- •Частина і. Теоретичні основи створення полімерних композиційних матеріалів
- •1. Адгезія полімерів до наповнювачів
- •1.1. Термодинаміка змочування і адгезії
- •1.2. Зміна адгезійної взаємодії модифікацією поверхонь наповнювачів
- •1.3. Змочування і адгезія на апретованих поверхнях
- •1.4. Адгезія полімерів до полімерних армувальних матеріалів
- •1.5. Вплив внутрішніх напружень на адгезію
- •2. Релаксаційні процеси в наповнених полімерах
- •2.1. Вплив структурування і внутрішніх напружень на властивості наповнених полімерів
- •2.2. Релаксаційні процеси в наповнених полімерах
- •3. Вплив наповнювачів на фазові й фізичні стани полімерів
- •3.1. Термомеханічні властивості наповнених полімерів
- •3.2. Реологічні властивості наповнених полімерів
- •3.2.1. Типи реологічної поведінки полімерів
- •3.2.2. В’язкість за зсувного плину
- •3.2.3. Аномалія в’язкості за сталого плину
- •3.3. Наповнені кристалічні полімери
- •4. Механізм посилюючої дії наповнювачів у полімерах
- •4.1. Структуроутворення в полімерах у присутності дисперсних наповнювачів
- •4.2. Механізм дії армувальних і дисперсних наповнювачів у полімерах
- •4.3. Деякі фізико-хімічні аспекти механізму зміцнення полімерів
- •5. Визначення міцності полімерів
- •5.1. Теоретична й технічна міцність
- •5.2. Статистична теорія міцності полімерів
- •6. Типи руйнування полімерів
- •6.1. Особливості будови полімерів, що впливають на їхні механічні властивості
- •6.2. Руйнування полімерів у склоподібному стані
- •6.3. Руйнування полімерів у високоеластичному стані
- •6.4. Пластичне руйнування полімерів
- •6.5. Молекулярні теорії розривної міцності полімерів
- •6.6. Вплив молекулярної маси, структури і молекулярної орієнтації на міцність полімерів
- •6.6.1. Вплив молекулярної маси
- •6.6.2. Вплив структури
- •6.6.3. Вплив орієнтації і температури
- •6.6.4. Вплив молекулярної маси на орієнтацію полімерів
- •7. Старіння й стабілізація полімерних матеріалів
- •7.1. Старіння полімерних матеріалів
- •7.2. Стабілізація полімерних матеріалів
- •7.3. Прогнозування зміни властивостей полімерних матеріалів підчас старіння
- •7.4. Прогнозування світло- і погодостійкості полімерних матеріалів
- •8. Принципи створення композиційних матеріалів
- •8.1. Класифікація і особливості загальних властивостей композиційних матеріалів
- •8.2. Вплив фазової структури полімерних композиційних матеріалів на його властивості
- •8.2.1. Вміст наповнювача
- •8.2.2. Розмір і форма дисперсних частинок
- •8.2.3. Міжфазна взаємодія і властивості міжфазового шару
- •8.3. Композити з армувальним наповнювачем
- •8.3.1. Волокнисті наповнювачі
- •8.3.2. Листові наповнювачі
- •Частина іі. Технологія виробництва полімерних композиційних матеріалів
- •9. Основні терміни і визначення, класифікація полімерних композиційних матеріалів
- •10. Готування композицій
- •10.1. Основні компоненти композиційних матеріалів
- •10.1.1. Зв’язувальні
- •10.1.2. Армувальні матеріали
- •10.1.3. Антиадгезійні речовини
- •10.1.4. Барвники
- •10.1.5. Затверджувачі та інгібітори
- •10.1.6. Загусники
- •10.1.7. Добавки для зниження усадки
- •10.1.8. Речовини, що збільшують ударну в’язкість
- •10.2. Складання рецептури. Вимоги до рецептури і компонентів
- •10.3. Аналіз технологічних властивостей сировини
- •10.3.2. Контроль швидкості й глибини тверднення реактопластів
- •10.4. Технологічні властивості наповнених полімерів
- •10.5. Технологічні стадії готування полімерних композиційних матеріалів
- •10.5.1. Підготовка компонентів до змішування
- •10.5.2. Змішання компонентів полімерних композицій
- •11. Технологія одержання виробів із полімерних композиційних матеріалів
- •11.1. Технологія одержання виробів з термопластичних композицій
- •11.1.1. Екструзія
