• передбачених їх статутами.

• 91

• Стаття 64. Види відповідальності за порушення законодавства

• про природно-заповідний фонд

• Порушення законодавства України про природно-заповідний фонд

• тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або

• кримінальну відповідальність.

• Відповідальність за порушення законодавства про

• природно-заповідний фонд несуть особи, винні у:

• а) нецільовому використанні територій та об'єктів

• природно-заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та

• організації територій природно-заповідного фонду;

• б) здійсненні в межах територій та об'єктів

• природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої

• господарської діяльності;

• в) організації на територіях та об'єктах природно-заповідного

• фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без

• попереднього проведення екологічної експертизи або з порушенням її

• висновків;

• г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації

• екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на

• території та об'єкти природно-заповідного фонду;

• д) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про

• створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

• е) порушенні вимог щодо використання територій та об'єктів

• природно-заповідного фонду;

• є) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та

• інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих

• дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах

• територій та об’єктів природно-заповідного фонду; ж) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів

• територій та об'єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих

• для включення до його складу;

• з) самочинній зміні меж, відведенні територій та об'єктів

• природно-заповідного фонду для інших потреб.

• Законодавством України може бути встановлена відповідальність

• і за інші порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

• + Адмін : самовільне випалювання рос- линності або її залишків (ч. 2 ст. 771 КУпАП); порушення порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного або рос- линного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах (ч. 2 ст. 881 КУпАП); порушен- ня правил охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 91 КУпАП).

• Кримінальна ( Розділ 8 ККУ ) : порушення правил охорони надр (ч. 2 ст. 240 КК України); незаконну порубку лісу (ст. 246 КК України); незаконне полювання (ст. 248 КК України); умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК України).

• Цивільно-правова реалізується через відшкодувальну функції , зокрема ст.65 ЗУ “Про ПЗФ” :

• Розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс ( 541-2013-п ), які затверджуються Кабінетом Міністрів України

• 92. Наукові та законодавчі визначення поняття “екологічна безпека”.

• А. П. Гетьман, М. В. Шульга

• Екологічна безпека (екобезпека) являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об'єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв'язків людини з навколишнім природним середовищем.

• Екобезпека — категорія соціальна, притаманна людському суспільству, формується в межах суспільних відносин. Вона має певні правові форми неправового характеру хоча і належить до явищ.

• Зазначена категорія характеризується,

• по-перше, як вічна цінність людського суспільства, що грунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. Йдеться про безпеку людини в процесі: взаємодії з природним середовищем, з небезпечними речовинами, використання руйнівних або небезпечних технологій і процесів, здійснення різноманітних впливів на довкілля тощо. Вона може бути пов'язана і з не контрольованими людиною процесами (стихійні сили природи).

• По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об'єкти.

• По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка утворює цілу систему спеціальних органів.

• По-четверте, основою правової форми є екологічне право як самостійна правова галузь. Правове забезпечення екобезпеки є одним з основних принципів цього права.

• Визначення екологічної безпеки як правової категорії має різне тлумачення в еколого-правовій науці. Вважають, що її сутність полягає в:

• —захисті людини і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу;

• —умовах збереження здоров'я людей і забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку;

• —балансі розвитку екосистем;

• —діяльності по захисту життєво важливих екологічних інтересів;

• —в тому, що вона є складовою частиною міжнародної екологічної безпеки.

• Екологічна безпека розглядається у двох аспектах.

• Як суб'єктивна категорія вона проявляється у процесі реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку шляхом регулятивного та охоронного методів. Це право громадян тісно пов'язане з правом на безпечне навколишнє природне середовище для їх життя і здоров'я.

• З іншого боку — це об'єктивно існуюча система правового забезпечення екологічної безпеки, за допомогою якої регламентується екологічно небезпечна діяльність, режим використання природних ресурсів, охорона довкілля, попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для природних об'єктів і населення.

• Законодавче визначення

• Закон України Про охорону навколишнього природного середовища

• Стаття 50. Екологічна безпека

• Екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

• Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

• Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду.

• 93. Екологічний ризик як умова формування правовідносин у сфері екологічної безпеки.

