• Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.00;

• Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.00;

• Закон України «Про екологічну експертизу» від 09.02.95;

• Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» від 14.01.98 та ін.

• Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” зайняв центральне місце в системі екологічного законодавства та, по суті, став базовим для розвитку як галузі природоохоронного, так і природноресурсового законодавства, які в сукупності складають інтегровану комплексну галузь екологічного законодав­ства України. Саме така його роль виходить зі ст.2 цього Закону, в якій зазначено, що “відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земель ним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством” (виділено нами – Т.І.).

• Більше того, з закріпленням цього положення та визначенням в ст. 5 об’єктів правової охорони (ст.5), Закон заклав основи інтегрованого та диференційованого підходу до врегулювання екологічних відносин, що вплинуло на подальший розвиток системи екологічного законодавства як інтегрованої галузі. Так, з визначенням вперше серед об’єктів правової охорони навколишнього природного середовища як сукупності природних і природно­соціальних умов та процесів, законодавець за­ кріпив інтегрований напрямок в правовому регулюванні екологічних відносин. А з закріпленням таких об’єктів правової охорони як природні ресурси, які залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві, Закон за­ клав подальший розвиток природноресурсового підходу в системі екологічного законодавства України.

• Отже, Закон став своєрідною “конституцією”, на положеннях якої стала розвиватися вся система екологічного законодавства України.

• Важливим джерелом екологічного права України є Закон України «Про природно-заповідний фонд», який визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів. У Законі визначений режим територій і об'єктів природно-заповідного фонду, а також їх охоронних зон. У ньому знайшли відображення питання економічного забезпечення організації й функціонування природно-заповідного фонду, закріплено порядок створення й відтворення територій й об'єктів природно-заповідного фонду, передбачено охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду, контроль за дотриманням їх режиму, вирішено, інші питання.

• Закон України Про охорону атмосферного повітря від 17 листопада 1992 року, визначає що атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Цей Закон спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.

• 14.Природоресурсові закони та кодекси як джерела екологічного права

• Закон – це засіб закріплення державної екологічної по- літики. Він приймається Верховною Радою України та є вираженням волі народу у визначенні політики держави в сфері взаємодії суспільства і природи. Таким чином, народ через своїх представників у законодавчому органі має мож- ливість формувати державну екологічну політику.

• Особливе місце закону в системі джерел екологічного права обумовлене також тим, що всі інші акти як джерела права носять підзаконний характер. Їхній правовий зміст визначається обов’язковістю відповідності вимогам зако- ну. Підзаконні акти прийняті з порушенням цього правила не можуть використовуватися.

• Кодекс – систематизований законодавчий акт, що ре- гламентує однорідну сферу суспільних відносин.

• Він ха- рактеризується такими ознаками:

• має високий рівень упорядкування нормативного масиву;

• приймається пред- ставницьким органом держави в порядку встановленої процедури;

• є результатом правотворчості діяльності дер- жави;

• має нормативний характер; регламентує найважли- віші питання відповідної сфери суспільних відносин;

• від- різняється властивим йому предметом (видом суспільних відносин) та методом (способом упорядкування) право- вого регулювання;