• Значну роль в системі екологічного законодавства віді- грають Земельний, Лісовий, Водний кодекси України та Кодекс України про надра.

• За своєю структурою приро- доресурсові кодекси багато в чому подібні один до одного.

• Так, усі природоресурсові кодекси починаються з преамбули та за- гальних положень, а закінчуються розділами, які передба- чають відповідальність у галузі порушення законодавства конкретного природного ресурсу.

• Майже в кожному при- родоресурсовому кодексі у загальній частині визначається коло регульованих ним відносин, завдання й принципи.

• Обов’язковою ознакою даних нормативно-правових актів є законодавче закріплення системи та повноважень держав- них органів управління і контролю в галузі використання відповідного природного ресурсу.

• Неодмінно слід констатувати факт різниці дій природо- ресурсових кодексів залежно від умов використання при- родних ресурсів. Наприклад, земля є основою для здійснен- ня будь-якої діяльності людини, в тому числі й діяльності щодо використання інших природних ресурсів – надр, вод, лісів, рослинного і тваринного світу.

• На підставі зазначено- го при використанні цих ресурсів неминуче виникають зе- мельні відносини, які потребують найчіткішого правового регулювання. Ст. 19 Земельного кодексу України у перелі- ку категорій земель визначає: в п. е) землі лісового фонду; в п. є) землі водного фонду тощо. Саме тому окремі положен- ня Земельного кодексу України лежать в основі Лісового кодексу України і Водного кодексу України. Відповідно Земельний кодекс України серед вказаних законодавчих актів має більш домінуючу юридичну силу. Чинний Земельний кодекс України був прийнятий 25 жовтня 2001 року1.

• Нова редакція чинного Лісового кодексу України була прийнята 8 лютого 2006 року3. Він є спеціальним нормативно-правовим актом, що врегульовує лісові відно- сини. На підставі ст. 2 цього Кодексу лісові відносини – це суспільні відносини, які стосуються володіння, користуван- ня та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечен- ня охорони, відтворення та стале використання лісових ре- сурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

• Врегулювання гірничих відносин в Україні проводить- ся, у першу чергу, відповідно до норм Кодексу України про надра1. Цей Кодекс був прийнятий Верховною Радою України 27 липня 1994 року. Правові приписи спрямова- ні на охорону надр містяться у багатьох розділах Кодексу України про надра, а спеціальним розділом є шостий (ст. 56-59). Основним джерелом водного права є Водний кодекс України від 6 червня 1995 року2. В його преамбулі зазначе- но, що «усі води (водні об’єкти) на території України є на- ціональним надбанням народу України». Основою цього по- ложення є стаття 13 Конституції України.

• Серед законодавчих актів природоресурсового законо- давства суттєве значення відіграють не тільки природо- ресурсові кодекси, а й закони України: «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 року No 1478-III3, «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року No 2894-III4, «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лютого 2006 року No 3447-IV5, «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 року No 591-XIV6 тощо.

• Базовими складовими природоохоронного законодав- ства в Україні є закони України: «Про охорону навколиш- нього природного середовища» від 25 червня 1991 року No 1264-XII1, «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року 2456-XII2, «Про екологічну експер- тизу» від 9 лютого 1995 року No 45/95-ВР3, «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 року No 3055-III4 та ін.

• Щодо джерел антропоохоронного законодавства, то крім зазначених вже законів України, необхідно звернути увагу також на наступні: «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 року No 1908-III6, «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року No 2245-III7 та ін.

• Природоресурсові кодекси і закони покликані у нашій державі стати інтегруючою основою для розвитку відповід- ної підгалузі природоресурсового законодавства.

• 15.Правові засади державної екологічної політики.

• Правові засади екологічної політики закладено в Кон- ституції України, яка визначає обов’язком держави забез- печення екологічної безпеки і підтримання екологічної рів- новаги на території України, а також гарантує громадянам право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

• Відповідно до Концепції національної екологічної по- літики України на період до 2020 року, схваленої розпоря- дженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року No 880-р, мета реалізації національної екологічної по- літики полягає в стабілізації і поліпшенні екологічного ста- ну території держави шляхом утвердження національної екологічної політики як інтегрованого фактора соціально- економічного розвитку України для забезпечення переходу до сталого розвитку економіки та впровадження екологіч- но збалансованої системи природокористування.

• Серед основних напрямів державної екологічної полі- тики в Україні необхідно відзначити:

• по-перше, забезпечення безпечного для життя і здоров’я громадян України навколишнього природно- го середовища та раціонального використання приро- доресурсового потенціалу держави; 


• -  по-друге, застосування заходів щодо попередження за- бруднення довкілля; 


• -  по-третє, удосконалення законодавства, системи дер- жавного управління та контролю в екологічній сфері; 


• -  по-четверте, введення економічних механізмів стиму- лювання господарської діяльності сумісної з нормами охорони природи та раціонального природокористу- вання за рахунок забруднювачів довкілля; 


• по-п’яте, розширення міждержавного співробітництва в екологічній сфері. 
Реалізація державної екологічної політики є одним з го- ловних й спільних завдань як загальних, так і спеціальних органів державної влади в галузі екології.