• У юридичній літературі екологічний ризик визначається як встановлені нормами екологічного законодавства обставини, з якими пов’язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об’єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правосуб’єктності фізичних, юридичних осіб та держави стосовно виявлення, запобігання і усунення природних і техногенних загроз для довкілля, життя і здоров’я населення та особливий режим відповідальності за невиконання чи не належ ж виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, включаючи й випадкове (ймовірне) настання небезпеки.

• Отже, екологічний ризик є різновидом більш загальної категорії ризику і є істотною ознакою екологічної небезпеки або екологічно небезпечної діяльності він відображає об’єктивну сутність такої діяльності, а саме – імовірність настання небезпеки.

• Нормативно-правовим порядком визначено основні види ризикованої діяльності та відповідних об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, зокрема,

• —розвиток атомної промисловості та енергетики,

• —функціонування виробництв хімічної, нафтохімічної і переробної промисловості, біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво,

• —знешкодження, утилізація та різні види поводження з промисловими і побутовими відходами.

• Уся діяльність пов’язана з ризиками потребує державного регулювання шляхом:

• • державної і громадської екологічної експертизи;

• • процедури прийняття і узгодження екологічно значущих рішень, зокрема оцінки впливу на навколишнє середовище в Україні;

• • ліцензування діяльності, пов'язаної з використанням джерел ризику для навколишнього середовища та життя і здоров'я людей;

• • подання декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки;

• • страхування ризиків;

• • сертифікації;

• • застосування юридичної відповідальності тощо.

• Правовідносини щодо забезпечення екологічної безпеки визнаються абсолютними, оскільки, з одного боку, громадянам належить абсолютне право на екологічну безпеку, якому з іншого боку кореспондують зобов'язання держави, юридичних та інших фізичних осіб забезпечити виконання низки обов'язкових вимог стосовно гарантування екологічної безпеки.

• Отже, у данному разі йдеться про те,що екологіческий ризик формує правовідносини,коли суб’єкт,який хоче здійснювати діяльність яка пов’язана з ризиком має отримати певний дозвіл

• Водночас у сфері екологічної безпеки спостерігаються інші підстави виникнення правовідносин, зокрема у разі, коли йдеться про загальнолюдське право громадян на природну безпеку. Це право базується на ризику, пов'язаному з різними явищами природної стихії. Підставою виникнення цієї групи правовідносин є ряд правових норм, які визнали обов'язком держави забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 16 Конституції України).

• Суб'єктами правовідносин у галузі екологічної безпеки є: громадяни України, інші фізичні та юридичні особи, держава.

• Об'єктами зазначених правовідносин виступають життя і здоров'я людей, безпечне навколишнє природне середовище та його компоненти (природні умови).

• 94. Правові засади забезпечення еб у різних сферах господарської діяльності.

• Екологічна безпека на території України забезпечується здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

• Залежно від спрямованості дій:

• Організаційно-превентивні заходи. Вони спрямовані на виявлення екологічно небезпечних для навколишнього природного середовища та здоров'я людини територій, зон, об'єктів і видів діяльності, а також здійснення певних заходів для попередження виникнення екологічної небезпеки.

• До них належать: 1) обліково-установчі; 2) реєстраційні; 3) експертно-оцінювальні; 4) інформаційно-прогностичні. Крім цього, в Україні розвиваються екологічний аудит, екологічне страхування.

• ——Обліково-установчі заходи передбачають виявлення, інвентаризацію, класифікацію небезпечних зон, об'єктів, територій і джерел.

• ——Реєстраційні заходи включають паспортизацію екологічно небезпечних об'єктів, сертифікацію, підтвердження відповідності, ліцензування, реєстрацію екологічно небезпечних джерел. У разі випуску екологічно небезпечної продукції вона підлягає сертифікації.

• ——Експертно-оцінювальні. До них входять проведення екологічної експертизи об'єктів і комплексів, у тому числі військових та оборонних, що являють екологічну небезпеку для навколишнього природного середовища, життя та здоров'я населення, запровадження попередньої оцінки екологічного впливу цих об'єктів, проведення відкритих громадських слухань, обговорення населенням проектів екологічно небезпечної діяльності, що їх передбачають реалізувати. Найбільш детально проведення громадських слухань регламентується ратифікованою Україною в 1999 році Орхуською конвенцією.

• ——Інформаційно-прогностичні заходи. До них належать прогнозування, планування, моніторинг, інформування та інші заходи, що розглядаються як функції управління в галузі екології.

