7. Становлення екологічного права України. Історичні етапи розвитку екологічного права.

Б.В.Єрофєєв стверджує, що формування екологічного права минуло три основні етапи:

• виникнення, становлення та розвиток екологічного права у межах земельного права;

• розвиток екологічного права у межах природоресурсних галузей;

• наш час – вихід екологічного права далеко за межі природоресурсних галузей. Прийняття норм щодо охорони навкол середовища

Перший етап охоплював 1917-1968 роки до прийняття Основ земельного законодавства, у ст.2 якого було започатковано природо ресурсні;

другий – з 1968 по 1987 року, коли приймаються численні законодавчі акти стосовно регулювання відносин, пов’язаних з використанням природних об’єктів (Закон про охорону атмосферного повітря, Закон про використання й охороні тваринного світу тощо);

третій період – з 1988 року, коли було видано перший радянський збірник з екологічного права.

Згадки в історії:

-Про охорону лісів у нормах руської правди, було обмежено промисли на диких качок, охорона лебедів

- Полюванння лише з дозволу кошового отаману, смертну кара за забруднення річок

Розглядаючи екологічне право України через призму її історико-правового розвитку, можна виділити наступні етапи:

1. Період Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (ІХ-ХІ ст.) Цей період можна вважати початком історичного формування нормативно-правової бази на території України. Вперше про охорону лісів згадується у законах Ярослава Мудрого «О церковних судах й земських ділах», у яких мала місце лісоохоронна стаття. У нормах Руської правди (1016 року) певна увага приділялася охороні територій ловів та угідь, на яких проводилися полювання. В ХІ ст. бобер цінився дорожче двох корів і навіть життя людини. Були введені правила, якими регулювався промисел диких птахів, гусей, качок, а поряд із заходами охорони мисливських угідь, володінь і окремих цінних видів звірів – встановлювалась охорона земель типу заповідників.

2. Литово-Польська доба (ХІV-XVII ст.) У цей період знайшло своє продовження регулювання охорони природи державою. Наприклад, Литовський статут брав під охорону звірів і птахів. За крадіжку або вбивство лебедя чи зруйнування його гнізда передбачалося накладання штрафу. У «Судебнику короля Казимира Ягелловича, даному Литві 1468, лютий 29» зокрема у дев’ятому розділі «Про лови, про пущі, про бортне дерево» було приділено увагу питанням полювання, рибальства, використання вод, плати за користування об’єктами природи.

3. Козацько-гетьманська держава (ХVII – XVIII ст.) Охорона природі в Запорізькій Січі проявлялася, насамперед, у збереженні і раціональному використанні природних ресурсів. Характерною ознакою правової охорони природних об’єктів було обмеження кола осіб, які мали право використовувати природні ресурси. Користуватися лісовими ресурсами у Запорізькій Січі для власних потреб мали право лише козаки та піддані Війська Запорозького. Сторонні особи отримували таке право лише з дозволу Коша або кошового отамана. У 1722 році вперше створюється лісове управління і служба контролю за використання лісових ресурсів. А у 1718-1719 роках були видані акти, що забороняли вивіз сміття у річки, протоки. За порушення цих правил як покарання застосовувала смертна каторга.

4. Період Російської держави (кінець XVIII – початок ХХ ст.) У цей період правові заходи, що регулювали добування промислових звірів були зумовлені причинами екологічного характеру, що було зумовлено збіднінням природних ресурсів. В. Л. Мунтян зазначив, що, якщо при Івані Грозному не відчувалося не достатку в дичині, то вже за часів Олексія Михайловича (1645-1676 рр.) становище змінилося в гірший бік. За царювання Петра І природоохоронні заходи здійснювалися з жорстокою рішучістю, зокрема за порубку лісів в заповідниках карали смертю

5. Період СРСР (1971-1991 рр.) З цього періоду екологічна функція держави починає набирати масштабів. Три законодавчі акти – Декрет «Про землю», «Декларація прав трудящого і експлуатованого народу» і Декрет «Про націоналізацію» – передбачали припинення приватної власності на землю і природні ресурси. З квітня 1919 року почали вживатися термінові заходи щодо охорони курортів Кримського півострова, Одеси, Бердянська. Значні території віддаються під заповідники. Зі становленням радянської влади починають видаватися союзні закони з питань охорони природи загальнодержавного значення: Гірниче положення СРСР, Загальні начала землекористування та землевпорядження тощо. Після Великої Вітчизняної війни питання екології стають одними з найактуальніших. У цей період приймаються такі важливі нормативні акти як постанова Ради Міністрів УРСР «Про охорону природи на території Української РСР» і спільна постанова ЦК Комуністичної партії України і Ради Міністрів «Про заходи по поліпшенню охорони природи Української РСР», в яких відбувалася тенденція до посилення процесу остаточного становлення природоохоронної функції держави. Вважається, що саме з другої половини ХХ ст. дістало свого законодавчого закріплення наукове обґрунтування проблеми захисту довкілля .

6. Період сучасної Української держави (1991 рік – теперішній час) Правові засади регулювання екологічних правовідносин було закладено ще у Декларації про державний суверенітет від 16.07.1900 року, в якій окремим розділом «Екологічна безпека» визначалося, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу тощо. Видається низка фундаментальних законів «Про охорону навколишнього середовища» (1991), «Про природо-заповідний фонд» (1992), «Про Червону Книгу України» (2002) тощо. З прийняттям Конституції України було вперше на конституційному рівні закріплено обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку, право кожного на безпечне довкілля, встановлено для кожного обов’язок не заподіювати шкоду природі.