливості їх відтворення Гостро стоять проблеми: глобального потепління, випадіння кислотних опадів, руйнування озонового екрану, опустелювання земель, вирубування лісів, забруднення світового океану. Зростає споживання прісної води
Політичний вимір
Кількість плюралістичних і демократичних режимів зростає (з 1989 р). Відбувається посилення ролі жінок в політичному житті держав.	І досі спостерігається гніт і насильство через етнічні, релігійні і політичні суперечки. Стійкий розвиток не може бути досягнутий у країнах, де панує корупція, авторитаризм і егоїзм.