• Регулятивно-стимулюючі заходи. Вони являють собою систему юридичних норм і правил, спрямованих на регулювання відносин, забезпечення дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі екологічної безпеки. Згідно з приписами чинного законодавства розробляються: екологічні стандарти (ст. 32 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища); екологічні нормативи (ст. 33); екологічні ліміти; правила проектування та експлуатації небезпечних об'єктів, поводження з екологічно небезпечними речовинами та джерелами тощо.

• Так, підприємства, установи, організації та громадяни мають право на отримання податкових, кредитних та інших пільг при здійсненні ефективних заходів та виконанні вимог екологічної безпеки.

• Розпорядчо-виконавчі заходи. Вони полягають у реалізації певних функцій у сфері забезпечення екологічної безпеки з боку спеціально уповноважених органів. Найбільш важливі положення в цій сфері закріплені в Конституції України, згідно з якою на виконавчі органи, включаючи Президента України, покладений обов'язок у здійсненні політики в галузі екологічної безпеки. Однією з основних у цій галузі є контрольно-наглядова функція державних органів, яка спрямована на догляд і перевірку дотримування підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог екологічного законодавства і застосування заходів попередження екологічних правопорушень.

• Охоронно-відновлювальні заходи. Ці заходи спрямовані на локалізацію проявів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначення правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ризику, встановлення статусу осіб, які потерпіли від наслідків екологічної небезпеки. Вони передбачають встановлення, наприклад, правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації. Ліквідація надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру передбачає проведення комплексу заходів, які містять аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи.

• Забезпечувальні заходи. Вони спрямовані на попередження екологічних правопорушень в галузі забезпечення екологічної безпеки, захист права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля та пов'язані з ним інші екологічні права, а також застосування до винних осіб засобів державно-правового примусу в разі порушення вимог і норм екологічної безпеки.

• Екологічне законодавство закріплює можливість судового захисту порушених прав громадян внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки. Не виключається і самозахист, при якому дії повинні бути правомірними, відповідати змісту та характеру правопорушення, не суперечити вимогам закону.

• 95. Загальна характеристика Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки».

• З А К О Н У К Р А Ї Н И Про об'єкти підвищеної небезпеки 18.01.2001

• Цей Закон визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

• Відповідно до закону

• об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру;

• небезпечна речовина - хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження, які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям;

• ризик - ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами;

• прийнятний ризик - ризик, який не перевищує на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за її межами гранично допустимого рівня;

• Державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, здійснюють уповноважені законами органи влади, в тому числі центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи (у разі утворення), до відання яких відповідно до закону віднесені питання(кабмін;рада міністрів АРК;ВР АРК обласні, районні, Київські та Севастопольські міські ради та інші ради у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки; Державна служба з питань праці ) :

• охорони праці;

• забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища;

• державного нагляду (контролю) у сферах пожежної і техногенної безпеки;

• санітарно-епідемічної безпеки;

• містобудування.

• Закон визначає Обов'язки суб'єктів господарської діяльності,які здійснюють свою діяльність пов’язану з об’єктами підвищеної небезпеки

• Суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний:

• вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

• повідомляти про аварію, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування та населення;

• забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімально можливого ризику;

• виконувати вимоги цього Закону та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки.

• Усі нормативи небезпечних речовин або категорії небезпечних речовин чи сумарна маса небезпечних речовин різних категорій визначаються Кабінетом Міністрів України. На основі ідентифікаційних даних Кабінет Міністрів України затверджує класифікацію об'єктів підвищеної небезпеки і порядок їх.

• Суб'єкт господарської діяльності готує і подає до місцевих органів виконавчої влади (декларацію) документ, який визначає комплекс заходів, що вживаються суб'єктом господарської діяльності з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.

• У порядку реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру суб'єкт господарської діяльності, а також підприємства, установи, організації, одночасно з розробленням декларації безпеки розробляють і затверджують план локалізації і ліквідації аварій для кожного об'єкта підвищеної небезпеки, який вони експлуатують або планують експлуатувати.

• Суб'єкт господарської діяльності відповідно до закону надає центральним органам виконавчої влади, місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та засобам масової інформації, інформацію про об'єкти підвищеної небезпеки, які перебувають у його власності або у користуванні.

• 96. Правові засади забезпечення екологічної безпеки в ядерній та радіаційній сферах.