- •11.1.2. Лиття під тиском
- •11.1.3. Формування твердих термопластів
- •11.1.4. Пресування термопластів
- •11.2. Технологія одержання виробів з термореактивних композицій
- •11.2.1. Ручне викладення і напилювання (контактне формування)
- •11.2.2. Відцентрове формування
- •11.2.3. Пултрузія і намотка
- •11.2.4. Пресування
- •11.2.5. Просочення під тиском у замкненій формі
- •12. Композиційні матеріали на основі полімерної матриці, армованої волокнистими наповнювачами
- •12.1. Склопластики
- •12.2. Боропластики
- •12.3. Базальтопластики
- •12.4. Вуглепластики
- •12.5. Гібридні матеріали
- •12.6. Органопластики
- •Література
7.2. Стабілізація полімерних матеріалів
Хімічні перетворення мають велике значення для переробки полімерів і експлуатації готових виробів. Процес переробки не обмежується наданням матеріалу певної форми. Це також створення якості, у значній мірі залежної від хімічних процесів, що протікають під дією різних впливів (механічних, теплових, кисню повітря, світла й т.д.). За цим відбувається деструкція, окиснювання полімеру або його структурування. Виникаючі вільні радикали вступають у вторинні реакції, утворюючи розгалуження, сітки. Термоокиснювальні й механохімічні перетворення, неминучі в умовах переробки, викликають різке погіршення якості полімерного матеріалу. Переробка полімерів завжди пов’язана з їхнім частковим руйнуванням, і завдання технолога полягає в тім, щоб по можливості сповільнити хімічні процеси, що приводять до руйнування полімеру. Це можна зробити двома шляхами: застосуванням дуже чистих мономерів або додаванням у полімери спеціальних речовин, називаних стабілізаторами.
Сполуки, застосовувані як стабілізатори, як правило, є сповільнювачами ланцюгових реакцій розпаду полімерів, тобто акцепторами вільних радикалів. Незважаючи на розмаїтість явищ, що відбуваються при руйнуванні полімерів, основну роль у них відіграють ланцюгові процеси окиснювання й розпаду макромолекул. Всі термоокиснювальні й механохімічні перетворення протікають по механізму ланцюгових реакцій. Тому всілякі домішки в полімері, що легко розпадаються на вільні радикали або іони, можуть відігравати роль ініціаторів цих процесів. Отже, полімери, синтезовані з недостатньо чистих мономерів або не дуже ретельно очищених, завжди погано переробляються. Однак при досить високих температурах всі перераховані вище процеси в тім або іншому ступені мають місце й у дуже чистих полімерах. Область переробки полімеру – це температурна область між плавленням і термічним розкладанням. Необхідно, щоб ця область була як можна ширшою. Розширювати її шляхом зниження температури плавлення або температури склування полімеру недоцільно, тому що це призводитиме до зниження теплостійкості матеріалу й погіршенню його експлуатаційних характеристик. Отже, температурну область переробки варто розширювати, підвищуючи температуру розкладання полімеру, тобто шляхом введення стабілізаторів.
Зараз більшість полімерів переробляють з добавкою стабілізаторів, які в умовах експлуатації полімерних виробів запобігають їхньому старінню, тобто зміні властивостей у часі. Стабілізація в широкому сенсі полягає в збереженні вихідних властивостей полімеру за всіляких впливах. Для кожного полімеру повинні застосовуватися свої специфічні стабілізатори.
Однак, оскільки всі реакції розпаду є ланцюговими реакціями, то для їхнього вповільнення можуть бути використані три методи:
- переривання ланцюгових реакцій, що розвиваються в процесі термо- і термоокиснювальногї деструкції;
- створення умов, за яких речовини, що утворюються підчас розпаду, перешкоджають більш глибокому розкладанню полімеру;
- створення умов, за яких розпад протікає оборотно.
На практиці в більшості випадків використовують перший метод.