• З А К О Н У К Р А Ї Н И Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку

• Законодавство у цій сфері встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов'язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність,пов'язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії.

• Використання ядерної енергії - це сукупність видів діяльності, пов'язаних з використанням ядерних технологій, ядерних матеріалів, джерел іонізуючого випромінювання у науці, виробництві, медицині таінших галузях, а також видобуванням уранових руд та поводженням з радіоактивними відходами;

• Ядерна безпека - дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку

• Ядерні установки і об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення:

• атомні електричні станції;

• атомні станції теплопостачання;

• дослідницькі ядерні реактори;

• об'єкти з переробки радіоактивних відходів;

• сховища, призначені для зберігання відпрацьованого ядерного палива або високоактивних радіоактивних відходів;

• сховища, призначені для захоронення відпрацьованого ядерного палива або радіоактивних відходів.

• Радіоактивні матеріали - джерела іонізуючого випромінювання,ядерні матеріали та радіоактивні відходи

• Основними завданнями ядерного законодавства є:

• 1.правове регулювання суспільних відносин під час здійснення всіх видів діяльності у сфері використання ядерної енергії;

• 2.створення правових засад системи управління у сфері використання ядерної енергії і системи регулювання безпеки під час використання ядерної енергії;

• 3.встановлення прав, обов'язків і відповідальності органів державної влади, підприємств, установ і організацій, посадових осіб і персоналу, а також громадян стосовно їх діяльності, пов'язаної з використанням ядерної енергії;

• 4.визначення основних принципів радіаційного захисту людей та навколишнього природного середовища;

• 5.забезпечення участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики у сфері використання ядерної енергії;

• 6.сприяння подальшому зміцненню міжнародного режиму безпечного використання ядерної енергії.

• Основними принципами державної політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційного захисту є:

• 1.пріоритет захисту людини та навколишнього природного середовища від впливу іонізуючого випромінювання;

• 2.забезпечення при використанні ядерної енергії мінімального рівня утворення радіоактивних відходів;

• 3.заборона будь-якої діяльності у сфері використання ядерної енергії, результатом якої є обґрунтовано передбачений більший негативний вплив на майбутні покоління, ніж той, що допускається для нинішнього покоління;

• 4.забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії;

• 5.відкритість і доступність інформації,пов'язаної з використанням ядерної енергії;

• 6.забезпечення відшкодування шкоди,зумовленої радіаційним впливом;

• Державне управління у сфері використання ядерної енергії здійснюється міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, визначеним Президентом України. Державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки здійснює орган виконавчої влади — Державна інспекція ядерного регулювання України

• Цей орган виконує такі функції:

• —планування, розробку і впровадження державних програм використання ядерної енергії;

• —створення експлуатуючої організації для забезпечення безпечної експлуатації ядерних установок, а також спеціалізованих підприємств (компаній) по поводженню з радіоактивними відходами до передачі їх на довгострокове зберігання та захоронення;

• —планування, розробку і впровадження державної програми підвищення ядерної та радіаційної безпеки;

• —планування заходів, спрямованих на забезпечення мінімального рівня утворення радіоактивних відходів під час використання ядерної енергії;

• —організацію безпечного поводження з радіоактивними відходами у галузі (збирання, переробка, зберігання) до моменту передачі радіоактивних відходів на захоронення;

• Державний нагляд за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки здійснюють державні інспектори з ядерної та радіаційної безпеки.

• Використання ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання на території України базується на дозвільному принципі. Дозвіл на кожен окремий вид діяльності надається органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.Діяльність у сфері використання ядерної енергії провадиться на підставі ліцензій, окремих дозволів та сертифікатів.

• У місцях розташування ядерної установки чи об'єкта, призначених для поводження з радіоактивними відходами, може бути встановлено особливий режим території. Порядок визначення особливого режиму території встановлюється Кабінетом Міністрів України.

• 97. Правові засади забезпечення екологічної безпеки у сфері поводження з відходами.

• Закон України «Про відходи»

• відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення

• Основними завданнями законодавства про відходи є:

• а) визначення основних принципів державної політики у сфері поводження з відходами;

• б) правове регулювання відносин щодо діяльності у сфері поводження з відходами;

• в) визначення основних умов, вимог і правил щодо екологічно безпечного поводження з відходами, а також системи заходів, пов'язаних з організаційно-економічним стимулюванням ресурсозбереження;

• г) забезпечення мінімального утворення відходів, розширення їх використання у господарській діяльності, запобігання шкідливому впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.

• Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є

• —пріоритетний захист навколишнього природного середовища та здоров'я людини від негативного впливу відходів,

• —забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства

• До основних напрямів державної політики щодо реалізації зазначених принципів належить:

• а) забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів,а також дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними;

• б) зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх небезпечності;

• в) забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів;

• г) сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом прямого повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів;

• д) забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами;

• е) організація контролю за місцями чи об'єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров'я людини

• Державному обліку та паспортизації підлягають в обов'язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України і на які поширюється дія цього Закону.

• Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

• З метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об'єкти утворення, оброблення та утилізації відходів ведеться їх реєстр, в якому визначаються обсяги утворення, кількісні та якісні характеристики відходів, інформація про поводження з ними та заходи щодо зменшення обсягів утворення відходів.

• Вимоги щодо поводження з небезпечними відходами

• Усі небезпечні відходи за ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та на життя і здоров'я людини поділяються на чотири класи і підлягають обліку.

• Суб'єкт господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об'єкт поводження з небезпечними відходами, зобов'язаний:

• —забезпечити запобігання забрудненню ними навколишнього природного середовища, а у разі виникнення такого забруднення - ліквідувати забруднення та його наслідки для навколишнього природного середовища та здоров'я людини;

• —вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків;

• —повідомляти про аварію, що сталася;

• —забезпечувати експлуатацію зазначених об'єктів і перевезення небезпечних відходів з додержанням вимог природоохоронного законодавства;

• —мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами;

• —мати план локалізації та ліквідації аварії на об'єкті;

• —мати декларацію безпеки

• Контроль у сфері поводження з відходами здійснюють Державною екологічною інспекцією України, Державною санітарно-епідеміологічною службою України , місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, громадські інспектори з благоустрою населених пунктів.

• Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення передбачають:

• б) встановлення ставок екологічного податку, що справляється за розміщення відходів, із диференціацією залежно від рівня небезпеки відходів та цінності території;

• в) надання суб'єктам підприємницької діяльності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів та впроваджують у виробництво маловідходні технології, відповідно до законодавства податкових, кредитних та інших пільг;

• г) надання в установленому законодавством порядку податкових, кредитних та інших пільг суб'єктам підприємницької діяльності, які здають відходи як вторинну сировину та займаються збиранням і заготівлею таких відходів;

• д) визначення пріоритетів щодо фінансування за державним контрактом підприємств, що впроваджують маловідходні технології, обробляють і утилізують відходи;

• 98 -99 ИЗ УЧЕБНИКА, КОТОРЫЙ ОНА ДАВАЛА НА ЛЕКЦИИ «ПРОБЛЕМИ ПРАВА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ» 2016

• 98. Правові засади забезпечення екологічної безпеки у сільському господарстві.

• Сільське господарство як сфера виробничої діяльності людини базується на використанні природних ресурсів – землі, вод, рослинного світу

• Держава застосовує систему правових заходів, сконцентрованих в основному у нормах екологічного, земельного, водного, лісового та інших галузей природноресурсового законодавства, а також у нормах деяких інших галузей правової системи України.

• У процесі використання земель у сільському господарстві формується особливе природне середовище – середовище, у якому землі сільськогосподарського призначення функціонують як елемент сформованого під впливом людини природного середовища – агросфери – яке не може існувати без участі людини.

• Екологічна безпека агросфери передбачає забезпечення екологічної безпеки сільського господарства – такого стану розвитку цієї галузі, який виключає прояви небезпеки.

• Отже, екологічна безпека сільського господарства як правова категорія – це стан захищеності довкілля від порушення його екологічної рівноваги в процесі здійснення сільськогосподарської діяльності, який забезпечується нормами права.

• «Екологічна безпека в сфері сільськогосподарського виробництва» забезпечується сукупністю заходів, які повинні бути вжиті фізичними, юридичними особами та державою в особі уповноважених органів у сфері сільськогосподарського виробництва (Міністерство аграрної політики України)

• Важливим напрямом забезпечення екологічної безпеки у сільському господарстві є запобігання та мінімізація екологічних ризиків,які виникають при здійсненні господарської діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції і можуть мати різні прояви та вплив на довкілля.

• Правові норми щодо забезпечення екологічної безпеки у сільському господарстві містяться у

• —Законі України „Про охорону навколишнього природного середовища”, який визначає поняття екологічної безпеки, загальні напрями досягнення бажаного стану захищеності довкілля від порушення його екологічної рівноваги та стану захищеності права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля, а також служить правовим орієнтиром для формування змісту природоохоронних норм інших галузей законодавства.

• Оскільки земля виконує роль основного засобу сільськогосподарського виробництва важливим є земельне законодавство

• —Земельний кодекс України та закони України "Про охорону земель", "Про меліорацію земель", "Про державний контроль за використанням та охороною земель"

• Крім того, правові вимоги екологічної безпеки у сільському господарстві містяться у поресурсних законодавчих актах, в першу чергу, у

• —Водному та Лісовому кодексах України.

• На забезпечення екологічної безпеки у сільському господарстві України мають вплив і міжнародні договори за участю України, які містять природоохоронні норми.

• —Європейська ландшафтна конвенція, до якої приєдналася Україна, містить певні вимоги щодо збереження і підтримання агроландшафтів, які є ключовим елементом агроекосистем та довкілля в цілому.

• Отже, екологічна безпека сільського господарства як правова категорія –це стан захищеності довкілля від порушення його екологічної рівноваги в процесі здійснення сільськогосподарської діяльності, який забезпечується нормами права.

• 99. Правові засади забезпечення екологічної безпеки в промисловості.

• Промисловість (індустрія) - найважливіша галузь економіки, що справляє вирішальний вплив на рівень екологічної безпеки в державі.

• До екологічно небезпечних підприємств, перш за все, відносяться суб'єкти господарської діяльності, у власності або у користуванні яких є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки.

• Об'єкт підвищеної небезпеки - це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються одна або кілька небезпечних речовин що перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. При цьому небезпечна речовина - це хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина.

• Екологічна безпека в промисловості -такий стан екологічних відносин у процесі здійснення господарської діяльності, при якому системою заходів забезпечується регулювання відповідної діяльності, спрямованої на дотримання пріоритету вимог екологічної безпеки у промисловому секторі економіки.

• Правове забезпечення екологічної безпеки у промисловості – це система організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на організацію і здійснення екологічно безпечної господарської діяльності.

• Важливим засобом забезпечення екологічної безпеки в промисловості є нормативно-правове регулювання:

• — закони:«Про охорону навколишнього природного середовища», Господарський кодекс України, «Про електроенергетику», «Гірничий закон України, «Про альтернативні джерела енергії», «Про енергозбереження», «Про нафту і газ», «Про теплопостачання» і інше, в яких закріплено вимоги щодо екологічної безпеки у відповідному секторі промисловості.

• Відповідно до ст. 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», виконання заходів щодо зменшення шкідливого впливу промислового виробництва на довкілля має здійснюватись в рамках загальних вимог охорони навколишнього природного середовища у процесі господарювання, які повинні охоплювати всі стадії господарського процесу: від проектування та планування господарської діяльності до експлуатації та припинення підприємств.

• — підзаконні нормативно-правові акти: постанови Кабінету Міністрів України, накази уповноважених центральних органів виконавчої влади (Міністерство промислової політики), рішення органів місцевого самоврядування та її виконавчих органів.

• Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 р. No 808 «Про затвердження переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» основними забруднювачами довкілля у сфері промисловості є: теплова енергетика; гідроенергетика; атомна енергетика і атомна промисловість; виробництво у галузі чорної та кольорової металургії ; виробництво будівельних матеріалів; хімічне виробництво; виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів.

• Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 р. No 212 затверджено Критерії розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для навколишнього природного середовища та періодичності здійснення заходів державного нагляду (контролю). Суб'єкти господарювання розподіляються за високим, середнім та незначним ступенем ризику їх господарської діяльності для навколишнього природного середовища. Критеріями є наявність небезпечні речовини.

• —документах щодо стратегії розвитку промисловості, серед яких:

• Державна програма розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу України на період до 2011 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 р. No 967497;

• Державна програма розвитку промисловості на 2003-2011 роки, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. No 1174498;

• Концепція Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. No 603-р.499;

• Галузева програма енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 року, затверджена наказом Мінпромполітики України від 25 лютого 2009 року No 152500;

• Загальнодержавна програма розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року, затверджена Законом України від 21 квітня 2011 р.501 та інш.